Постанова № 4600252, 02.06.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

02.06.2009 р.                                                                                 № 2-а- 37115/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Перцової Т.С. при секретарі судового засідання Карамушко І.І.

за участю представників сторін :

позивача –Макаренка О.М.

відповідача –Лисенка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ТОВ "Технобудсистема"

до Державна податкова інспекція у Ленінському районі м.Харкова

пропро визнання податкового повідомлення-рішення недійсним , В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Технобудсистема” (надалі - ТОВ «Технобудсистема», Позивач) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у Ленінському районі в м. Харкові, в якому просить суд визнати протиправними та нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі в м. Харкові № 0000262330/0 від 12.03.2009р. про визначення суми податкового зобов’язання по податку на прибуток на загальну суму 4789278,00 грн. та № 0000252330/0 від 12.03.2009р. про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість на загальну суму 2546802,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, усно виклав їх відповідно до тексту позовної заяви та з врахуванням наданих суду письмових доказів. В обґрунтування позовних вимог послався п.1.20.1, п.1.3 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, ст.ст.203, 204, 215, 219, 228 Цивільного кодексу України. Висновок ДПІ про порушення ТОВ «Технобудсистема» ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216 Цивільного кодексу України, п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5, п.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п.4.7 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1, п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” вважає безпідставним таким, що ґрунтується на неналежних доказах, а тому суми податку за оскаржуваними рішеннями на його думку нараховані всупереч вимогам чинного законодавства. З огляду на викладене, просив суд позовні вимоги задовольнити, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнати протиправними та нечинними.

Представник відповідача, Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова в судовому засіданні з позовними вимогами не погодився та пояснив суду, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача зафіксовані належним чином в акті від 13.02.2009 року № 260/23-304/3286770 про результати виїзної планової перевірки ТОВ „Технобудсистема” з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2008 року. В обґрунтування своїх заперечень на позов послався на положення ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ „Технобудсистема”, п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, пп.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, які на думку ДПІ порушив позивач, в результаті чого платником податків завищено валові витрати та валові доходи на суму 3566648,75 грн., податковий кредит та податкові зобов’язання на 713329,75 грн. Також вказує на те, що в порушення пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.7.4.1 п.7.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств позивачем занижено податок на прибуток на суму 2 394639 грн., у т.ч. за 4 квартал 2007р. – 2 394639 грн. та в порушення п.4.1, п.4.2 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” – занижено суму податку на додану вартість на 1 273401 грн., у т.ч. за грудень 2007 року – 1 273401 грн. Підстав для визнання нечинними оскаржуваних податкових повідомлень-рішень представник відповідача у судовому засіданні не вбачає.

З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2009р. працівниками податкової служби, за результатами виїзної планової перевірки ТОВ «ТЕХНОБУДСИСТЕМА» було складено акт документальної перевірки № 260/23-304/32867700. У акті Відповідач встановив порушення Позивачем: ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216 ЦК України п.4.1 ст.4, п. 5.1. ст. 5, п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5, п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 4.7 ст.4, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п. 7.4., ст.7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

12.03.2009р. на підставі висновків акту документальної перевірки та листа «про надання інформації» відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000262330/0 про донарахування позивачу суми податкового зобов’язання по податку на прибуток підприємств в розмірі 2394639,00 грн.; та № 0000252330/0 про донарахування позивачу суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 1273401,00 грн.

Позовні вимоги про визнання нечинними податкових повідомлень – рішень з донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість, Позивач обґрунтовує тим, що податковий орган при прийнятті податкових повідомлень-рішень перевищив надані йому законом повноваження, неправомірно, на порушення чинного законодавства, не включив до складу валових витрат оплату за підрядним договором, укладеними позивачем з ТОВ «ТПК «Строй - Ресурс» № 190/Т від 01.10.2007р., оскільки зробив неправомірний та необґрунтований висновок про нікчемність зазначеного договору підряду. Всупереч положенням чинного законодавства невірно визначив рівень звичайних ринкових цін на нерухомість та неправомірно донарахував суми валового доходу за перевірений період.

