Рішення № 46045643, 30.06.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4245/15 Справа № 173/2234/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Петрюк Т. М. Доповідач - Тамакулова В.О.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2015 року м. Дніпропетровськ

30 червня 2015 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Тамакулової В.О.

суддів: Болтунової Л.М., Козлова С.П.

при секретарі:Порубай М.Л.,

яка розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_3 на рішення Верхньодніпровського районного суду, Дніпропетровської області від 3 лютого 2015 року та на додаткове рішення Верхньодніпровського районного суду, Дніпропетровської області від 2 квітня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення компенсації за ? частину вартості будинку, -

В С Т А Н О В И Л А:

В серпні 2013 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення компенсації за ? частину вартості будинку, в уточнених позовних вимогах просила стягнути з відповідача на її користь компенсацію 1/2 частини відновної вартості будинку АДРЕСА_1 в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя

Позивач посилалась на те, що з 01 березня 1986 року по 06 серпня 2010 року вона та відповідач знаходились у зареєстрованому шлюбі.

В період шлюбу 10 листопада 1990 року за договором купівлі-продажу на ім'я відповідача вони придбали житловий будинок з господарськими будівлями, розташований на земельній ділянці площею 910 м.кв. у АДРЕСА_1.

15 січня 1992 року за рішенням Виконкому Верхівцевської міської ради № 14, відповідачу надали дозвіл на будівництво нового будинку, а старий після будівництва слідувало знести.

На час будівництва нового будинку вони мали будівельний паспорт від 1992 року на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1, виданий архітектурним відділом Верхньодніпровської райдержадміністрації.

В лютому 2011 року позивач звернулась до Верхньодніпровського районного суду з заявою про розподіл спільного майна подружжя, а саме будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2012 року її вимоги були задоволені.

Визнано право власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом жилого будинку з господарчими будівлями, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 264623 грн.

Однак рішення було скасоване ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2012 року в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину будинку за тими підставами, що будинок не введено в експлуатацію та право власності на нього не зареєстровано.

З відповідачем вони не знайшла спільної мови щодо розподілу майна набутого під час шлюбу. Відповідач до будинку її не впускає, намагався визнати такою, що втратила право на його користування.

В зв'язку з тим, що будинок не введено в експлуатацію, відсутня реєстрація права власності, вона має право на матеріали, обладнання та інше майно, що було використане в процесі будівництва.

За наданим позивачем суду висновком судової будівельно-технічної експертизи визначення вартості використаних будівельних матеріалів на будівництві спірного будинку не входить до компетенції експерта будівельника, однак визначена вартість (відновна та залишкова) будинку з господарськими спорудами, та враховуючи той факт, що поділити будинок та визнати за нею право власності на 1/2 його частину не має можливості, бо відповідач навмисно не вводить будинок в експлуатацію, вважає, що з відповідача в порядку розподілу спільного майна необхідно стягнути 1/2 частину відновної вартості будинку.

Позивач також зазначала, що спільно в будинку вони проживати не зможуть, так як відповідач створив нову сім'ю, а їй буде створювати умови неможливі для спільного проживання.

Відповідач проти задоволення вимог заперечував, пояснив, що будинок він придбав за особисті кошти які в нього були до шлюбу. Придбавши будинок, він отримав дозвіл на будівництво нового будинку. При цьому старий він повністю зніс, підготував майданчик під будівництво. Будівельні роботи виконував самостійно. За власні кошти купував будівельні матеріали. Позивач ніякої участі в будівництві будинку не приймала, він працював та отримував заробітну плату якої було достатньо для будівництва. Позивач коштів у будівництво не вкладала. Право власності на будинок не зареєстрували, так як КП "Верхньодніпровське БТІ" визнало будинок самочинно збудованим, бо був відступ від проекту та побудовані споруди, які в проекті не значились. Позивач утаїла від нього їхні спільні кошти, за них придбала собі будинок.

Представник відповідача вказував, що з моменту розірвання шлюбу та окремого проживання відповідач проводив будівельні роботи за власні кошти в спірному домоволодінні, тому вони поділу не підлягають. Частина будівель цього домоволодіння є самочинно збудованими і розподілу не підлягає. Згідно висновку будівельної експертизи вартість будівельних матеріалів, що використані на будівництво спірного домоволодіння, встановити не вдалось, тому вимоги задоволені бути не можуть. А стягнення компенсації з його довірителя, виходячи із відновної вартості будинку взагалі неможливо, так як це не є дійсною вартістю будинку. Крім того, позивач змінила предмет та підстави позову вже після проведення експертизи по справі, а не до початку розгляду справи по суті, тому її вимоги слід залишити без розгляду.

Рішенням районного суду вимоги задоволено частково.

Стягнуто звідповідача на користь позивача 1/2 частину залишкової вартості будинку в сумі 264 634 грн. 50 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати 2646 грн., 35 коп. за сплачений судовий збір та 400 грн. за надання правової допомоги.

Додатковим рішенням від 20 лютого 2015 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача понесені судові витрати на проведення судової будівельно-технічної експертизи в сумі 9891 грн. 84 коп.

Додатковим рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2015 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави недоплачену суму судового збору 39 грн.45 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір- 3693 грн.45 коп.

В скаргах апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду й постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів перевірила законність, обґрунтованість рішення суду в межах заяв-лених вимог та апеляційних скарг і дійшла до висновку, що скарги підлягають задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони знаходились в зареєстрованому шлюбі з 01 березня 1986 року по 06 серпня 2010 року, що підтверджується копією рішення Верхньодніпровського районного суду від 06 серпня 2006 року про розірвання шлюбу.

