Постанова № 4600199, 21.04.2009, Харківський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2009 р.                                                                                 № 2-а- 36245/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: П'янова Я.В.

При секретарі: Подосокорської А.О.

За участю представників сторін:

Позивача: Чипиженко Є.В., Петренко І.П., Крячко Ю.І.

Відповідача: Тамошюнас А.Р., Скрипникова М.А.

прокурора: Сімонян М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегасервіс-3" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м.Харкова про визнання нечинними податкових повідомлень – рішень та податкових вимог,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегасервіс-3» (далі- ТОВ «Мегасервіс-3»), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням наданої заяви про уточнення позовних вимог, просить суд визнати нечинними повністю податкові повідомлення-рішення №0000142330/0 від 29.01.2009 р., №0000152330/0 від 29.01.2009 р., першу податкову вимогу №1/171 від 10.02.2009 р., другу податкову вимогу №2/275 від 13.03.2009 р. Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі - ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова).

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податкові повідомлення-рішення та податкові вимоги винесені необґрунтовано, в порушення чинного законодавства.

Відповідач, ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, проти задоволення позову заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву. Представник відповідача у судовому засіданні посилається на безпідставність доводів позивача, вважає, що порушень вимог Закону при виданні оскаржуваних податкових повідомлень – рішень та податкових вимог не припущено.

Прокурор в судовому засіданні проти задоволення позову заперечує з підстав аналогічних позиції відповідача.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та прокурора, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі виходячи з такого.

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 30.09.2008 р. За результатами перевірки складено Акт від 22.01.2009 р. №148/233/34390532.

Під час перевірки відповідачем було встановлено порушення пп.4.1.1. п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», № 334/94-ВР від 28.12.1994 р. з урахуванням змін і доповнень, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 2 квартал 2007 р. – 3 квартал 2008 р. всього в сумі 934361,00 грн.; пп.4.1. ст.4, пп..7.3.1. п.7.3. ст.7, пп.7.4.5.п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. з урахуванням змін і доповнень, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за квітень 2007 р. – вересень 2008 р. всього в сумі 810 346,00 грн.

За результатами Акту перевірки ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова прийняті оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення:

- №0000142330/0 від 29.01.2009 р., яким донараховано ТОВ «Мегасервіс-3» суму податкового зобов’язання (податок на прибуток) у загальному розмірі 1386886,70 грн. (у т.ч. основний борг – 934361,00 грн., штрафні (фінансові санкції) – 452525,70 грн.);

- №0000152330/0 від 29.01.2009 р., яким донараховано ТОВ «Мегасервіс-3» суму податкового зобов’язання (податок на додану вартість) у загальному розмірі 1215519,00 грн. (у т.ч. основний борг – 810 346,00 грн., штрафні (фінансові санкції) – 405173,00 грн.).

Відповідно до положень Акту перевірки (стор. 6-7, 17-18), висновку Акту (стор.30), та наданих відповідачем письмових заперечень проти позову, перевіркою встановлено порушення пп.4.1.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого ТОВ «Мегасервіс-3» занижено податок на прибуток за 2 квартал 2007 р. – 3 квартал 2008 р. в загальній сумі 934361,00 грн.; пп.4.1. ст.4, пп..7.3.1. ст.7, пп.7.4.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за квітень 2007 р. – вересень 2008 р. всього в сумі 810 346,00 грн.

В обґрунтування такого твердження відповідач посилається на проведений аналіз даних бухгалтерського обліку позивача (придбання та реалізація товарно-матеріальних цінностей у перевірений період), на підставі якого із посиланням на норми Положення про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась з групи товарів широкого вжитку і продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого Наказом Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України від 10.09.1996 р. №120/190 робить висновок про здійснену підприємством необґрунтовану уцінку реалізованої продукції. Зазначена уцінка, у свою чергу, за думкою відповідача призвела до заниження податку на прибуток за період 2 квартал 2007 р. – 3 квартал 2008 р. у загальному розмірі 934361,00 грн. та податку на додану вартість за квітень 2007 р. – вересень 2008 р. у загальному розмірі 810 346, 00 грн. (Додаток №1.7 до Акту перевірки).

Проте, такий висновок суд вважає необґрунтованим з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Діяльність органів державної податкової служби врегульована, зокрема Законом України «Про державну податкову службу в Україні», наказами ДПА України та іншими актами законодавства.

При цьому, особливості складання Актів перевірок суб’єктів господарювання визначені Порядком оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженим Накозом ДПА України №327 від 10.08.2005 р.