Також, позовна заява обґрунтована неправомірністю та безпідставністю нарахування Відповідачем штрафних санкцій по податку на прибуток та по податку на додану вартість.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач посилається на те, що підрядник позивача - ТОВ «ТПК Строй - Ресурс» не має умов для здійснення основного виду діяльності. Основним постачальником ТОВ «ТПК Строй - Ресурс» є ТОВ «ТПК «Металстройінвест», у якого за результатами аналізу податкової звітності також не виявлено умов для здійснення господарської діяльності, не знаходиться за юридичною адресою. В свою чергу основним постачальником ТОВ «ТПК Строй - Ресурс» є ПП «ПФ ВТБ», у якого також на думку відповідача відсутні умови для здійснення господарської діяльності. Вважає підрядний договір № 190/Т від 01.10.2007р., укладений позивачем з ТОВ «ТПК Строй - Ресурс» - нікчемним. Результати робіт, отриманих Позивачем від ТОВ «ТПК «Строй-Ресурс», передані Позивачем іншим замовникам: ТОВ «Моноліт» Будівельний альянс», ТОВ «Центр Енергобуд», ТОВ «Муніципальна правнича агенція», ТОВ «Будінком». На цій підставі відповідач вважає зазначені угоди також нікчемними

Відповідач зазначив, що договірна ціна на нерухомість по договору генерального будівельного підряду № 1 від 01.08.2005р., укладеному Позивачем з ТОВ «Моноліт» Будівельний альянс» не відповідає рівню звичайних цін, а тому позивачем занижено валові доходи за перевірений період на суму 1513136 грн.

На цих підставах відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем на виконання договору підряду № 190/Т від 01.10.2007р., укладеному з ТОВ «ТПК «Строй-Ресурс», були виконані будівельно-монтажні роботи на загальну суму 4279978,49 грн. та здійснено витрати за даним договором. Факт наявності господарських взаємовідносин та здійснення Позивачем витрат підтверджується безпосередньо наданим до суду договором, актами приймання-передачі робіт за формою КБ-2, підписаними сторонами, здійсненням оплати за підрядні роботи, що підтверджено картками рахунку та банківськими виписками. З матеріалів податкової перевірки та пояснень сторін слідує, що результати робіт, отриманих від ТОВ «ТПК «Строй-Ресурс», Позивач передавав іншим замовникам, а саме: ТОВ «Моноліт» Будівельний альянс», ТОВ «Центр Енергобуд», ТОВ «Муніципальна правнича агенція», ТОВ «Будінком». Цей факт визнається сторонами, не заперечується ними і підтверджується актом перевірки, а тому на підставі ч.3 ст.72 КАС України може не доказуватися перед судом.

Згідно з п.п.5.2.1. п.5.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) i охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Згідно з п.1.32. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств "господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктами 5.3. - 5.7. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлені обмеження щодо включення певних витрат до складу валових. Зазначені норми Закону не містять заборони відносно включення до складу валових витрат вартості підрядних робіт.

Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Матеріали справи містять усі достатні і належні докази того факту, що витрати, здійснені Позивачем за період, що перевірявся, підтверджені належними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі, а тому суд доходить до висновку, що такі витрати Позивач мав право включити до складу валових витрат. Акти приймання-передачі, на підставі яких позивач відображав у складі валових витрат витрати на підрядні роботи, повністю відповідають вимогам, які передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" не передбачено необхідності доказування платником податку безпосереднього зв'язку здійснених ним витрат саме у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Наперед вважається, що всі витрати платника податку є прямо пов'язані із такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. На це вказує і пункт 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

На підставі вищенаведених фактів суд прийшов висновку, що ТОВ «ТЕХНОБУДСИСТЕМА» відповідно до п.п.5.2.1. п.5.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» правомірно відносило витрати на оплату підрядних робіт до складу валових витрат, такі витрати безпосередньо пов’язані з підготовкою та організацією основної діяльності підприємства, якою є будівництво житлових будинків.

