Постанова № 4674678, 16.03.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.03.2009 р.                                                                                 № 2-а- 4952/08/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Катунов В.В.,

при секретарі Козар Т.А.,

за участю представника відповідача Мілешкіна М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Харківського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів

до Південної залізниці

простягнення заборгованості ,

В С Т А Н О В И В:

Харківське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до Південної залізниці в якому просить суд стягнути з відповідача на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 24532196,22 грн. адміністративно -господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2007 році".

В обґрунтування позовних вимог Фонд соціального захисту інвалідів посилається на те, що Південна залізниця у 2007 році повинно було створити 1961 робочих місць для працевлаштування інвалідів. При середньообліковій чисельності штатних працівників облікового складу підприємства у 2007 році в кількості 49034 осіб, фактична середньооблікова численність інвалідів складала 827 осіб.

На думку позивача, відповідач не виконав нормативи щодо створення 1134 робочих місць по працевлаштуванню інвалідів чим порушив вимоги ст. ст.18,19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в зв'язку з чим зобов'язаний сплатити штрафні санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2007 році в сумі 24532196,22 грн., з урахуванням розміру середньорічної заробітної плати, як то передбачено ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у відповідності до п. 2 Порядку сплати підприємствами, установами і організаціями суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невикористання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету України від 31.01.2007р. № 70.

В судове засідання представник позивача не з’явилася, надала суду заяву з проханням слухати справу в її відсутність, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача за довіреністю – Мілешкін М.М., проти задоволення позову заперечував, пославшись на доводи викладені в запереченнях проти позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. N1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду (далі - відділення Фонду) в межах граничної чисельності його працівників.

Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 3 цього Положення є, зокрема контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - роботодавці), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону. У відповідності до покладених на Фонд завдань останній здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 зазначеного Положення). Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцями реалізують владні управлінські функції.

Право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.

Статтею 18 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно наданих суду документів, статистичного звіту Південної залізниці за формою 10-Ш, середньооблікова чисельність штатних працівників в 2007 році на Південній залізниці становить 49034 осіб, згідно статті 19 Закону кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2007 році складає 1961 місця. Фактично, середньооблікова чисельність працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняти на підприємстві у 2007 році склала 827 осіб.

Суд зазначає, що не всі інваліди працювали у відповідача повний рік, але Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не пов'язує факт створення робочого місця з терміном праці інваліда у звітному періоді та датою прийняття його на роботу в даному періоді. Закон тільки вказує на факт роботи інваліда на підприємстві.

Згідно з даними Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2007 рік, середньорічна заробітна плата штатного працівника на Південній залізниці складає у 2007 році 21633,33 грн.

Відповідно до частин другої, третьої статті 19 Закону роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (частина перша статті 18 Закону).

Згідно із статтею 18-1 Закону інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, визнаються безробітними. Згідно з частиною п'ятою пункту 1 статті 7 зазначеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них.

Абзацом четвертим пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

Отже, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу покладається як на роботодавця, так і на державну службу зайнятості.

З аналізу положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» витікає, що підприємства самостійно займаються працевлаштуванням інвалідів в порядку статті 18 Закону, при цьому статтею 18 Закону встановлено, що підприємства повинні надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Наказом Державного комітету статистики від 19.12.2005р. №420 затверджена Інструкція щодо заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій» та форма статистичної звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», яка подається підприємствами, установами та організаціями, їх структурними підрозділами та філіями, незалежно від форми власності та господарювання на адресу центрів зайнятості.

Відповідно до ч. З ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною 4 цієї статті визначено, що підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Згідно матеріалів, що містяться у справі, Південна залізниці має відокремлені структурні підрозділи, які не є юридичними особами та діють на підставі положень, затверджених начальником Південної залізниці. Пунктом 6.3 Статуту Південної залізниці, затвердженого у порядку встановленому статтею 4 Закону України «Про залізничний транспорт» наказом Міністерства транспорту України від 29.12.1997р. №457 та погодженого з Міністерством економіки України та Антимонопольним комітетом України, визначено право начальника залізниці по затвердженню положень про відокремлені структурні підрозділи залізниці та структурні підрозділи апарату управління залізниці.

Відокремлені структурні підрозділи відповідача самостійно подають звітність у місцеві центри зайнятості за місцем розташування про наявність вакантних посад, а також займаються працевлаштуванням на підприємство як самостійно так і через головне підприємство, яким є Південна залізниця.

Відокремлені структурні підрозділи відповідача розташовані в Харківської, Полтавської, Сумської, Чернігівської областях та Автономної Республіки Крим, та здійснюють діяльність також на території Донецької, Луганської та Кіровоградської областей.

Згідно з Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31.01.2007р. №70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Роботодавець, який має відокремлені підрозділи, подає звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів, підготовлений з урахуванням даних цих підрозділів.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2005р. N42 затверджена форма звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".

Форма № 10-ПІ «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» до відділення Фонду соціального захисту інвалідів подається юридичною особою - Південною залізницею.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Отже, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту вчинення відповідачем порушення. У протилежному випадку, вимоги про відповідальність будуть необгрунтованими.