Так, пп.1.5.-1.7. зазначеного Порядку встановлено, що:

- акт перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового законодавства;

- за результатами планової перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового законодавства;

- факти виявлених порушень податкового законодавства викладаються в акті перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В порушення вищезазначених норм, Акт перевірки від 22.01.2009 р. №148/233/34390532 не містить системного аналізу фінансово-господарської діяльності позивача що, у свою чергу, призвело до прийняття відповідачем необґрунтованих податкових повідомлень-рішень.

Так, зі змісту Акту перевірки від 22.01.2009 р. №148/233/34390532 (з додатками) вбачається, що ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова не надано належної правової оцінки господарських відносин ТОВ «Мегасервіс-3» з ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем».

Фактично, матеріалами справи підтверджується, що господарські відносини ТОВ «Мегасервіс-3» з ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем» (надалі – Київстар) за період перевірки були врегульовані наступними договорами:

- Договори поставки: №154 від 01.02.2007 р., №182/2008 від 01.02.2008 р., за умовами яких Київстар зобов’язується здійснити поставку товару (стартові пакети, скетч-картки мобільного стільникового зв’язку), а ТОВ «Мегасервіс-3» прийняти та оплатити товар.

- Договори про надання: послуг №156 від 01.02.2007р., №195/2008 від 01.02.2008 р., за умовами яких ТОВ «Мегасервіс-3» зобов’язується надавати послуги по популяризації торгівельних марок та просуванню товару Київстар, а Київстар – прийняти та оплатити послуги на умовах договору. Відповідно до п.2.2.7 Договору, ТОВ «Мегасервіс-3 зобов’язується забезпечувати дотримання цінової політики Київстар при реалізації товару кінцевому споживачеві, що полягає у продажу скетч-карток за ціною, не вищою за номінальну ціну (ціна, зазначена на скетч-картках). Окрім того, за умовами договору (Розділ 6), розмір оплати послуг ТОВ «Мегасервіс-3» здійснюється Київстар у відсотках до придбаних підприємством стартових пакетів та скетч-карток мобільного стільникового зв’язку відповідної вартості та номіналу на підставі Актів, що складаються сторонами договору щотижнево (щомісячно). Вартість послуг розраховується відповідно до цін на товар, за якими ТОВ «Мегасервіс-3» придбано такий товар у Київстар (п.6.4. Договору).

Таким чином, зважаючи на дати укладання, форму та зміст зазначених вище договорів, такі договори є взаємопов’язаними, оскільки розмір винагороди позивача знаходиться у прямій залежності від кількості, вартості та номіналу придбаної продукції Київтар, що не враховане відповідачем під час проведення перевірки.

Окрім того, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про проведену позивачем уцінку придбаної продукції із посиланням на Положення про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась з групи товарів широкого вжитку і продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого Наказом Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України від 10.09.1996 р. №120/190 (надалі – Положення).

Так, відповідно до п.1-2 Положення, за його нормами проводиться уцінка товарів широкого вжитку і продукції виробничо-технічного призначення, що залежалися (не мають збуту більше трьох місяців) і не користуються попитом у споживачів, а також таких товарів та продукції, які частково втратили свою первісну якість (далі - товари, продукція), та надлишкових товарно-матеріальних цінностей (матеріалів, комплектуючих виробів, інших матеріальних цінностей, що більше трьох місяців не можуть бути використані на виробництво продукції, оскільки таку продукцію виробляти недоцільно за відсутності попиту на неї як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках). Уцінка товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей проводиться на виробничих і торговельних підприємствах та в організаціях усіх форм власності, які виробляють продукцію, продають (постачають) товари, у міру потреби за рішенням керівника (власника) підприємства (організації).

Відповідачем не надано суду жодного доказу того, що позивачем проведено уцінку придбаної продукції. Факт проведення такої уцінки спростовується також позивачем.

Відповідно до пп. 1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Пунктом 3.1. Закону встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

При цьому відповідно до п.4.1. Закону, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1. Закону). Пунктом 5.11 Закону визначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Пунктом 4.1. Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно з пп.7.3.1.Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінам з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Окрім того, суд зазначає, що ст. 42 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) визначено, що підприємництво – самостійна, ініціативна, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Відповідно до ч.1 ст.43 ГК України підприємці мають право здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Згідно з ч.1 ст.44 ГК України підприємництво здійснюється на підставі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону. Також, ч.2 ст.67 ГК України встановлено, що підприємства вільні у виборі предмету, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

<ЗгідноЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗЗгідно зі ст. 142 ГК ><України п><рибуток (дохід) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, який визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Також ст.7 Закону України «Про ціни і ціноутворення» № 507-XII від 03.12.1990 р. визначає, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Аналізуючи приписи зазначених вище нормативних актів у їх сукупності суд приходить до висновку, що автономність волі підприємства у виборі цінової політики може бути обмежена лише згідно Закону України «Про ціни і ціноутворення». Окрім того, чинним законодавством встановлено визначення не прибутковості чи збитковості однієї господарської операції, а господарської діяльності в цілому.

