Постанова № 4610759, 28.07.2009, Луганський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-10043/09/1270

Категорія №2.17

 ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 липня 2009 року.

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Качуріної Л.С.

при секретарі Смішливій І.М.,

в присутності сторін:

від позивача: Мягков М.О., довіреність №1201-09 від 12.01.09;

від відповідача: Кащеев О.П., довіреність №2008/08 від 30.12.08., Задорожня  О.Л., довіреність №2008/9 від 30.12.08;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельний трест «Луганськпромбуд» до Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення, -

В С Т А Н О В И В:

10 грудня 2008 року до Луганського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельний трест «Луганськпромбуд» з адміністративним позовом до Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення.

У позовній заяві позивач просив суд скасувати рішення адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.09.2008 року №01-29/49 по справі №477 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».

У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та пояснив, що у жовтні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельний трест «Луганськпромбуд» отримало копію рішення адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.09.2008 року №01-29/49 по справі №477 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», яким було визнано, що підприємство в особі структурного підрозділу житлово-комунальної контори займає з 2004 року і по теперішній час монопольне становище на ринку комунальних послуг (централізоване опалення) в межах території, що обслуговується ним - гуртожиток №4 за адресою: м. Луганськ, кВ. Восточний, 5, із часткою 100% та було накладено штраф за зловживання монопольним становищем на ринку комунальних послуг шляхом повної відмови від надання послуги з централізованого опалення за відсутності альтернативних джерел її придбання жителями гуртожитку, в розмірі 7000 грн.

Позивач з вказаним рішенням відповідача не згоден і вважає його незаконним та необґрунтованим, внаслідок чого порушені його права та інтереси і просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував і просив суд закрити провадження у даній адміністративній справі, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що 10.12.2008 року позивачем була надана позовна заява про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення №01-29/49 від 24.09.2008 року по справі 477. Відповідач вказує, що позивач пропустив визначений законодавством строк оскарження рішення адміністративної колегії, який у відповідності до ст.60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» мав право на його оскарження до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Відповідач вказує, що цей строк не може бути відновлено.

Строк для оскарження цього рішення закінчився 29.11.2008 року, тому, на думку відповідача, це унеможливлює вирішення спору по суті.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач - суб'єкт господарювання Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельний трест «Луганськпромбуд» (надалі - ТОВ ПБТ «Луганськпромбуд») зареєстровано виконавчим комітетом Луганської міської ради 01.06.1994 року, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 01240172, адреса місцезнаходження: 91055, м. Луганськ, Ленінський район, вул. Дзержинського, 33.

Згідно довідки №50593 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основними видами діяльності ТОВ ПБТ «Луганськпромбуд» за КВЕД є: будівництво будівель; виробництво дерев'яних будівельних конструкцій та столярних виробів; виробництво будівельних металевих конструкцій; оптова торгівля будівельними матеріалами; діяльність у сфері інжинірингу.

Суд установив, що адміністративна колегія Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі №477 за поданням І ВДР від 12.09.2008 року №178 «Про попередні висновки розгляду справи №477» прийняла рішення №01-29/49 від 24.09.2008 року, згідно якого вирішила:

1. визнати, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельний трест «Луганськпромбуд» в особі структурного підрозділу житлово-комунальної контори, займає з 2004 року і по теперішній час монопольне становище на ринку комунальних послуг (централізоване опалення) в межах території, що обслуговується ним, зокрема гуртожиток №4, з часткою 100%.

2. визнати дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельний трест «Луганськпромбуд» в особі структурного підрозділу житлово-комунальної контори з припинення надання комунальної послуги (централізоване опалення) мешканцям гуртожитку №4 протягом опалювальних сезонів 2006-2007 та 2007-2008 років, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке кваліфікується за пунктом 2 ст.50, п.5 ч.1 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку комунальних послуг (централізоване опалення) шляхом повної відмови від надання зазначеної послуги за відсутності альтернативних джерел придбання, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б можливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

3. зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельний трест «Луганськпромбуд» в особі структурного підрозділу житлово-комунальної контори здійснити заходи з припинення порушення, визначеного у п.2 цього рішення у двомісячний строк з дня одержання цього рішення.

