Постанова № 4600280, 21.05.2009, Харківський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2009 р.                                                                                 № 2-а- 37499/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючий суддя: П'янова Я.В.

При секретарі: Басової Н.М.

За участю представників сторін:

позивача: Макаренка О.М.

відповідача: Пивоваров О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Закритого акціонерного товариства «Агросервіс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Закрите акціонерне товариство «Агросервіс» (далі - ЗАТ «Агросервіс»), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (далі - ДПІ у Ленінському районі м. Харкова) про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Ленінському районі в м. Харкові № 0000332330/0 та № 0000352330/0 від 23.03.2009р. про визначення податкових зобов’язань по податку на прибуток підприємств та податок на додану вартість.

Під час судового розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Позовні вимоги по визнанню нечинними податкових повідомлень – рішень з донарахування податку на прибуток, податку на додану вартість, позивач обґрунтовує тим, що податковий орган неправомірно, на порушення чинного законодавства, не включив до складу валових витрат оплату за договором оренди, оскільки зробив неправомірний та необґрунтований висновок про його нікчемність. Всупереч положенням чинного законодавства, зловживаючи службовими повноваженнями незаконно донарахував суми податку на прибуток та податку на додану вартість. Також, позовна заява обґрунтована неправомірністю та безпідставністю нарахування відповідачем штрафних санкцій по податку на прибуток та податку на додану вартість (далі – ПДВ).

Відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Харкова, надав заперечення на адміністративний позов, в якому виклав свою позицію проти доводів позивача та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на матеріали перевірки.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву відповідач посилається на те, що орендодавець за договором оренди ТОВ «ТПК Строй - Альянс» не знаходиться за юридичною адресою, на підприємстві відсутні будь-які основні фонди та запаси, а також умови для здійснення основного виду діяльності. Відповідач вважає, що ТОВ «ТПК Строй - Альянс» не мало можливості передавати в оренду будь-яке майно та укладати договори оренди, тому вважає договір оренди № 24 від 01.07.2007р., укладений між ЗАТ «Агросервіс» та ТОВ «ТПК «Строй - Альянс» - нікчемним.

На цих підставах відповідач у судовому засіданні просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що 24.02.2009р. працівниками податкової служби, за результатами виїзної планової перевірки ЗАТ «Агросервіс» було складено акт документальної перевірки 330/23-304/31062926 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. В акті відповідач встановив порушення позивачем: п. 5.1 ст.5 Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

23.03.2009р. на підставі висновків акту документальної перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Харкова було прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000352330/0 про донарахування позивачу суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 190 377, 00 грн. (за основним платежем 126 918, 00 грн., за штрафними санкціями 63 459, 00 грн.); № 0000332330/0 про донарахування позивачу суми податкового зобов’язання по податку на прибуток підприємств в розмірі 277 500,00 грн. (за основним платежем 225 000, 00 грн., за штрафними санкціями 52500, 00 грн.) за порушення п. 5.1. ст. 5 Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. п.п. 7.4.4, 7.4.1. п.7.4, ст.7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було укладено з ТОВ «ТПК Строй - Альянс» договір оренди № 24 від 01.07.2007р., за яким отримав у строкове платне користування будівельну техніку та інше майно. Факт здійснення позивачем витрат підтверджується договором, додатковими угодами до нього та актами приймання-передачі будівельної техніки та іншого майна за даним договором.

Згідно з п.п.5.2.1. п.5.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) i охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Згідно з п.1.32. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств "господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктами 5.3. - 5.7. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлені обмеження щодо включення певних витрат до складу валових. Зазначені норми Закону не містять заборони відносно включення до складу валових витрат вартості оренди.

Згідно з ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Матеріали справи містять всі достатні і належні докази того факту, що витрати, здійснені позивачем за період, що перевірявся, підтверджені належними первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі, а тому такі витрати позивач мав право включити до складу валових витрат. Акти приймання-передачі, на підставі яких позивач відображав у складі валових витрат витрати на підрядні роботи, повністю відповідають вимогам, які передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" не передбачено необхідності доказування платником податку безпосереднього зв'язку здійснених ним витрат саме у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тобто наперед вважається, що всі витрати платника податку є прямо пов'язані із такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. На це вказує і пункт 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким визначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

На підставі вищенаведених фактів суд вважає, що ЗАТ «Агросервіс» відповідно до п.п.5.2.1. п.5.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» правомірно відносило витрати на оплату оренди будівельної техніки до складу валових витрат, такі витрати безпосередньо пов’язані з підготовкою та організацією основної діяльності підприємства, якою є будівництво житлових будинків.

Щодо висновку органу податкової служби про порушення позивачем ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із абзацом 1 ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із абзацом 1 ч.2 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.

Згідно із ч.2 ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст. 207 Цивільного Кодексу України та ч.1 ст. 181 Господарського Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами та скріплений печаткою.

Відповідно до вимог п.1 ч. 1 ст. 208 Цивільного Кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочин між юридичним особами.

Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного Кодексу України та ч.8 ст. 181 Господарського Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.3 ст. 180 Господарського Кодексу України істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становить умови, визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідач не спростував факту виконання сторонами умов договорів

В обґрунтування нікчемності правочину податковий орган посилається на такі обставини:

1. контрагент позивача - не знаходиться за юридичною адресою;

2. Фактично у ТОВ „ТПК Строй-Альянс», відсутні необхідні умови для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ, а саме: відсутні трудові ресурси та необхідні основні фонди та обладнання для здійснення діяльності.

3. Основним постачальником ТОВ „ ТПК Строй-Альянс» було ПП «ПФ «Південно-Українська торгівельна компанія», а єдиним постачальником останнього в свою чергу було ПП „ПФ „ВТБ’ Відповідно до баз даних ДПС податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки, в тому числі розшифровки руху коштів по рахунках відкритих ПП «ПФ «Південно-Українська торгівельна компанія» та ПП „ПФ „ВТБ» в установах банків, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов’язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників З метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. За результатами проведених перевірок ПП «ПФ «Південно-Українська торгівельна компанія» та ПП „ПФ „ВТБ», встановлено, що останні не мали реальних умов для виконання )обсягів робіт та послуг, які визначені договорами, в зв’язку з чим угоди між ПП „ГІФ „ВТБ» та ПП „ПФ „Південно – Українська торгівельна компанія» визнані нікчемними.

Суд вважає за необхідне зауважити на те, що, по-перше, відсутність контрагента позивача за юридичною адресою не може бути беззаперечним доказом відсутності фактичного виконання договору та не свідчить про нікчемність договору. Крім того, за приписами законодавства України, видавши суб’єкту підприємницької діяльності свідоцтво про державну реєстрацію, довідку про взяття на податковий облік і свідоцтво платника податку на додану вартість, держава через свої органи легалізувала діяльність підприємства, тобто взяла на себе певну відповідальність за факт надання підприємству статусу суб’єкта господарювання.

По-друге, контрагентом позивача є саме ТОВ „ ТПК Строй-Альянс», з ПП „ГІФ „ВТБ» та ПП „ПФ „Південно – Українська торгівельна компанія» позивач договірних відносин не мав.

Податковий орган також не спростував той факт, що податкові накладні відповідають вимогам п.п.7.2.1., п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” та “Порядку заповнення податкової накладної”, затвердженого Наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997р. за №233/2037.

Посилаючись на вимоги статті 203 ЦК України, відповідач не зазначає, в чому ж саме зміст правочину суперечить діючому цивільному законодавству.

Таким чином, судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін, жодних підстав для визнання договору оренди № 24 від 01.07.2007р. нікчемним немає. Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом.

В акті податкової перевірки, що став підставою винесення оскаржуваних податкових повідомлень – рішень, не визначено та не обґрунтовано, яким законом встановлено недійсність укладеного позивачем договору оренди та не зазначено жодного рішення суду, яким дані договори визнані недійсними. З пояснень сторін по справі слідує, що рішення суду про визнання недійсним договору оренди не приймалися. Чинне законодавство не встановлює жодних зобов’язань юридичних осіб по перевірці власних контрагентів на предмет наявності основних та оборотних засобів, кількості укладених трудових угод з працівниками тощо.

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що укладений позивачем з ТОВ «ТПК Строй – Альянс» договір № 24 від 01.07.2007р. відповідає всім вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України, а отже є чинним, дійсним та таким, що спрямований на реальне настання правових наслідків та не порушує публічний порядок, не суперечить жодним нормам законодавства. Після виконання зазначеного договору сторонами підписано акти, здійснено оплату і закінчено правовідносини за договором.

Таким чином, відповідачем при винесенні спірних податкових повідомлень – рішень не враховано норму ч.1 ст. 204 ЦК України, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин, посилання органу податкової служби на ст. 215 Цивільного кодексу України та визначення нікчемним правочину нічим не підтверджено та є довільним трактуванням законодавчих норм.

Відповідач невірно застосував до позивача штрафні санкції по податку на прибуток та ПДВ на підставі п.п. 17.1.3., п.п. 17.1.6. п. 17.1. ст.17 Закону України від 21.12.00р. №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Згідно з п.п. 17.1.6. п. 17.1. ст.17 Закону України №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків, або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Жодних доказів факту засудження позивача (посадової особу позивача), а також декларування позивачем переоцінених або недооцінених об'єктів оподаткування, що призвело до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, в матеріалах перевірки не містяться та до справи відповідачем не надано.

На цій підставі суд дійшов висновку, що положення пп. 17.1.6. п. 17.1. ст.17 Закону України №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не можуть бути застосовані до позивача при визначенні штрафних санкцій, оскільки обидві підстави для застосування вказаної норми відсутні.

За таких обставин, податкові повідомлення-рішення № 0000332330/0, № 0000352330/0, від 23.03.2009р. підлягають визнанню протиправними та нечинними в повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 71, 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов Закритого акціонерного товариства «Агросервіс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ уЛенінському районі м. Харкова від 23.03.2009р. № 0000352330/0 про визначення податкових зобов’язань по податку на додану вартість.

Визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 23.03.2009р. № 0000332330/0 про визначення податкових зобов’язань по податку на прибуток підприємств.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 22.05.2009 р.

Суддя                                                                       П'янова Я.В.