При цьому, Актом перевірки не зафіксовано фактів встановлених порушень у частині державного регулювання цін та тарифів на товар, що реалізовувався позивачем. Також, як свідчитьЯк свідчить аналіз фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, проведений відповідачем та зафіксований у Акті перевірки (стор.11-12, Додаток№2) діяльність позивача у періоді перевірки була прибутковою.

Отже, факти порушення з боку позивача пп.4.1.1. п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.4.1. ст.4, пп..7.3.1. п.7.3. ст.7, Закону України «Про податок на додану вартість» матеріалами справи не підтверджуються.

Окрім того, у Акті перевірки (стор.19-20) та письмових запереченнях проти позову відповідач наголошує на порушенні позивачем пп.7.4.5.п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягає у тому, що підприємством включено до складу податкового кредиту за грудень 2007 р. суму ПДВ у розмірі 62859,28 грн. по податкові накладній №1 від 03.12.2007 р. від ЗАТ «Український мобільний зв'язок», якої позивач при проведенні перевірки не надав.

Проте, дане твердження не підтверджується зібраними у справі доказами:

Так, відповідно до пп.7.4.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Позивач у поясненнях до позовної заяви та представник позивача у судовому засіданні заперечує факт відсутності зазначеної податкової накладної під час проведення перевірки. Окрім того, представник позивача у судовому засіданні надав суду для огляду оригінал податкової накладної №371079 від 29.11.2007 р. (поіменованій відповідачем як №1 від 03.12.2007 р.) від ЗАТ «Український мобільний зв'язок» (сума ПДВ - 62859,28 грн.), копію якої залучено судом до матеріалів справи.

При цьому, судом встановлено, що зазначена податкова накладна відповідає вимогам, встановленим пп..7.2.1. Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Таким чином надана позивачем податкова накладна №371079 від 29.11.2007 р. від ЗАТ «Український мобільний зв'язок» є доказом у розумінні ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, відповідачем не надано жодного доказу у спростування факту наявності зазначеної податкової накладної при проведенні перевірки позивача.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем було обґрунтовано відображено суму ПДВ у розмірі 62859,28 грн. у складі податкового кредиту грудня 2007 р., а висновки відповідача про порушення позивачем пп.7.4.5.п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зібраними у справі доказами не підтверджуються.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечуєпроти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача – орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень – рішень належним чином не довів.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб’єктивних припущень.

За таких умов, факти порушення пп.4.1.1. п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.4.1. ст.4, пп..7.3.1. п.7.3. ст.7, пп.7.4.5.п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» слід вважати недоведеними, а оскаржені податкові повідомлення-рішення №0000142330/0 від 29.01.2009 р., №0000152330/0 від 29.01.2009 р. – необґрунтованими.

При цьому, застосування відповідачем штрафних фінансових санкцій та направлення податкових вимог №1/171 від 10.02.2009 р., №2/275 від 13.03.2009 р. відповідно до ст.6, 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000 р. є також неправомірним, оскільки відсутнє правомірне донарахування податкового зобов'язання як з податку на прибуток, так і з податку на додану вартість.

Крім того суд зазначає, що пп.5.2.4. Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2009 р. по справі №2а-36245/09/2070 відкрито провадження за позовом ТОВ «Мегасервіс-3» до ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000142330/0 від 29.01.2009 р., №0000152330/0 від 29.01.2009 р., першої податкової вимоги №1/171 від 10.02.2009 р. ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова. Копію зазначеної ухвали направлено ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова.

Таким чином, другу податкову вимогу №2/275 від 13.03.2009 р. видано відповідачем всупереч вищенаведених приписів Закону.

На підставі вищевикладеного та Керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегасервіс-3" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м.Харкова про визнання нечинними податкових повідомлень – рішень та податкових вимог - задовольнити в повному обсязі.

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податковоїінспекції у Червонозаводському районі м.Харкова № 0000142330/0 від 29.01.2009 р., № 0000152330/0 від 29.01.2009 р., першу податкову вимогу № 1/171 від 10.02.2009 р. та другу податкову вимогу №2/275 від 13.03.2009 р. Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м.Харкова

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 27.04.2009 р.

Суддя                                                                       П'янова Я.В.