Ухвала суду № 46469066, 07.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2015 року м. Київ К/800/40464/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Загороднього А.Ф.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року у справі № 804/13264/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові Енергетичні Системи» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0002072202 від 6.06.2013 року.

Зазначило, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення спростовується наявними в матеріалах адміністративної справи документами.

5 листопада 2013 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року, позов задоволено.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0002072202 від 6.06.2013 року визнане протиправним та скасоване.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 26.04.2013 року до 17.05.2013 року ДПІ була здійснена позапланова виїзна перевірка Товариства щодо документального підтвердження господарських операцій з придбання та продажу експортної продукції у травні 2012 року, за наслідками якої 23.05.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, у розмірі 155 919,00 грн.

6 червня 2013 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002072202 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 233 878,50 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.,п. 198.1, 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.,п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, підставами для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість є наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно з пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Пунктом 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України передбачено, що стаття 39 цього Кодексу (Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни) набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Відповідно до пункту 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Згідно з ст. 1 Закону України №996-XIV від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Товариство здійснює оптову та роздрібну торгівлю акумуляторними батареями, оптову торгівлю свинцем та свинцевими сплавами, виробництво свинцевої стрічки згідно договору переробки продукції на давальницьких умовах.

Відповідно до Контракту № 25ПЭС-11/АКБ від 25.07.2011 року, укладеного між Товариством та ООО «Торговый дом «Источник тока Курский», у період травня 2012 року Товариство здійснило експорт акумуляторних батарей на загальну суму 764 366,52 грн. (3 002 578,92 російських рублів).

Зазначений товар Товариством був придбаний у ТОВ «Трансмаг», згідно договору купівлі - продажу № 08 Т-12/АКБ від 7.05.2012 року, що підтверджується видатковими та податковими накладними; специфікаціями; курсом валюти.

1 червня 2006 року між Товариством та ТОВ «Трансмаг» був укладений договір № 25Т-06 щодо транспортного обслуговування, відповідно до якого здійснювалося транспортування зазначеного товару.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що податковий кредит Товариством був сформований у зв'язку з придбанням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях (постачання товарів на митній території України та вивезення товарів у режимі експорту) у межах господарської діяльності Товариства, за результатами якої був отриманий та задекларований дохід.

При визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість за операціями з поставки товарів Товариство виходило з договірних цін, які встановлені стороною контракту та додатковою згодою та відповідають рівню звичайних цін.

Крім того, оскільки податок на додану вартість згідно з нормами діючого законодавства є непрямим податком, і відшкодовується підприємству згідно з нормами Податкового кодексу України, то при формуванні первісної вартості товарів, яка в подальшому складає собівартість реалізованих товарів, податок на додану вартість не враховується в складі собівартості придбаних і реалізованих товарів.

Ставка податку на додану вартість при вивезенні товарів за межі митної території України у митному режимі експорту відповідно до пп. а) пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України складає 0%.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Загородній А.Ф.