Постанова № 46451900, 19.02.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

19 лютого 2015 року Справа № 814/91/15

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., суддів Лісовської Н. В., Лебедєвої Г.В., розглянув в порядку письмового провадження справу за

адміністратвиним позовомОСОБА_1, (АДРЕСА_1, 54034) до відповідача:ОСОБА_2 Верховної ради України з прав людини, (вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 0100)8 про:визнання неправомірною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії,в с т а н ов и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 Верховної ради України з прав людини (далі відповідач) з вимогами:

1) Визнати неправомірною бездіяльність ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини, щодо надання мені відповіді на мою заяву від 23.10.2014 року в термін встановлений ст. 20 Закону України «Про звернення громадян»;

2) Визнати неправомірною дією ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини повідомлення мені недостовірної інформації про постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.09.2014 року № 814/2720/14;

3) Зобовязати ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини утримуватися від найменування по батькові осіб, в національних в традиціях яких не немає звичаю зафіксувати по батькові.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він в заяві від 23.10.2014 року звернувся з проханням забезпечити його право отримати паспорт оформлений українською й німецькою мовами або тільки українською мовою, оскільки Державна міграційна служба України відмовляла йому у видачі такого паспорта. На думку позивача ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини допустив неправомірну бездіяльність щодо вчасного направлення йому відповіді на його заяву, тобто перевищив термін розгляду його заяви і направив йому відповідь лише 24.12.2015 року, крім того у своїй відповіді від 24.12.2014 року відповідач надав позивачу інформацію, що не відповідає дійсності, у направленому ОСОБА_1 листі від 24.12.2014 року відповідач назвав його по батькові, чим, на думку позивача, порушив його право, не називатися по батькові відповідно до його національної традиції, гарантоване ст. 12 Закону України «Про національні меншини».

Позивач надав клопотання ро розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник відповідача у судове засідання не зявився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, а відсутність повноважних представників сторін, відповідно до ст. 128 КАС України, не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, 23.10.2014 року подав заяву ОСОБА_2 Верховної Ради з прав людини з проханням забезпечити його право отримати паспорт оформлений українською й німецькою мовами або тільки українською мовою, оскільки Державна міграційна служба України відмовляла йому у видачі такого паспорта. Відповідь ОСОБА_2 Верховної Ради з прав людини надав 24.12.2014 року.

У своїй відповіді від 24.12.2014 року відповідач надав інформацію наступного змісту: «Водночас зауважуємо, що питання, порушене Вами перед ОСОБА_2 з прав людини, неодноразово розглядалося у судовому порядку.

Зокрема, питання забезпечення обміну паспорта громадянина України на інший документ, який буде викладений тільки українською і німецькою мовами, або лише українською виносилося на розгляд Миколаївського окружного адміністративного суду (постанова від 23.09.2014 № 814/2720/14), за результатами якого у задоволені позовних вимог Вам відмовлено)».

Зазначена інформація, на думку позивача, недостовірна. Оскільки у справі № 814/2720/14 ОСОБА_1 просив зобовязати Управління міграційної служби України в Миколаївській області надати мені відповідь на його заяву, в якій він скаржився тільки на відмову працівників цього управління спілкуватися з ним українською мовою. Ніякого відношення до обміну паспорта вказана відповідачем постанова суду не мала. Позивач вважає, що відповідач використав недостовірну інформацію для мотивації відмови щодо вжиття заходів для забезпечення його права отримати паспорт оформлений українською і німецькою мовами або тільки українською мовою.

Крім того позивач зазначає, що у своїй заяві від 23.10.2014 року поданій ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини він не вказував себе по батькові, відповідно до його національної традиції.

Відповідач у направленому листі від 24.12.2014 року назвав ОСОБА_1 по батькові, чим на його думку, порушив його право, не називатися по батькові відповідно до його національної традиції, гарантоване ст. 12 Закону України «Про національні меншини».

Не погоджуючись з даними діями та відповіддю відповідача ОСОБА_1 звернувся до суду.

Правовий статус, а також повноваження ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини визначаються Конституцією України та Законом України «Про ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 року № 776/97-ВР.

Відповідно до ч. 3 ст. 55 Конституції України кожен має право звертатися за захистом своїх прав до ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини.

За змістом ст. 101 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини» ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України.

Права ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини визначені в п. 10 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини», до яких, зокрема, входить право ОСОБА_2 звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини» ОСОБА_2 здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права, регламентовано Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР (далі Закон № 393/96-ВР).

Преамбулою до Закону № 393/96-ВР передбачено, що цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Положеннями статей 4, 5 Закону № 393/96-ВР встановлено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Згідно статті 14 Закону №393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

За змістом частини 1, 3 статті 15 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обовязки.