При цьому суд не погоджується з позицією відповідача про те, що в спірних правовідносинах правочини - підрядний договір, укладений позивачем з ТОВ «ТПК «Строй-Ресурс» та підрядні договори, за якими результати робіт, отриманих від ТОВ «ТПК «Строй-Ресурс», Позивач передавав іншим замовникам, а саме: ТОВ «Моноліт» Будівельний альянс», ТОВ «Центр Енергобуд», ТОВ «Муніципальна правнича агенція», ТОВ «Будінком» є нікчемними, суперечать інтересам держави та суспільства, є вочевидь такими, що укладені з цією метою та визнання їх недійсними судом не вимагається з огляду на таке.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України, недійсними, зокрема є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Іншого відповідачем не доведено, хоча, відповідно до ст. 71КАС України він, як суб’єкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.

Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване в даній справі рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (недійсності) укладених договорів, а його позиція про те, що дані договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплені належними доказами та рішенням суду про визнання їх такими.

В акті податкової перевірки, що став підставою винесення оскаржуваних податкових повідомлень – рішень, не визначено та не обґрунтовано, яким законом встановлено нікчемність укладених Позивачем підрядних договорів та не зазначено жодного рішення суду, яким дані договори визнані недійсними. З пояснень сторін по справі слідує, що рішення суду про визнання недійсними підрядних не приймалися.

Суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює жодних зобов’язань юридичних осіб по перевірці власних контрагентів на предмет наявності основних та оборотних засобів, кількості укладених трудових угод з працівниками тощо. Не проведення перевірки платником податку його контрагента з наведених питань не може впливати на умови дійсності договорів та намір позивача на укладення договорів з метою настання реальних юридичних наслідків.

Відповідач посилається на те, що зобов’язання між сторонами вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, але належних доказів наявності мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства та невідповідності зобов’язань ст. 207 ГК України до суду не надав.

Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач посилається на протиправні дії і наявність умислу сторін договорів, однак суд вважає за необхідне зауважити, що докази, які б свідчили про наявність умислу на ухилення від сплати податків чи інших шкідливих наслідків відсутні.

Суд не вважає зазначені договори фіктивними, оскільки згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Судом встановлено, що правові наслідки, обумовлені цими правочинами, реально настали для обох сторін цих угод.

На момент укладення договорів та їх виконання, згідно документів, наявних в матеріалах справи, сторони були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, жодних рішень компетентних органів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності, не надано.

З наявних по справі документів вбачається, що підрядний договір між позивачем та ТОВ «ТПК Строй – Ресурс» на спорудження об’єктів нерухомості були підписані раніше, ніж підрядні договори ТОВ «ТПК Строй – Ресурс» з його контрагентом, які відповідач вважає нікчемними та на цій підставі за ланцюгом визнає нікчемними підрядні договори, підписані позивачем. За таких обставин суд встановив, що підрядний договір був виконаний сторонами, про що підписано відповідні акти приймання-передачі, що свідчить про реальне настання наслідків за підрядним договором. В момент підписання підрядного договору у позивача не було умислу та мети, направленої на порушення суспільного порядку, а безпосередньо укладення позивачем підрядного договорів – не спричиняє шкоду інтересам держави та суспільства.

Суд вважає за необхідне зауважити, що позивач не має жодних правових та організаційних можливостей, а також законних обов’язків здійснювати контроль за господарською діяльністю власного контрагента - ТОВ «ТПК Строй – Ресурс», а також в свою чергу – його контрагентів. Виходячи з викладеного, у суду є всі підстави вважати, що на момент підписання підрядного договору позивач не знав, не міг та не повинен був знати про безпосередніх виконавців робіт за ним, оскільки договори з іншими контрагентами ще не були укладені, не мав на меті порушення суспільного порядку та спричинення шкоди державі. Виходячи з вищенаведених фактів, суд встановив відсутність підстав для визнання нікчемними підрядних договорів, за якими результати робіт, отриманих від ТОВ «ТПК «Строй-Ресурс», Позивач передавав іншим замовникам: з ТОВ «Моноліт» Будівельний альянс», ТОВ «Центр Енергобуд», ТОВ «Муніципальна правнича агенція», ТОВ «Будінком».