4. відповідно до ч.2 і 6 ст.52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за порушення, визначене у п.2 цього рішення, накласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельний трест «Луганськпромбуд» штраф у розмірі 7000 грн.

Відповідач зазначене рішення обґрунтував тим, що житлово-комунальна контора ТОВ ПБТ «Луганськпромбуд» є балансоутримувачем гуртожитку №4 за адресою: м. Луганськ, кВ. Восточний, 5, забезпечує управління цим майном і є виконавцем з надання житлово-комунальних послуг мешканцям гуртожитку.

Відповідач вказує, що ЖКК ТОВ ПБТ «Луганськпромбуд» діє на ринку надання комунальних послуг і займає монопольне (домінуюче) становище в межах території, що ним обслуговується, зокрема гуртожиток №4, з часткою 100%. Згідно з Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 року №49-р, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 року за номером №317/6605, Луганським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України проведено дослідження ринку надання комунальних послуг ТОВ ПБТ «Луганськпромбуд».

Товаром на даному ринку виступає комунальна послуга, до складу якої, згідно п. 1 ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» входять послуги з центрального постачання, централізованого опалення, а також вивезення побутових відходів тощо.

Згідно п.2 рішення виконавчого комітету Луганської міської ради №276 від 31.10.2006 року «Про встановлення (збереження) та погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», підприємства, установи та організації , що не належать до комунальної власності територіальної громади м. Луганська, можуть надавати житлово-комунальні послуги виключно на підставі окремого договору, укладеного між виробником теплової та виконавцем відповідної комунальної послуги.

Відповідач вказує, що 15 жовтня 2004 року між міським комунальним підприємством «Теплозабезпечення» (МКП «Теплозабезпечення) та ЖКК ТОВ ПБТ «Луганськпромбуд» був укладений договір №602, згідно з яким до березня 2006 року здійснювалося постачання теплової енергії. Тобто, ЖКК ТОВ ПБТ «Луганськпромбуд» як виконавець комунальної послуги (централізоване опалення), надавало ці послуги виключно в межах балансової належності гуртожитку.

Рішенням Луганської міської ради від 27.07.2004 року №22/5 МКП «Теплозабезпечення» було реорганізовано шляхом його передання до Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» (ЛМКП «Теплокомуненерго»).

Комунальні послуги з надання централізованого опалення надавалися у період з 2006 по 2008 рік, але починаючи з 2006 року мешканці гуртожитку №4 послугу з центрального опалення не отримували.

Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг і на усунення протягом строку встановленого договором або законодавством, виявлених недоліків у наданні житлово-комунальних послуг.

Виконавець послуг - ЖКК ТОВ ПБТ «Луганськпромбуд» відповідно до ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зобов'язаний: забезпечувати вчасно та відповідної якості надання житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору; своєчасно проводити підготовку житлового будинку (гуртожитку) і його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період; утримувати у належному технічному стані, здійснювати технічне обслуговування, ремонт внутрішньо будинкових мереж , вживати заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у терміни, встановлені договором та/або законодавством.

Пунктом 3.2.11 договору №602 від 15.10.2004 року передбачено, що виконавець - ЖКК ТОВ ПБТ «Луганськпромбуд» зобов'язаний щорічно в меж опалювальний період підготовлювати власне теплове господарство, отримувати від енергопостачальної організації - МКП «Теплозабезпечення» акт про готовність до опалювального сезону.

Відповідач вказує, що починаючи з квітня 2007 року по травень 2008 року ЛКП «Теплокомуненерго» було направлено на адресу ТОВ ПБТ «Луганськпромбуд» низку приписів, в яких визначено перелік робіт, необхідних для виконання з метою підготовки внутрішніх систем опалення до опалювальних сезонів 2007-2008 років.