Згідно статті 19 цього Закону, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, зокрема, зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи обєднання громадян за місцем проживання громадянина; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини» встановлено, що уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Відповідно до ч. 4 ст. 3 № 393/96-ВР скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про звернення громадян» скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока пяти днів.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що ОСОБА_1 звернувся з заявою до ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини 23.10.2014 року (даний факт відповідачем не заперечувався) Листом секретаріату ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини від 24.12.2014 року № 911/7-І237258.14/14-28 позивача повідомлено про розгляд його заяви.

Відтак, з урахуванням наведених вище норм законодавства та проаналізованих доказів, суд погоджується з доводами позивача, що відповідачем порушено термін розгляду заяви позивача. Так судом встановлено, що вказана заява отримані відповідачем 23.10.2014 року. За загальним правилом термін, який визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього терміну. Оскільки згідно з ч.1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, заява ОСОБА_1 від 23.10.2014 року, мала бути розглянута та вирішена, відповідно, до 23.11.2014 року, водночас, вказана заява розглянута лише 24.12.2014 року, що убачається з листа секретаріату ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини від 24.12.2014 року №911/7-І237258.14/14-28, тобто після спливу місячного терміну.

Тому суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.10.2014 року протягом місячного терміну від дня її надходження.

Крім того, з огляду на повідомлення в Листі секретаріату ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини від 24.12.2014 року №911/7-І237258.14/14-28 позивача ОСОБА_1 недостовірної інформації про постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.09.2014 року № 814/2720/14, суд зазначає, що в вищезазначеному Листі секретаріату ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини вказано, що питання ОСОБА_1 щодо забезпечення обміну паспорта громадянина України на інший документ, який буде викладений тільки українською і німецькою мовами, або лише українською виносилося на розгляд Миколаївського окружного адміністративного суду (постанова від 23.09.2014 року № 814/2720/14), за результатами якого у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено).

Судом встановлено, що предметом розгляду у справі № 814/2720/14 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області було зобовязання відповідача повідомити ОСОБА_1 про результати перевірки заяви від 07.08.2014 року та прийняте рішення. Зазначена заява була про порушення мовного законодавства при спілкуванні працівників Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області з заявником. Судове рішення у зазначеній справі було прийнято стосовно цієї заяви.

Питання щодо забезпечення обміну паспорта громадянина України на інший документ, який буде викладений тільки українською і німецькою мовами, або лише українською мовою предметом розгляду у справі № 814/2720/14 не було.

Стосовно позовних вимог щодо зобовязати ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини утримуватися від найменування по батькові осіб, в національних в традиціях яких не немає звичаю зафіксувати по батькові, суд зазначає , що відповідно до ст. 12 Закону України «Про національні меншини» кожний громадянин України має право на національні прізвище, ім'я та по батькові. Громадяни мають право у встановленому порядку відновлювати свої національні прізвище, ім'я та по батькові. Громадяни, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати "по батькові", мають право записувати в паспорті лише ім'я та прізвище, а у свідоцтві про народження - ім'я батька і матері.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» № 5207 від 06.09.2012 року дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, обєктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно ч. 3 ст. 6 Вищезазначеного Закону не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії.

Позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем всупереч ст. 71 КАС України не доведено, які саме його права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин порушені. Позивачем не доведено, що зазначення у відповіді відповідача його імя «по батькові» є дискримінацією за національною ознакою. Практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Пічкур проти України» від 7.11.2013 року п. 3) зазначено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без обєктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Надання відповіді із вказівкою прізвища «по батькові» ніяким чином не обмежує права та свободи позивача, не створює будь-яких перешкод в реалізації його прав та свобод, в ній не йдеться мова про утискання його прав, свобод людини і громадянина. Цією відповіддю відповідача не обмежуються та не порушуються права позивача.

Відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи викладене вище, зважаючи на встановлені судом під час судового розгляду обставини щодо протиправної бездіяльності відповідача, яка полягала у не розгляді ним заяви ОСОБА_1 від 23.10.2014 року протягом місячного терміну від дня її надходження та повідомлення в Листі секретаріату ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини від 24.12.2014 року № 911/7-І237258.14/14-28 позивача ОСОБА_1 недостовірної інформації суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову у цій частині.

Водночас у задоволенні решти адміністративного позову слід відмовити у зв'язку з його необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 128, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства україни, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати неправомірною бездіяльність ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини щодо надання ОСОБА_1 відповіді на його заяву від 23.10.2014 року в термін, встановлений ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».

3. Визнати неправомірною дію ОСОБА_2 Верховної Ради України з прав людини щодо повідомлення ОСОБА_1 недостовірної інформації про постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.09.2014 року № 814/2720/14.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О.В. Малих

Суддя Н.В. Лісовська

Суддя А.В. Лебедєва