Таким чином, підстави для визнання підрядного договору, укладеного позивачем з ТОВ «ТПК «Строй-Ресурс» та підрядних договорів, за якими результати робіт, отриманих від ТОВ «ТПК «Строй-Ресурс», Позивач передавав іншим замовникам, а саме: ТОВ «Моноліт» Будівельний альянс», ТОВ «Центр Енергобуд», ТОВ «Муніципальна правнича агенція», ТОВ «Будінком», нікчемними – відсутні.

Крім того, з аналізу наявних у матеріалах справи документів суд приходить до висновку, що Відповідачем невірно застосовано норми законодавства стосовно визначення звичайних цін, що призвело до неправильного визначення звичайних цін на нерухомість та необґрунтованого збільшення валових доходів позивача і необґрунтованого донарахування податку на прибуток.

В матеріалах справи міститься договір генерального будівельного підряду № 1 від 01.08.2005р. та додаткова угода до нього від 12.01.2006р. № 4/2/М, який позивач уклав з ТОВ «Моноліт» Будівельний альянс». За даним договором позивач передав ТОВ «Моноліт» Будівельний альянс» у власність приміщень загальною площею 3353,8 кв.м., вартість одного метра склала 2771,87 грн.

Висновки акту перевірки та доводи Відповідача стосовно невідповідності договірної ціни на нерухомість за даним договором рівню звичайних ринкових цін, суд вважає безпідставними та необґрунтованими належними доказами за таких підстав.

Порядок визначення звичайної ціни встановлено нормами підпунктів 1.20.1-1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до яких звичайною є ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено протилежне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідач в акті перевірки дійшов висновку про те, що звичайна ціна на нерухомість, яка склалася на ринку нерухомості на момент реалізації квартир складала 1000 дол. США (мінімальна) та перевищує рівень договірної ціни, в результаті чого позивачем занижено валові доходи за перевірений період на 1513136 грн. та занижено суму податкових зобов’язань з ПДВ на 1273401 грн. На підтвердження власного висновку Відповідач посилається на листи: ТОВ «Проконсул-Девелопмент» стосовно вартості квадратного метра житла на первинному ринку в районі розташування об’єкту (вул. Академіка Павлова, 160-Д) у розмірі 1000-1300 дол.США/кв.м.; Харківської торгово-промислової палати, згідно до якого вартість житлових приміщень в будинку, розташованому за адресою: м. Харків вул. Академіка Павлова, 160-Д, могла складати 1100 – 1300 дол.США/кв.м. Зазначені листи містять дані про вартість житла в період з 01.01.2007р. по 31.12.2008р.

Вивчивши матеріали справи та надані до суду докази суд вважає, що Відповідач при визначенні звичайної ціни квартир, що знаходяться у м. Харкові, в буд. по вул. Академіка Павлова, 160-Д, порушив п.п. 1.20.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно до п. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» справедлива ринкова ціна – це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фізично, мають достатню інформацію про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, що склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ідентичними є товари (роботи, послуги), що мають однакові основні ознаки та незначні відмінності в зовнішньому вигляді. Однорідними вважаються товари (роботи, послуги), що мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, які дозволяють їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними.

У матеріалах перевірки відсутній жодний належний доказ факту укладення та виконання договору відносно нерухомості у будинку по вул. Академіка Павлова, 160-Д в м. Харкові за ціною 1000 дол. США за 1 кв.м. станом на січень 2006 року, а саме – нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, висновок професійного оцінювача тощо. Відповідачем, всупереч п. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не враховано та не взято до уваги фактори, що впливають на ціну договору та на визначення звичайних ринкових цін згідно до п. 1.20.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, Позивачем був здійснений продаж одночасно вісімдесяти восьми квартир загальною площею 6255,7 кв.м., однак Відповідач у власному акті не врахував кількість (обсяг) товарної партії.

