Ухвала суду № 46047950, 08.01.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №589/892/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/57/14 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

08 січня 2014 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Сибільової Л. О.,

суддів - Криворотенка В. І., Лузан Л. В.,

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, поданою її представником ОСОБА_4,

на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25 листопада 2013 року

у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25 листопада 2013 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 119850 грн. та судові витрати у розмірі 1198,59 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 відмовлено за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позову та задовольнити її зустрічний позов.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_5, який заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

14 лютого 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 17 травня 2012 року між ним та ОСОБА_3 був укладений договір позики, відповідно до якого він надав відповідачці у борг 15 000 доларів США, про що вона надала йому письмову розписку.

Рекомендованим листом від 12 січня 2013 року, надісланого на адресу відповідачки, він запропонував повернути борг, але відповіді і коштів не отримав. Так як у договорі позики вони не вказали строк повернення коштів, то позика повинна бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня предявлення позикодавцем вимоги.

До теперішнього часу відповідач не виконала взятого на себе зобовязання за договором позики.

Просив стягнути з відповідачки на його користь борг за договором позики в сумі 119859 грн. (еквівалент 15 000 доларів США за курсом долара до гривні 1:7,99 станом на час укладення договору позики).

У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вона перебувала з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, який розірваний 30 квітня 2011 року. Разом зі своєю неповнолітньою дочкою від першого шлюбу вони проживали в квартирі батьків відповідача на протязі 10 років, вели спільне господарство. Відповідач не працював, лише з 2005 року був зареєстрований приватним підприємцем, сімю забезпечувала вона, між ними почали виникати сварки і постійні конфлікти, а тому шлюб було розірвано.

За час перебування у шлюбі ними було придбане спільне майно. Вона після розірвання шлюбу мала намір звернутись до суду з позовом про його поділ, однак про це дізнався позивач і почав постійно погрожувати їй застосуванням до неї та до тоді неповнолітньої дочки фізичного насильства.

Він постійно психологічно впливав на неї в розмовах по телефону, під час зустрічей, направленням смс-повідомлень, направляв незнайомих людей, погрожував через них, неодноразово застосовував до неї та дочки фізичну силу, залякував та принижував її.. Його дії впливали на її хвору матір, за здоровя якої вона піклується.

Позивач, погрожував, що вбє її, щоб вона не зверталася до органів внутрішніх справ, залякував, що знає, де живе її матір та учиться дочка, після розірвання шлюбу неодноразово приходив за місцем її роботи, де реалізовувався її товар - продукти харчування та овочі, вимагав кошти на його проживання, силоміць відбирав зароблені кошти.

В квітні місяці 2012 року він за місцем її роботи вимагав в черговий раз коштів та штовхнув її дочку, яка вдарилась носом, в звязку з чим їй в інституті пластичної хірургії в м. Одеса ставили імплантант.

На початку травня 2012 року позивач в центрі м. Шостка побив їй автомобіль, після чого вона провела ремонт машини у приватного підприємця, до міліції звернутись побоялась.

Після цього він знову зявився до неї на роботу та вимагав коштів на проживання, забрав виручку від проданого товару.

Продовжуючи погрози з метою вимагання у неї коштів на проживання, відповідач 17 травня 2012 року, вкотре зявившись до неї на роботу, змусив написати на його імя розписку про позику 15000 доларів США, пообіцявши, що більше не буде вимагати від неї коштів та повернутися до нього в якості дружини, не буде з неї стягувати цю суму, а це буде захистом того майна, що залишилось у нього після розірвання шлюбу, пообіцяв взамін залишити в спокої її і дитину.

Не витримавши такого тиску, постійних переслідувань, вона вимушена була написати вказану розписку. При цьому кошти вона від нього не отримувала і не мала надії на їх отримання, так як позивач постійно вимагав та відбирав у неї кошти.

Просила визнати договір позики від 15 травня 2012 року недійсним як такий, що укладений не за своєю волею, під впливом погроз, омани та психологічного і фізичного насильства (а. с. 21- 25).

25 листопада 2013 року представник відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_4 уточнила позовні вимоги та просила, крім іншого, стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в сумі 600 грн. та витрати в сумі 2250 грн. за проведення почеркознавчої експертизи.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконала зобовязання щодо повернення позивачу боргу за позикою, яку отримала на підставі договору від 17 травня 2012 року.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з недоведеності її вимог з підстав, зазначених в позові, та послався, зокрема, на те, що судом не встановлено, що зі сторони позивача вчинялись дії, спрямовані проти ОСОБА_3, відсутні докази про вчинення щодо неї будь-якого фізичного чи психологічного тиску, з приводу якого відповідачка не зверталась до правоохоронних органів за правовим захистом.

Висновки суду узгоджуються з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 04 серпня 2000 року по 30 квітня 2011 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_6 зареєстровані як приватні підприємці (а. с. 41-42, 70-75, 87).

ОСОБА_3 має неповнолітню дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.32).

2 грудня 2011 року ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з ОСОБА_8, мають дочку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 80, 81).

17 травня 2012 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_5 в позику грошові кошти в сумі 15 000 доларів США, що еквівалентно 119850 гр. ОСОБА_6 склали письмовий договір позики, в якому зазначено, що відповідачка позичила у позивача 15000 доларів США на невизначений термін без процентів та пені, зазначену суму грошей, а саме 15000 доларів США ОСОБА_3 отримала до підписання цього договору, зобовязується повернути цю суму ОСОБА_5 за згодою сторін (а.с.110).

12 січня 2013 року ОСОБА_5 надіслав на адресу ОСОБА_3 повідомлення з проханням повернути грошові кошти за договором позики в сумі 15 000 доларів США, яке повернене без вручення (а.с. 5-6).