Частиною 3 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.

Клопотання про витребування доказів сторонами у справі не заявлялись.

Висновок про недотримання відповідачем нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів позивач обґрунтовує посиланням на Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів, поданий Південною залізницею за результатами 2007 року за формою 10-ПІ.

Однак даний звіт містить інформацію не про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інші обставини взаємодії роботодавця з органами працевлаштування, а лише дані про чисельність інвалідів, які повинні працювати. Таким чином, дані звіту не містять достатню та достовірну інформацію щодо дотримання відповідачем приписів статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Інформація про наявність чи відсутність у відповідача робочих місць для працевлаштування інвалідів міститься у звітах, що надаються підприємством за формою 3-ПН, а не у звітах за формою 10-ПІ. Звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створенні на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів.

Таким чином, дані звітності відповідача, зокрема дані звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми 10-ПІ, при нормативі 1961 робочих місця, не підтверджують факт не створення у 2007 році 1134 робочих місць для інвалідів, і, відповідно не можуть бути доказом порушення відповідачем статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Отже, позивач не надав доказів на підтвердження факту не створення відповідачем робочих місць для працевлаштування інвалідів у встановленій чинним законодавством кількості.

Також, позивач не надав суду доказів, що центри зайнятості направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування. Не надав доказів безпосереднього звернення інвалідів до відповідача з метою працевлаштування і відмови в такому працевлаштуванні.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, відповідач вживав заходів щодо працевлаштування інвалідів, повідомляв центри зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно матеріалів справи інваліди безпосередньо до відповідача не звертались.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем надані відомості з центрів зайнятості не по всім своїм відокремленим структурним підрозділам. При цьому суд зазначає, що відповідальність несе юридична особа - Південна залізниця, яка повідомляла центри зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів. А відповідно до листа Гребінківського районного центру зайнятості від 12.03.2009 №138, згідно поданих вакансій Гребінківським будівельно-монтажним експлуатаційним управлінням Південної залізниці працевлаштовані в 2007 році направлені центром зайнятості на підприємство двоє осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до Харківської обласної ради Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» та Харківської міської громадської організації інвалідів «Соціально-реабілітаційний центр незрячих» з пропозицією працевлаштувати інвалідів та отримав відповіді про відсутність інвалідів бажаючих працювати на Південній залізниці.

З аналогічною пропозицією відповідач звертався і до Учбово-виробничого підприємства «Добродій» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» головною метою якого є створення нових робочих місць для інвалідів з метою здійснення трудової, соціальної, правової, медичної та інших видів реабілітації інвалідів. Як вбачається з відповіді Учбово-виробничого підприємства «Добродій» згідно наданих залізницею вакансій для працевлаштування інвалідів, зокрема: комірник, підсобний робітник, прибиральник виробничих приміщень, комерційний агент, диктор, черговий по залу вокзалу, розподілювач робіт, підприємством протягом 2007 році постійно проводився підбір інвалідів. Серед інвалідів не виявилось бажаючих працювати на запропонованих посадах.

Також, згідно відповіді наданої щотижневиком Федерації роботодавців України «Робота та Життя» статутне територіально-галузеве об'єднання «Південна залізниця» протягом 2007 року надавало інформацію про наявність вакансій на підприємстві для публікації в газеті «Робота та Життя» 7 (сім) разів. Дані вакансії передбачали можливість працевлаштування інвалідів.

Матеріалами справи підтверджено, що тільки Гребінківським районним центром зайнятості направлялись для працевлаштування до відповідача інваліди.

Таким чином, при дослідженні матеріалів справи було встановлено, що з боку відповідача відмов у прийнятті на роботу інвалідів які направлялись центрами зайнятості не було, так само як і не було безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування. Центрами зайнятості, крім Гребінківського районного центру зайнятості, інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, які спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами, а також якщо не приймались заходи, спрямовані на недопущення порушення.

Доказів, які б свідчили про те, що відповідач відмовив у прийнятті на роботу інвалідам, які були направлені центрами зайнятості або безпосередньо зверталися до відповідача, позивачем не були представлені і у справі відсутні.

Позивач не довів і не надав відповідних доказів на підтвердження наявності обов'язку відповідача по сплаті адміністративно-господарських санкцій.

Відсутність достатніх доказів не створення відповідачем робочих місць для працевлаштування інвалідів в необхідній кількості, неповідомлення центрів зайнятості про створені робочі місця та відсутність достовірних даних про те чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були працевлаштовані вказує на відсутність підстав для твердження позивача про порушення відповідачем вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», і, відповідно, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Отже, за таких обставин, вимоги позивача, з огляду на надані докази відповідачем, задоволені бути не можуть, так як вина Південної залізниці позивачем не доведена.

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Південної залізниці про стягнення суми по адміністративно-господарським санкціям за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2007 році у розмірі 24532196,22 грн. – відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складання у повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Постанова у повному обсязі складена 23.03.2009 року.

          Суддя                                                                       Катунов В.В.