Рішення № 46060669, 02.07.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.07.2015 Справа № 908/2859/15

Господарський суд Донецькоїобласті у складі судді Левшиної Я.О., при помічнику судді (секретарі судового засідання) Буховець С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Приватного підприємства «Елтіз», с. Лукашеве, Запорізька область

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», м. Маріуполь, Донецька область

про: стягнення суми основного боргу у розмірі 253700грн., пені – 3967,80грн., 3% річних – 815,30грн., інфляційних нарахувань – 19456,69грн.

За участю уповноважених представників :

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Елтіз», с. Лукашеве, Запорізька область звернулось до господарського суду Запорізької області із позовом до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», м. Маріуполь, Донецька область про стягнення суми основного боргу у розмірі 253700грн., пені – 3967,80грн., 3% річних – 815,30грн., інфляційних нарахувань – 19456,69грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.04.2015р. матеріали позовної заяви приватного підприємства «Елтіз», с. Лукашеве, Запорізька область до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», м. Маріуполь, Донецька область про стягнення суми основного боргу у розмірі 253700грн., пені – 3967,80грн., 3% річних – 815,30грн., інфляційних нарахувань – 19456,69грн. передано за територіальною підсудністю до господарського суду Донецької області.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки № 1618від10.06.2014р. з оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.

Нормативно позивач обґрунтовує позовні вимоги, посилаючись ст. 1, 2, 4, 12, 15, 54, 61, 82 Господарського процесуального кодексу України, ст. 15, 509, 526, 530, 549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193, 232 Господарського кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи (у копіях): договір № 1618 від 10.06.2014р.; специфікації: № 1 від 27.06.2014р., № 2 від 27.10.2014р.; рахунки на оплату: № 499 від 27.06.2014р., № 1028 від 27.10.2014р.; видаткові накладні: №588 від 06.08.2014р., № 984 від 28.11.2014р.; довіреності: №2562 від 01.08.2014р., №4032 від 26.10.2014р., правоустановчі документи.

Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: копія акту звіряння взаємних розрахунків за період з 10.06.2014р. по 20.05.2015р.; витяг з ЄДРПОУ стосовно відповідача станом на 26.05.2015р.; письмові пояснення з урахуванням вимог п. 9.2. договору № 1618 від 10.06.2014р.; податкові накладні: № 20 від 06.08.2014р., № 116 від 28.11.2014р.; рахунок-фактуру № 499 від 06.08.2014р.; банківську виписку від 06.10.2014р.

22.06.2015р. від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву №09/1895 від 18.06.2015р., в якому останній посилається на безпідставність вимоги позивача про стягнення заборгованості за специфікацією № 1 у сумі 137000,00грн., оскільки вказана сума була перерахована позивачу по рахунку № 499 від 06.08.2014р. до його звернення до суду з відповідною позовною заявою, що підтверджується платіжним дорученням № 58792 від 06.10.2014р. Крім того, відповідач зазначив, що за умовами розділу 9 договору, спори, майнові вимоги за якими не перевищують еквівалент 10000долларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) по основній сумі зобов’язань, вирішуються в Постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації «Регіональна правова група». Оскільки сума основного зобов’язання на дату виникнення вимог була значно нижчою, даний спір повинен бути розглянутий саме третейським судом. Просили припинити провадження по справі. Також надали наступні документи (у копіях): договір № 1618 від 10.06.2014р.; специфікацію № 1 від 27.06.2014р.; рахунок-фактуру № 499 від 06.08.2014р.; прибутковий ордер № 825 від 07.08.2014р.; акт № 3534 приймання продукції від 08.08.2014р.; специфікацію № 2 від 27.10.2014р.; рахунок № 1028 від 27.10.2014р.; акт приймання продукції № 6212 від 02.12.2014р.; платіжне доручення №58792 від 06.10.2014р.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані відповідачем документи та його неявка у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33, 77 Господарського процесуального кодексу України, не вливають на таку кваліфікацію та не є підставою для відкладання розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

10.06.2014р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір № 1618 (а.с. 17-23) (далі договір), згідно п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати, а покупець – прийняти та оплатити обладнання товари на умовах , передбачених цим договором.

