Ухвала суду № 46829166, 06.07.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0910/2-1248/2011

Провадження № 22-ц/779/1255/2015

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Гордій В.І. В. І.

Суддя-доповідач Фединяк В.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Фединяка В.Д.,

суддів Максюти І.О., Матківського Р.Й.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

ОСОБА_5 його представника

ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог на строрні відповідача приваиний нотаріус Косівського районного нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання недійсним заповіту, зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про усунення від спадщини, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на рішення Косівського районного суду від 06 травня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним. Свої вимоги мотивував тим, що він є рідним сином ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3. Після звернення 16 травня 2011 року до нотаріуса про прийняття спадщини, довідався, що 12 лютого 2009 року покійна ОСОБА_9 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, заповіла ОСОБА_7 Вказаний заповіт вважав незаконним, посилаючись на те, що після травми голови 26 серпня 1988 року ОСОБА_9 страждала душевним захворюванням внаслідок якого складаючи заповіт на користь ОСОБА_7 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

22 листопада 2011 року ОСОБА_7 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадщину за законом, посилаючись на те, відповідач ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві ОСОБА_9, яка через похилий вік потребувала такої допомоги.

Рішенням Косівського районного суду від 06 травня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволення його позову та задовольнити поданий ним позов, вказуючи на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, дав неправильну оцінку поданим доказам, допустив порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалив незаконне рішення. На думку апелянта, суд не врахував того, при посвідчені 12 лютого 2009 року спадкодавцем ОСОБА_9 заповіту під час його оформлення з був присутній спадкоємець ОСОБА_7, а з огляду на положення ст. 1253 ЦК України це виключається.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_7 подав скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні його позову та задовольнити поданий ним позов, вказуючи, зазначене рішення суду є незаконним та необгрунтованим, прийнятим при неповному з'ясуванні всіх обставин, які мають значеній для справи, які суд першої інстанції повважав встановленими, при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до ст. ст. 307, 309 ЦК України є підставами для скасування такого рішення. на думку апелянта, суд не врахував даних, які містяться в акті обстеження матеріально-побутових умов від 05 жовтня 2005 року складений депутатом Косівської міської ради, котрим зафіксовано факт обставин відповідно яких ОСОБА_9 проживала одна у важких матеріальних, пенсіонерка, учасник війни, інвалід другої групи і потребувала стороннього догляду. Факт відсутності будь-якої моральної чи матеріальної допомоги з боку сина ОСОБА_2 та родичів по відношенню до спадкодавця підтвердили свідки, колишні квартиранти ОСОБА_9: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 і сусідка ОСОБА_13 показання яких суд помилково не прийняв до уваги.

У судовому засіданні представники ОСОБА_2 підтримали доводи його апеляційної скарги, просили їх задовольнити та відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_5

ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не визнав, вважає їх безпідставними, просить задовольнити подану ним скаргу.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційних скарг з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_2 задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що 12 лютого 2009 року покійна ОСОБА_9 в момент складання заповіту на користь ОСОБА_5 розуміла значення своїх дій та могла керувати ними і складений нею заповіт та нотаріально посвідчений відповідає вимогам закону.

Відмовляючи ОСОБА_7 у задоволенні позову, суд першої інстанції зіслався на те, що відповідно ст.60 ЦПК України позивачем не подано суду доказів того, що спадкодавець ОСОБА_9 за життя перебувала у безпорадному стані і потребувала допомоги від надання якої ухилявся ОСОБА_2

Висновок суд відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

Судом встановлено, що 12 лютого 209 року складено заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу ОСОБА_8 згідно з яким на випадок смерті ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 заповіла все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, заповіла ОСОБА_7 (а.с.7, т.1).

Згідно зі свідоцтвом про смерть ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 8, т. 1).

Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Як роз'яснено в п. 16 постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада 2011 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до положень ст. 3607 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року N 6-9цс12, ухваленої у порядку перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, виходячи з вимог норми ч. 1 ст. 225 ЦК України, висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Для з'ясування психічного стану ОСОБА_9 в момент складання 12 лютого 2009 року заповіту, за заявою позивача судом призначалась посмертна судово-психіатрична експертиза.

Згідно акта - висновку амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 12 серпня по 23 серпня 2013 року № 273 встановлено факт, що на час здійснення правочину 12 лютого 2009 року ОСОБА_9 психічним розладом не страждала та у момент посвідчення цього заповіту була здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними (а.с.162-166, т 2).

З метою залучення фахівця в галузі неврології, за заявою позивача відповідно ч.2 ст. 150 ЦПК України судом було призначена повторна посмертна судово-психіатрична експертиза.

Згідно повторного комісійного акта - висновку амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 27 червня 2014 року № 471 встановлено факт, що на час здійснення правочину 12 лютого 2009 року ОСОБА_9 психічним розладом не страждала та у момент посвідчення цього заповіту була здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними (а.с.31-33, т 3).

Таким чином, посмертна судово-психіатрична експертиза не зробила к висновку про те, що ОСОБА_9 вчинила правочин в момент, коли не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними або навпаки розуміла значення своїх дій.

За таких обставин, суд прийшов до обґрунтовано висновку відмовивши ОСОБА_2 у задоволенні позову, оскільки ним відповідно ст.60 ЦПК України не подано суду доказів про те, що12 лютого 209 року складаючи заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу ОСОБА_8 згідно з яким на випадок смерті ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 заповіла все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, ОСОБА_7 спадкодавець у момент посвідчення цього заповіту не була здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Суд правильно відхилив доводи позивача про те, що при посвідчені 12 лютого 2009 року спадкодавцем ОСОБА_9 заповіту під час його оформлення з був присутній спадкоємець ОСОБА_7, а з огляду на положення ст. 1253 ЦК України це виключається,так як є помилковими.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 1224 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, поданих судом у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування", правило ч. 5 ст. 1224 ЦК стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що ОСОБА_7 не подано суду доказів про факт перебування ОСОБА_9 в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі відповідача.

Також не встановлено винних, умисних дій чи бездіяльності ОСОБА_2 спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.

Суд відхиляє доданий до апеляційної скарги акт обстеження матеріально побутових умов ОСОБА_9 від 05 жовтня 205 року, та як в цьому акті відсутні дані про факт перебування спадкодавця в безпорадному та потребу спадкодавця в допомозі.

За таких обставин, колегія суддів вважає оскаржуване рішення таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для скасування цього рішення, за доводами апеляційних скарг не встановлено.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_7 відхилити. Рішення Косівського районного суду від 06 травня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з часу набрання законної сили.

Головуючий В.Д.Фединяк

Судді: І.О. Максюта

Р.Й.Матківський