На підставі договору купівлі - продажу від 10 листопада 1990 року в період шлюбу придбали будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Покупцем за даним договором виступав ОСОБА_3

15 січня 1992 року відповідач отримав дозвіл на будівництво нового будинку в АДРЕСА_1, після закінчення будівництва якого, старий будинок повинен був розібрати та розібрати споруди 3-1, що підтверджується рішенням виконкому Верхівцевської міської ради № 14 від 15 січня 1992 року. Був виготовлений будівельний паспорт на будівництво нового будинку по АДРЕСА_1.

В 2010 році відповідно до рішення реєстратора КП "Верхньодніпровське БТІ" заява ОСОБА_3 виконана частково, складено технічних паспорт на спірне домоволодіння та виявлено самочинно збудовані споруди будинку ( з відступом від проекту) гараж, баню, двох сараїв та не знесено сарай, який підлягав знесенню відповідно до рішення Верхівцевської міської ради. Відповідачу було запропоновано звернутись до Верхньодніпровської державної архітектурно-будівельної інспекції для отримання відповідного документу на домоволодіння.

Всі вказані дії вчинялись відповідачем в період шлюбу.

Позивач звернулась до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом про розподіл майна подружжя.

26 грудня 2012 року Верхньодніпровським районним судом було постановлено рішення, згідно якого позовні вимоги позивача були задоволені та за нею було визнано право власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Але рішення Верхньодніпровського районного суду від 26 грудня 2012 року було скасоване рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2012 року з посиланням на те, що в судовому порядку не може бути визнане право власності на недобудований будинок, а позивач може звертатися до суду за визнанням права власності на матеріали, обладнання та інше майно, які були використані в процесі будівництва.

Задовольняючи позов, суд дійшов до висновку, що придбаний будинок по АДРЕСА_1 та новозбудований будинок є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3, виходячи з положень ст. 60 СК України, ст. 331 ЦК України.

Суд також посилався на ст. 60 СК України, згідно якої, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена, створена особою, набувається нею, якщо інше не встановлене договором або законом.

Повністю погодитися з таким висновком суду неможливо, враховуючи наступне.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності,тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 214 ч. 1 п. 2 ЦПК України при розгляді справи суд має встановити всі обставини справи, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, що мають значення, чи є інші фактичні дані (у тому числі пропущення строку позовної давності), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження з огляду на норми матеріального права, якими регулюються правовідносини сторін, що виникли.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Із матеріалів справи вбачається, що 14 серпня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення компенсації за ? частину вартості будівельних матеріалів( а.с.2-5).

Згідно вимог ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України, ч. 1 ст. 182 ЦК України та п. 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на новостворене нерухоме майно, право власності на нерухоме майно виникає в особи яка створила це майно після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності нерухомого майна.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використане в процесі будівництва.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України № 5 від 07 лютого 2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" передбачено, що до завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦК).

У зв'язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва (створення) майна.

Законом не передбачена можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що у зв'язку з не введенням будинку в експлуатацію у сторін виникло право спільної сумісної власності на матеріали та обладнання, використані ними в процесі будівництва.

Разом з тим, є помилковим посилання суду на те, що виходячи з даних технічного паспорту на спірне домоволодіння, будинок є завершеним будівництвом ще станом на червень місяць 2010 року, так як в технічному паспорті не вказано, що будинок не завершений будівництвом та відсоток його готовності, а вказується, що цей будинок, збудований в 2009 році. Факт того, що будинок є незавершеним будівництвом не визначається і у висновку призначеної судом будівельно-технічної експертизи в якій зазначено лише, що будинок не введений в експлуатацію, однак експертом він визначається як цілісна споруда (будинок), яка має свою вартість.

Виходячи із необхідності захисту прав позивача, суд вважав за можливе задовольнити частково її вимоги з урахуванням уточнень та стягнути з відповідача 1/2 частину залишкової вартості будинку з господарськими спорудами станом на серпень місяць 2010 року ( час розірвання шлюбу між сторонами), яка складатиме 529287 грн. : 2 = 264 634 грн. 50 коп., бо будинок та господарські споруди були створені сторонами під час шлюбу і є спільним сумісним майном подружжя.

Як слідує із матеріалів справи, ні в технічному паспорті, ні в висновку експертизи не зазначено, що будинок та господарські споруди є не завершені будівництвом, про що свідчить відсутність даних відсотку їх готовності.

Характеристика будівель та споруд вказує на їх відповідне побутове призначення та здатність задовольняти певні потреби, як -то: будинок, гараж, сарай тощо.

Як зазначалось вище, згідно вимог ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України, ч. 1 ст. 182 ЦК України та п. 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на новостворене нерухоме майно, право власності на нерухоме майно виникає в особи яка створила це майно після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності нерухомого майна.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використане в процесі будівництва.

Відповідно до вимог ч.3 ст.10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивач не надала суду першої та апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, передбачених ст.ст.57-59 ЦПК України, які б підтверджували введення спірного будинку в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності нерухомого майна.

При ухваленні рішення суд першої інстанції на вказані обставини належної уваги не звернув, порушивши норми матеріального права.

Відповідно до вимог п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи порушення судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2015 року та відповідно до ч.3 ст. 303 ЦПК України додаткове рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2015 року, додаткове рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2015 року як складові основного і відмовити у задоволенні вимог позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 задовольнити.

Скасувати рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2015 року, додаткові рішення Верхньодніпровського районного суду, Дніпропетровської області від 20 лютого 2015 року, від 2 квітня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення компенсації за ? частину вартості будинку.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення компенсації за ? частину вартості будинку.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий: Тамакулова В.О.

С у д д і: Болтунова Л.М.

Козлов С.П.