Відповідно до інформації, отриманої територіальним відділенням від ЖКК ТОВ ПБТ «Луганськпромбуд» у відповідь на запит №04-35/174 від 18.04.2008 року, подача теплової енергії гуртожитку №4 ЛМКП «Теплокомуненерго» була припинена в березні 2006 року по закінченню опалювального сезону. Заборгованість ЖКК ТОВ ПБТ «Луганськпромбуд» за використану теплову енергію на цей момент склала 127257,50 грн. Ця заборгованість виникла у зв'язку з несплатою мешканцями гуртожитку отриманих послуг централізованого опалення. В опалювальні сезони 2006-2007 і 2007-2008 років подача теплової енергії не здійснювалася в зв'язку з непогашенням вказаної заборгованості.

Відповідач вказує, що відповідно п.3 ст.16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: 1) проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з діючими будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативними документами; 2) меж опалювальний період для систем опалювання , рішення про початок та закінчення якого приймається виконавчими органами відповідних місцевих рад або місцевими державними адміністраціями виходячи з кліматичних умов, згідно з діючими будівельними нормами, правилами, правилами технічної експлуатації та іншими нормативними документами; 3) ліквідацією наслідків, пов'язаних з дією непереборної сили.

Відповідно до інформації ЛМКП «»Теплокомуненерго» зазначений гуртожиток до роботи в опалювальні періоди 2007-2008 років, 2008-2009 років не був підготовлений, акти готовності до опалювальних сезонів відсутні. ТОВ ПБТ «Луганськпромбуд» не здійснювало робіт з підготовки житлового будинку (гуртожитку №4) до вказаних опалювальних сезонів, внаслідок чого, мешканці гуртожитку №4, не маючи альтернативи щодо вибору виконання комунальної послуги з централізованого опалення, не одержували цієї послуги протягом опалювальних сезонів 2006-2007та 2007-2008 років, що призвело до ущемлення їх інтересів.

Таким чином, відповідач посилаючись на викладене, а також на ст.ст.12-1, 14 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», ст.48 Закону України «Про економічний захист конкуренції», п.11 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 року №32-р та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 30.03.2001 року за номером №291/5482, п. 33 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 року №5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.05.1994 року за номером №90/299, вважає рішення Адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №01-29/49 від 24.09.2008 року, прийняте стосовно ТОВ ПБТ «Луганськпромбуд», законним і обґрунтованим.

Крім того, відповідач у судовому засіданні наполягав на тому, що дана позовна заява не може бути вирішена адміністративним судом, оскільки у відповідності до ст.60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» позивач мав право оскаржити рішення до господарського суду, і лише у двомісячний строк з дня одержання рішення, яке одержав 29.09.2008 року. На думку відповідача позивач, пропустив визначений законодавством строк оскарження рішення адміністративної колегії.

Проте, відповідач помилково вважає, що зазначений позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на наступне.

Так, пунктом 1 частини 1 ст.3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Стаття 17 КАС України встановлює категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ. Причому, з господарськими спорами можуть пересікатися категорії спорів, визначені у пунктах 1, 3, 4 вказаної статті, а саме:

- спори осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності;

- спори між суб'єктами владних повноважень з приводи реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а також спори з приводу укладення та виконання адміністративних договорів;

- спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

У відповідності до п. 7 ч. 1 ст.3 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.2 ст.4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового рішення. Частиною 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду.

Однак, зважаючи на позицію Верховного Суду України, висловлену у третьому абзаці п.4 інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 року №3.2.-2005, в якому вказується, що необхідно звернути увагу, що пріоритет визначення підвідомчості справ адміністративної юрисдикції належить Вищому адміністративному суду України, який відповідно до положень частини 3 ст.125 Конституції України є вищим судовим органом для спеціалізованих адміністративних судів. Отже із вказаного інформаційного листа Верховного Суду України однозначно не вбачається, що справи зі спорів, пов'язаних з оскарженням рішень органів Антимонопольного комітету України, підвідомчі господарським судам.

Тому, враховуючи, що ознаками зазначеного публічно правового спору є оскарження рішення суб'єкта владних повноважень №01-29/49 від 24.09.2008 року, яким є Луганське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, винесеного ним відносно суб'єкта господарювання ТОВ ПБТ «Луганськпромбуд», розгляд і вирішення спору має здійснюватися саме в порядку адміністративного судочинства.

Суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення з урахуванням гіпотези норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, кола фактів, які необхідно доказати.

Проте, з огляду на наявні у справі докази суд вважає, що відповідач - Луганське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України не надав доказів та не навів обставин, які б обґрунтовували законність оскаржуваного рішення.

Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

У зв'язку з цим, завданням суду, як одного з різновидів державної влади в системі розподілу влад є вирішення спору про право, поновлення порушених суб'єктивних прав громадян і організацій, зміцнення законності в державі.

Вирішуючи дану справу суд виходить з того, що відповідно до ст.1 Закону України від 26.11.1993 року 33659-ХІІ «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Статтею 3 цього Закону визначено, що основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині :

1. здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2. контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

3. сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4. методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

5. здійснення контролю щодо створення конкурентного становища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції (ч.1 ст.12 Закону).

Відповідно до п.23 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 року №5 передбачено, що службовцями Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, направлені на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін. Зокрема, у справах можуть проводитися такі дії: дослідження регіонального або загальнодержавного ринку; одержання від сторін, третіх осіб, інших осіб письмових та усних пояснень, які можуть фіксуватися в протоколі; вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі; накладення арешту на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі.

Суд установив, що відповідач здійснюючи оцінку матеріалів, які стали підставою для розгляду справи №477, зробив необґрунтований висновок про те, що позивач вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п.2 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку комунальних послуг (централізоване опалення), шляхом повної відмови від надання послуги за відсутності альтернативних джерел придбання, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які б були неможливі за умов існування значної конкуренції на ринку.

На думку відповідача мало місце повної відмови від надання послуги з централізованого опалення мешканцям гуртожитку №4 за опалювальні сезони 2006-2007 років та 2007-2008 років. Цей висновок зроблений відповідачем на підставі обставин, які були ним встановлені на підставі інформації від ЛМКП «Теплокомуненерго» та приписів на адресу позивача від ЛМКП «Теплокомуненерго» і він є необґрунтованим.

Суд установив, що позивачем укладений договір на постачання теплової енергії №602 від 15.10.2004 року із МКП «Теплозабезпечення», а не з ЛМКП «Теплокомуненерго». Згідно п.10.1 зазначеного договору передбачено, що він діє до 31.12.2006 року, а п.10.4 водночас передбачає, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією зі сторін. З матеріалів справи вбачається, що сторони не заявляли про припинення цього договору.

Відповідач не надав суду доказів, що при проведенні перевірки з'ясовував, чи є вказаний договір чинним, чи ліквідовано в установленому порядку МКП «Теплозабезпечення», чи відбулася його реорганізація та не вказав у оскаржуваному рішенні, чому позивач повинен був укласти договір на постачання теплової енергії саме з ЛМКП «Теплокомуненерго», чи є ЛМКП «Теплокомуненерго» правонаступником МКП «Теплозабезпечення». У зв'язку з цим, висновок відповідача, який базується на інформації ЛМКП «Теплокомуненерго» про те, що позивач не виконував свої обов'язки за договором по підготовці до опалювального сезону, є необґрунтованими.

Висновок відповідача, який ґрунтується на з'ясування лише позиції ЛМКП «Теплокомуненерго» свідчить про неповне з'ясування обставин, які мали значення для справи, що відповідно до ч.1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є підставою для визнання незаконним і скасування рішень органів Антимонопольного комітету України.

З огляду на наявні у справі докази суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що позивач є виконавцем послуги з централізованого опалення.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - це фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку;

- виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

- балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Таким чином, закон не поєднує в одній особі власника будинку, балансоутримувача та виконавця надання житлово-комунальних послуг, не зобов'язує власника чи балансоутримувача надавати такі послуги мешканцям будинку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не має предметом своєї діяльності з надання послуг централізованого опалення, які б надавалися згідно договору мешканцям гуртожитку, що підтверджується фактом відсутності відповідних договорів з мешканцями та статутними документами позивача та його структурного підрозділу. Опалення споруди гуртожитку позивач здійснює як споживач - власник споруди. Крім того, позивач не наділений повноваженнями згідно зі ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», передбачені для виконавців послуг з централізованого опалення.