Кількість, номенклатура обладнання обумовлюються в специфікаціях до цього договору, які є невід’ємною його частиною (п. 2.1. договору).

За умовами п. 4.1. договору поставка обладнання здійснюється по цінах, які визначені у відповідності з умовами поставки, вказані в специфікаціях та включають всі податки, збори та інші обов’язкові платежі.

Відповідно до п. 5.1.договору, оплата здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Оплата за поставлене обладнання буде проводитись протягом строку, визначеного в специфікації, який обчислюється з моменту поставки обладнання та надання документів, зазначених у п.6.3 даного договору (п.5.2.договору).

Відповідно до п. 7.1. договору, за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства.

У випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати обладнання, покупець сплачує пеню у розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідному періоді.

Відповідно до п.10.4. цей договір набуває чинності з моменту його підписання, але не раніше виконання вимог установчих документів сторін про необхідність надання згоди на укладення органами управління сторін, які мають відповідні повноваження.

Даний договір діє до 31.12.2015р. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов’язань по даному договору (п.10.5. договору).

На виконання умов договору № 1618від 10.06.2014р. позивач поставив продукції відповідачу, що підтверджується видатковими накладними № 588 від 06.08.2014р та №984 від 28.11.2014р. на загальну суму 353700грн. (а.с.26,31).

Дані накладні були підписані уповноваженим представником відповідача, який діяв на підставі довіреностей №2562 від 01.08.2014р., № 4032 від 26.10.2014р. (а.с.27,32).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків з оплати поставленого товару, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.

16.06.2014р. від позивача до канцелярії суду надійшла заява б/н від 15.06.2015р. про збільшення розміру позовних вимог, у якій останній просив стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 253700,00грн., пеню – 6815,28грн., 3%річних – 1400,40грн., інфляційні нарахування– 41622,92грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд розглядає справу в контексті позовних вимог, викладених у позовній заяві з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог б/н. від 15.06.2015р. (а.с. 67), а саме про: стягнення основного боргу у розмірі 253700,00грн., пені – 6815,28грн., 3% річних – 1400,40грн., інфляційних нарахувань– 41622,92грн.

Як вбачається з матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором №1618 від 10.06.2014р.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору № 1618 від 10.06.2014р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір № 1618 від 10.06.2014р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, щопокупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Як було встановлено судом, сторони визначили порядок оплати, за яким покупець зобов'язаний сплатити суму за товар в строки, які визначені в специфікаціях № 1 від 27.06.2014р., № 2 від 27.10.2014р. – протягом 60 календарних днів від дати поставки товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем поставленого товару, у нього виникло зобов'язання з його оплати: за видатковою накладною № 588 від 06.08.2014р.- у період з 07.08.2014р. по 05.10.2014р., за видатковою накладною № 984 від 28.11.2014р.- у період з 28.11.2014р. по 26.01.2015р.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу Українищодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Отже, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від належного виконання обов'язку із здійснення платежу за поставлену продукцію відповідно до умов договору №1618 від 10.06.2014р. за видатковими накладними: № 588 від 06.08.2014р. у сумі 237000грн.; № 984 від 28.11.2014р. на суму 116700грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

У позовній заяві позивач зазначив, що відповідачем була здійснена часткова оплата за специфікацією № 1 від 27.06.2014р. у розмірі 100000,00грн. Проте, під час розгляду справи судом встановлено, що оплата поставленого товару за накладною № 588 від 06.08.2014р. здійснена відповідачем у повному обсязі у сумі 237000,00грн., що підтверджується банківськими виписками від 06.10.2014р., 03.11.2014р., 13.11.2014р.

Таким чином, на момент звернення із позовною заявою приватного підприємства «Елтіз», с. Лукашеве, Запорізька область до господарського суду, заборгованості відповідача за специфікацією № 1 від 27.06.2014р. та накладною № 588 від 06.08.2014р. у сумі 137000,00грн. не існувало, що зумовлює відмову в цій частині позовних вимог.

Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплати заборгованість.

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків з оплати поставленої продукції за специфікацією № 2 від 27.10.2014р., оскільки зі змісту наявних документів вбачається, що вона була отримана останнім.

