Ухвала суду № 46643049, 09.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2015 року м. Київ К/9991/64682/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Миколаївський комбінат хлібопродуктів" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.04.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012 по справі № 2а-1216/11/1470

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Миколаївський комбінат хлібопродуктів"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2011 року Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 15.02.2011 №0000082200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) з податку на прибуток на загальну суму 370 649,85 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 30.09.2010, за підсумками якої складено акт від 01.02.2011 № 80/40/00952114.

У ході зазначеної перевірки у Товариства встановлено ряд порушень, зокрема, і порушення п. 13.1, п. 13.2 ст. 13 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" (далі - Закон № 334/94-ВР), п. 2 ст. 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно (ратифікована Україною 12.07.1996 Законом № 331/96-ВР та набула чинності для України 21.11.1996; далі - Конвенція), що полягало у неутриманні та неперерахуванні до бюджету податку з доходів нерезидента при виплаті йому процентів за кредитним договором, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 296 519,88 грн.

На підставі акта перевірки Державна податкова інспекція прийняла оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивачем було перерахувало компанії A/S "TRASTA KOMERCBANKA" (резидент Латвійської Республіки) проценти за кредитом згідно з умовами кредитного договору від 15.12.2005 № К-97/2005 у сумі 377 594,43 грн. При цьому податок на прибуток при нарахуванні та сплаті вказаної суми процентів позивачем не утримувався та відповідно до Державного бюджету України бюджету не перераховувався.

Так, відповідно до ч. 1 п. 13.1 ст. 13 Закону № 334/94-ВР будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом (пп. "а" п. 13.1 вказаної статті).

А, силу вимог п. 13.2 ст. 13 Закону № 334/94-ВР резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності..

Нормами пунктів 1 і 2 ст. 11 Конвенції визначено, що проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.

Випадки, коли проценти, які виникають у Договірній Державі, мають звільнятися від оподаткування в цій Державі, передбачено п. 3 ст. 11 Конвенції, зокрема, це стосується процентів, якщо вони одержуються і дійсно належать Уряду другої Договірної Держави, включаючи його політико-адміністративні підрозділи і місцеві органи влади, Центральний банк або будь-яку фінансову установу, що повністю належить цьому Уряду, або проценти, які одержуються за позиками, що гарантуються цим Урядом.

Аналіз наведених норм матеріального права дають підстави для висновку про те, що проценти, сплачені позивачем за кредитними договорами резиденту Латвійської Республіки, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення статті 11 Конвенції не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному у ст. 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній в постанові від 30.10.2012 у справі № 21-285а12 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Миколаївський комбінат хлібопродуктів" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про скасування податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

За таких обставин суд касаційної інстанції вважає за правильне касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Миколаївський комбінат хлібопродуктів" відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.04.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012 по справі № 2а-1216/11/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Н.Є. Маринчак

А.О. Рибченко