На підставі заяви представника відповідачки про призначення почеркознавчої експертизи з посиланням на те, що відповідачка вчинила договір позики під впливом насильства, погроз з боку позивача (а.с.109) судом була призначена експертиза, на вирішення якої поставлені запитання:

- встановити психофізичний стан особи, яка написала розписку,

- в якій позі був написаний документ?

Експерт провів редакцію питань на:

- чи перебувала особа, яка виконала рукописний текст документа - договору позики від 17 травня 2012 року у незвичайному стані?

- чи виконано рукописний текст під впливом збиваючих факторів (природних, штучних)?

Згідно висновку почеркознавчої експертизи №33 від 27 серпня 2013 року, складеного експертом НДЕКЦ УМВС України в Сумській області, при виконанні договору позики від 17 травня 2012 року на виконавця рукописного тексту міг бути вплив тимчасових, внутрішніх «збиваючих» факторів природного характеру, до яких може відноситися незвичний психофізіологічний стан виконавця (стан природного емоційного збудження, хвилювання, пригніченості тощо).

Встановити конкретну причину «збиваючих» факторів, які діяли на процес письма в момент виконання досліджуваного тексту не є можливим у звязку із незначним проявом діагностичних ознак та різною здатністю виконавців володіти письмово-руховими навиками в незвичних умовах (а.с. 134-138).

Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом предявлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня предявлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були здержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин є оспорюваним та може бути визнаний недійсним.

Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, закон повязує виникнення підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним виключно з установленням порушень відповідних вимог закону, які були допущені під час його укладення, і за умови доведеності заінтересованою стороною цих порушень належними та допустимими засобами доказування.

Згідно розяснень, які містяться в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. З моментом передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, закон повязує лише момент укладення договору позики, а не умови його дійсності.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору полягає у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини.

Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

Позивач надав суду оригінал договору позики від 17 травня 2012 року, за умовами якого відповідачка взяла у нього у борг 15 000 доларів США з зобов'язанням повернути зазначену суму за згодою сторін.

Відповідачка, оспорюючи договір позики, укладений між сторонами 17 травня 2012 року, посилалась на його безгрошовість. Зважаючи на те, що договір позики укладений у письмовій формі, суд прийшов до вірного висновку про відсутність в справі належних доказів його безгрошовості, недоведеність того, що відповідачка кошти фактично не отримувала. Вона не спростувала того, що після звернення позивача до суду з вказаним позовом написала йому записку з вимогою забрати позовну заяву з суду (а.с.13).

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої виходив з того, що відповідачка не надала доказів тому, що при підписанні договору позики діяла під психічним і фізичним тиском з боку позивача, не довела, що на неї здійснювався протиправний вплив з боку позивача.

З приводу неодноразових погроз, на які відповідачка посилається як на доказ недійсності договору позики, до звернення позивачем з позовом до суду вона не зверталась до правоохоронних органів.

Доводи відповідачки про те, що вона не отримувала листа позивача про повернення боргу, не спростовують висновків суду про наявність підстав для стягнення з неї боргу, оскільки і після звернення позивача до суду з позовом боргу вона не повернула, а тому вказана обставина не є підставою для відмови у задоволенні позову до неї. Відповідачка не надала доказів тому, що мала намір повертати кошти, якби отримала цього листа з вимогою про їх повернення,

Не знайшли свого підтвердження належними доказами і посилання відповідачки на здійснення на неї впливу шляхом застосування погроз та насильства до дочки, зокрема, на наслідки такого насильства у квітні 2012 року у вигляді вставлення дочці імплантанту, оскільки медичний документ, на який вона посилається, свідчить про те, що в квітні 2012 року такий імплантант був не вставлений, а видалений. Відповідачка не спростувала доводів позивача про те, що імплантант був вживлений її дочці раніше того часу, на який вона посилаєтсья як на час застосування до неї погроз та насильства з боку позивача (а.с.34).

Спростовані доказами в справі і обставини та час пошкодження її автомобіля позивачем, на яке вона посилається як на засіб чинення на неї тиску, в той же час не надаючи доказів тому, що це пошкодження було здійснене саме з метою примушування до укладення оспорюваного нею за договору позики. Не спростувала вона і доводів позивача про те, що він ремонтував її автомобіль після цього, придбавши автоскло в червні 2011 року (а.с.92).

Не заперечила відповідачка і факту та змісту багаточисельних смс-повідомлень між сторонами, роздруківка яких надана позивачем, з яких не вбачається підтвердження її доводів щодо його погроз, в тому числі і в період, що передував підписанню договору позики та після його підписання (а.с. 56-68), зазначивши лише, що позивач не мав права надавати вказану інформацію в матеріали справи.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту порушеного права. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобовязаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Суд зробив вірний висновок про недоведеність і іншої підстави визнання недійсним позову, з якої відповідачка оспорила договір позики.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 239 ЦК України)..

Відповідачка, заявляючи позов, посилалась, крім іншого, на те, що позивач, змушуючи її під впливом погроз та насильства написати розписку, одночасно ввів її в оману щодо того, що не буде більше вимагати від неї коштів та стягувати вказану суму за договором позики.

Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» розяснив, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обовязковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

З огляду на вказані положення закону відповідачка не надала доказів тому, що була навмисно цілеспрямовано введена позивачем в оману щодо фактів, які вплинули на укладення правочину, оскільки обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Оскільки існування зобов'язання відповідачки перед позивачем у встановленому законом порядку не спростоване, належних доказів відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України на підтвердження виконання відповідачем грошового зобов'язання згідно з договором від 17 травня 2012 року щодо повернення грошових коштів та щодо недійсності правочину не надано, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_5

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи та відповідні їм правовідносини. Оскаржуване рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану її представником ОСОБА_4, відхилити.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25 листопада 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -