Ухвала суду № 46286151, 02.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 740/2018/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилецький І.Ф. Суддя-доповідач: Кузьменко В. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2015 року м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Кузьменко В. В.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Рипік О. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської міської ради до Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови про стягнення виконавчого збору, за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської міської ради на постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 21.05.2015 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області, в якому просить скасувати постанову відділу примусового виконання рішень управління ДВС головного управління юстиції в Чернігівській області про стягнення з боржника виконавчого збору від 17.04.2015 року ВП № 46267259.

Постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 21.05.2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав вірну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління ДВС головного територіального управління юстиції в Чернігівській області знаходиться виконавчий лист № 740/3231/14, виданий Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області 15.01.2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської міської ради про зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену суму допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Провадження з виконання виконавчого листа №740/3231/14 було відкрито 28.01.2015 року постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень ВП №46267259. Відповідно до вказаної постанови, управлінню було надано строк для добровільного виконання рішення суду до 04.02.2015 року.

Боржником виконано рішення суду в частково, а саме: проведено нарахування розміру доплати по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 24.01.2014 року по 30.06.2014 року згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» ОСОБА_2, а в частині здійснення виплати зазначеної доплати виконати рішення суду не має можливості, оскільки видатки на виконання судових рішень за програмами соціального захисту громадян не передбачено та у зв'язку з відсутністю коштів на рахунках управління на забезпечення виконання судових рішень за бюджетними програми соціального захисту осіб.

Вказане, на думку позивача, є поважною причиною нездійснення виплати.

17.04.2015 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 1360 грн., а 15.05.2015 року державним виконавцем винесено постанову, якою виправлено арифметичну помилку в постанові про стягнення виконавчого збору, та зазначено вірну суму виконавчого збору 2040 грн.

Вважаючи, що відповідачем протиправно винесено постанову від 17.04.2015 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція).

Законом України «Про виконавче провадження» визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 2 вказаного Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, та здійснюється державними виконавцями, які визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (ч. 1 ст. 6 Закону).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Положеннями ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача.

Відповідно до п.п.3.7.1 п. 3.7 Інструкції постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у ч. 1 ст. 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

Аналіз положень цього Закону, якими встановлено стягнення з боржника виконавчого збору, дає підстави для висновків, що такий збір є своєрідною санкцією відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його добровільного виконання.

Як було з'ясовано судом, у строк, визначений державним виконавцем відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», позивачем не було самостійно виконано рішення суду.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач намагається уникнути такого стягнення шляхом оскарження постанови про стягнення виконавчого збору.

При цьому, позивач у апеляційній скарзі зазначає, що дії державного виконавця стосовно винесення оскаржуваної постанови є неправомірними, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору була складена з пропуском строку встановленого для здійснення цієї дії, тобто пізніше, ніж на наступний день, після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання.

Разом з тим, позивачем не вказано на інші підстави для скасування оскаржуваної постанови та не спростовано факту невиконання рішення суду в повній мірі.

Колегія суддів зауважує, що вимогами чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про виконавче провадження» встановлено обов'язок державного виконавця вчинити всі необхідні дії для повного виконання судового рішення, серед цих дій є винесення постанов про стягнення виконавчого збору.

З аналізу нормативно-правових актів, що регулюють спірне питання, колегія суддів приходить до висновку, що пропуск зазначеного строку на винесення постанови не звільняє державного виконавця від обов'язку стосовно її складення, рівною мірою як і не вказує на відсутність правових підстав для здійснення вказаних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору державний виконавець діяв обґрунтовано та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів наголошує, що недосконалість правового регулювання щодо втілення механізму стягнення виконавчого збору у вище дослідженому випадку не може бути підставою для звільнення позивача від відповідальності у вигляді сплати такого збору, обов'язок щодо стягнення якого державним виконавцем встановлений законом.

Інакший підхід не відповідатиме критерію пропорційності, визначеному в п. 8 ч. 3 ст. 2 КАС України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з місцевим судом в тому, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку стосовно відмови у задоволенні позовних вимог, через що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 8, 12, 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 року № 7 колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської міської ради на постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 21.05.2015 року по справі за адміністративним позовом Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської міської ради до Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови про стягнення виконавчого збору - залишити без задоволення.

Постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 21.05.2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В. В. Кузьменко

Судді: Я.М. Василенко

А.Г. Степанюк

Головуючий суддя Кузьменко В. В.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.