Відповідачем дане у порядку встановленому господарським процесуальним законодавством не спростовано.

З урахуванням наведених вище висновків суду та положень діючого законодавства, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 116700,00грн.

Відповідно до ст.ст. 216- 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Дані наслідки порушення зобов'язання передбачені і ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України. Згідно норм зазначених статей у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Щодо нарахованих позивачем та заявлених до стягнення пені у розмірі 6815,28грн., 3 % річних у розмірі 1400,40грн., та інфляційних нарахувань у розмірі 41622,92грн., суд зазначає наступне:

Згідно п.п. 1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Покупець у разі порушення ним грошового зобов'язання - прострочення оплати продукції більш ніж на 30 календарних днів - зобов'язаний сплатити штрафні санкції, згідно діючого законодавства України, а також пеню у розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення платежу (п. 7.2. договору № 1618 від 10.06.2014р.)

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що умовами договору № 1618 від 10.06.2014р. та специфікацій до нього сторони встановили кінцевий строк оплати - покупець сплачує повну вартість отриманої продукції протягом 60 календарних днів з дати надходження товарно-матеріальних цінностей (п.5.2. договору, п. 5 специфікацій). Отже, в силу ст. 253 Цивільного кодексу України, позивач здобув право вимоги сплати боргу за видатковою накладною № 984 від 28.11.2014р. – 27.01.2015р.

Перевіривши арифметичний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про задоволення вимог в цій частині в повному обсязі та стягнення з відповідача пені у розмірі– 6815,28грн., 3% річних в сумі 1400,40грн., інфляційних нарахувань в розмірі 41622,92грн.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві №09/1895 від 18.06.2015р. та відхиляє клопотання останнього про припинення провадження у справі №908/2859/15 з огляду на таке:

Відповідно до приписів пункту 5 частини 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

При цьому, одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 № 3-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону України "Про третейські суди").

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м’якого покарання від 02.11.2004 № 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п’ятою статті 55 Конституції України.

Згідно з частиною 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Таким чином, у сторін існує виключно правова можливість, а не обов’язок на звернення до третейського суду. Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін (тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду. Лише за наявність волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов’язаний припинити провадження у справі. Проте, таке клопотання заявив лише відповідач. За відсутності волі на звернення до третейського суду у позивача чинне законодавство України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом. Згідно ст. 1 ГПК України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ.

Відповідно до пункту 3 ст. 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

Таким чином, вимога відповідача про припинення провадження у справі на підставі того, що даний спір повинен розглядатись тільки третейським судом, прямо порушує норми Конституції України.

З урахуванням наведеного, за наявності спірних правовідносин суд не вправі відмовити особі в розгляді позовної заяви, якщо з матеріалів справи вбачається, що даний спір підвідомчий господарському суду

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 202, 253, 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 611, 612, 611, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175, 193, 216-218, 230, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 48, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства «Елтіз», с. Лукашеве, Запорізька область (ЄДРПОУ 31624085) до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», м. Маріуполь, Донецька область (ЄДРПОУ 00191129) про стягнення суми основного боргу у розмірі 253700,00грн., пені – 6815,28грн., 3%річних – 1400,40грн., інфляційних нарахувань – 41622,92грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (87054, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Левченка, 1, ЄДРПОУ 00191129) на користь Приватного підприємства «Елтіз» (70410,Запорізька область, Запорізький район, с. Лукашеве, вул. Перспективна, 4-А, ЄДРПОУ 31624085) суму основного боргу у розмірі 116700,00грн., пені – 6815,28грн., 3% річних – 1400,40грн., інфляційних нарахувань – 41622,92., витрати по сплаті судового збору у розмірі 3347,07грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу – 137000,00грн. відмовити.

4. Повернути з державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Елтіз» (70410,Запорізька область, Запорізький район, с. Лукашеве, вул. Перспективна, 4-А, ЄДРПОУ 31624085) судовий збір у розмірі 29,33грн.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 30.06.2015р. проголошено та підписано повний текст рішення.

Суддя Я.О. Левшина

Вх: 21/15

надруковано 4 прим.:

1 - ГСДО,

2 - позивачу

1 - відповідачу