Біль того, висновок відповідача про те, що виконавцем послуги є позивач не відповідає Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, затвердженого наказом Держжитлокомугоспу України №60 від 25.04.2005 року.

Згідно п.1.3. цього Порядку виконавцем житлово-комунальних послуг, визначених п. 1.1. Порядку, може бути суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг споживачу відповідно до умов договору та який може забезпечити виконання обов'язків, визначених у ч.2 ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно п.4.1 Порядку передбачено, що виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого постачання холодної та гарячої води, централізованого водовідведення (комунальні послуги) може бути виробник зазначених послуг, виконавець послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків чи інший суб'єкт господарювання, з яким дійшли домовленості про надання таких послуг, та який відповідає вимогам п.1.3 Порядку.

Отже, позивач не можу бути виконавцем послуг з централізованого опалення, оскільки не відповідає вимогам ст.1 і ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також п. 1.3 і п.1.4 Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді.

У зв'язку з цим є незаконним і необґрунтованим висновок відповідача, зроблений у оскаржуваному рішенні про те, що позивач займає з 2004 року і по теперішній час монопольне (домінуюче) положення на ринку комунальних послуг з централізованого опалення.

Суд вважає, що відповідач необґрунтовано дійшов висновку про те, що виконавцем з надання житлово-комунальних послуг мешканцям гуртожитку може бути тільки ЖКК позивача.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента, він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Фактично ж, при проведенні перевірки відповідач зосередився лише на обставинах неотримання послуги з централізованого опалення безпосередньо мешканцями гуртожитку №4. При цьому відповідач не з'ясовував, чи є інші суб'єкти господарювання, які можуть надавати на цій території житлово-комунальні послуги, зокрема із опалення (теплопостачання), не встановлював, чи мають інші суб'єкти господарювання обмежені можливості доступу до сировини, матеріалів та ін., чи є бар'єри для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, чи користується позивач при наданні житлово-комунальних послуг пільгами тощо.

Таким чином, до незаконного висновку щодо монопольного становища на ринку надання житлово-комунальних послуг призвело, зокрема, необґрунтоване звуження меж ринку цих послуг до території окремого гуртожитку №4.

В той же час, Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.02.2002 року №49-р встановлено, що територіальні (географічні) межі ринку - це територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи товарів), в межах якої за звичайних умов споживач може легко задовольнити свій попит на певний товар і яка може бути, як правило, території держави, області, району, міста тощо або іншими їхніми частинами. Ані Методика, ані інше законодавство не передбачає звуження територіальних (географічних) меж ринку до таких малих одиниць, як один будинок чи споруда.

Тому, зазначене свідчить про порушення відповідачем норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що регулюють порядок визначення ринку товарів (послуг), що в вочевидь призвело до неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи та прийняття необґрунтованого і незаконного рішення.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені судом обставини та аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач не надав суду доказів та не навів обставин в обґрунтування його заперечень, в той час як відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Це означає, що акт державного чи іншого органу управління повинен бути прийнятий в межах компетенції відповідного органу, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб, відповідати вимогам діючого законодавства і бути прийнятним у формі та порядку, визначеному законом.

Отже суд, при вирішенні цієї справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо скасування рішення адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.09.2008 року №01-29/49 по справі №477 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», відповідають чинному законодавству України, підтверджені матеріалами справи і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету.

Згідно платіжному дорученню №23 від 26.01.2009 року СК ТДВ «Олві» сплатило державне мито за надання адміністративного позову до Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області в загальній сумі 3,40 грн.

С удове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 21, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельний трест «Луганськпромбуд» до Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення, задовольнити у повному обсязі.

Скасувати рішення адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.09.2008 року №01-29/49 по справі №477 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельний трест «Луганськпромбуд».

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельний трест «Луганськпромбуд» державне мито у сумі 3,40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст..160 цього Кодексу-з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 02 серпня 2009 року.

СУДДЯ