Листи ТОВ «Проконсул-Девелопмент» та Харківської торгово-промислової палати, на які Відповідач посилається в обґрунтування вартості квадратного метра житла, не є належними доказами вартості житла на момент його реалізації Позивачем, оскільки містять інформацію про вартість квадратного метра станом на період з 01.01.2007 по 31.12.2008 роки, тоді як реалізація квартир здійснена Позивачем на підставі додаткової угоди № 4/2/М до договору підряду, яку було підписано 12.01.2006р.

Вищевикладене на думку суду свідчить про неправильне визначення Відповідачем рівня звичайних ринкових цін, що призвело до неправомірного нарахування податку на прибуток та суми податку на додану вартість.

Щодо висновку відповідача про завищення позивачем валових витрат на суму 3211553,00 грн. та порушення п.п. 5.2.1., 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» судом встановлено, що даний висновок не обґрунтовується актом перевірки, не підтверджується відповідними розрахунками і матеріалами справи та суперечить чинному законодавству. Представник відповідача у судовому засіданні на вимогу суду не надав пояснення стосовно підстав нарахування зазначеної суми витрат та не зміг обґрунтувати його висновками акту перевірки.

З матеріалів позовної заяви слідує, що акти КБ-3, після виконання підрядного договору підписані позивачем з ТОВ «Моноліт» Будівельний альянс» за попередні податкові періоди, були отримані позивачем 01.10.2007 року, та визначені позивачем у складі податкової декларації за 4 квартал 2007 року. Таким чином, зазначені валові витрати були включені позивачем до складу валових витрат по факту надходження, у 4 кварталі 2007 року.

Згідно з п. 11.1. ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», - для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік, тобто формування валових витрат та валових доходів відбувається наростаючим підсумком протягом року.

Відповідно до ст. 5 п. 5.1. Закону України «Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Якщо у майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати уточнюючий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Всупереч п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідач при прийнятті податкового повідомлення-рішення не врахував даних декларації позивача за 4 квартал 2007 року, в якій зазначені уточнюючі показники стосовно валових витрат та підстав їх здійснення, що призвело до винесення незаконного податкового повідомлення-рішення.

Також, слід відмітити, що відповідач невірно застосував до Позивача штрафні санкції по податку на прибуток та по податку на додану вартість на підставі п.п. 17.1.6. п. 17.1. ст.17 Закону України від 21.12.00р. №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Згідно з п.п. 17.1.6. п. 17.1. ст.17 Закону України №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків, або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Жодних доказів факту засудження Позивача (посадової особу Позивача), а також декларування Позивачем переоцінених або недооцінених об'єктів оподаткування, що призвело до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, в матеріалах перевірки не містяться та до справи Відповідачем не надано.

В зв’язку з чим, суд вважає, що положення пп. 17.1.6. п. 17.1. ст.17 Закону України №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не можуть бути застосовані до позивача при визначенні штрафних санкцій, оскільки обидві підстави для застосування вказаної норми відсутні.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова від 12.03.2009 року № 0000252330/0 та № 0000262330/0 - визнанню судом протиправними та нечинними в повному обсязі.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення сплаченого державного мита з держбюджету на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 8, 19 Конституції України, ст.ст. 4, 7, 8, 17, 71, 161-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Технобудсистема” до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень – задовольнити.

Визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІу Ленінському районі м.Харкова № 0000252330/0 від 12.03.2009р. про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість на загальну суму 2546802,00 грн.

Визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м.Харкова № 0000262330/0 від 12.03.2009р. про визначення суми податкового зобов’язання по податку на прибуток на загальну суму 4789278,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Технобудсистема”, код 32867700, державне мито у розмірі 3,40 грн.

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 05.06.2009 року.

Суддя                                                                       Перцова Т.С.

З оригіналом згідно.