Постанова № 4600198, 24.03.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24.03.2009 р.                                                                                 № 2-а- 36256/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Перцової Т.С. при секретарі судового засідання Ульященко Л.М.

за участю представників сторін :

позивача –Літвінцевої О.О.

відповідача –Романенко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ТОВ "Карпос"

до ДПІ в Московському районі м.Харкова

пропро визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпос» (далі - ТОВ«Карпос»), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому (з урахуванням уточнених позовних вимог) просить суд визнати не чинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (далі - ДПІ у Московському районі м. Харкова) № 0002032302/0 від 18.12.2008р., № 0002032302/1 від 22.01.2009р. та № 0002032302/2 від 23.02.2009р. щодо визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 123 230 грн. (в. т. ч. за основним платежем - 94792,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 28438,00 грн.) та № 0002042302/0 від 18.12.2008р, № 0002042302/1 від 22.01.2009р. та № 0002042302/2 від 23.02.2009р. щодо визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 8 750 грн. (в. т. ч. за основним платежем – 5 833,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 2 917,00грн.).

Позивач не погоджується з порушенням п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року N 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 334), обґрунтовуючи тим, що для досягнення ділової мети, якою є підвищення рентабельності продажу товарів і збільшення доходу підприємства, позивачем було замовлено ряд заходів згідно за договором № 01-01/08-6 від 01.01.2008р., спрямованих на збільшення обсягів продажу товарів у роздрібній торгівлі (мерчандайзингу), оскільки рівень споживчого попиту прямо впливає на ділову мету підприємства отримання прибутку від продажу товарів. В зв’язку з чим, з підприємством, яке займається продажем товарів у роздріб – ТОВ фірмою «Пранк», оптове торгове підприємство ТОВ «Карпос» уклало договір поставки № 01/01/08-7 від 01.01.2008р.

Позивач зазначає, що договір про надання послуг від 01.01.2008р. № 01-01/08-6 та договір поставки № 01/01/08-7 від 01.01.2008р. не є пов’язаними між собою взаємними зобов’язаннями суб’єктів господарювання, але послуги, які надає ТОВ фірма «Пранк» щодо стимулювання споживчого попиту на товари ТОВ «Карпос», прямо впливають на об’єми продажу цього товару. Наведене, на думку позивача підтверджує доцільність та економічну ефективність понесених ТОВ «Карпос» витрат, що в свою чергу, свідчить про їх безпосередній зв’язок із власною господарською діяльністю підприємства.

Звертає увагу суду, що факт здійснення належного обсягу робіт ТОВ фірмою «Пранк» за період з 01.01.2008р. по 31.03.2008р. підтверджено Актом про надання послуг від 31.03.2008р. та звітом, згідно якого визначено перелік дій та проведених заходів по стимулюванню попиту на товари ТОВ «Карпос».

Позивач також зауважив, що витрати на оплату послуг мерчандайзингу були віднесені ним до складу валових витрат відповідно до норми пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334, яка дозволяє платникам податків включати у валові витрати суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених п.п. 5.3 - 5.8 цієї статті.

Крім цього, позивач не погоджується з висновками ДПІ у Московському районі м. Харкова стосовно порушення положень п.п.7.4.1 п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями, далі – Закон № 168). Позивач зазначає, що правомірність віднесення до податкового кредиту ПДВ у сумі 75833 грн. підтверджена податковою накладною, яка була надана для ознайомлення представникам відповідача у ході перевірки та оформлена у повній відповідності до вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 наведеного Закону і Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97р. N165, підписано особою, що її оформляла, і засвідчена печаткою.

Позивач посилається на наявність всіх необхідних документів, які підтверджують його позовні вимоги. Вважає, що порушення норм податкового законодавства з його боку відсутні, а відповідно спірні податкові повідомлення-рішення на його думку є незаконними.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Відповідач, ДПІ у Московському районі м. Харкова та її представники у судовому засіданні з позовними вимогами не згодні, просять у позові відмовити в повному обсязі. Свої заперечення обґрунтовують тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту виїзної планової документальної перевірки, в якому відображені порушення вимог чинного законодавства позивачем, що підтверджено належними доказами.

В обґрунтування своєї позиції податковий орган зазначає, що позивачем в порушення п.5.1 ст.5 Закону № 334 у 1 кварталі 2008 року було занижено податок на прибуток у розмірі 94792 грн. за рахунок завищення валових витрат у сумі 379167 грн. по отриманим мерчендайзинговим послугам згідно з договором від 01.01.2008р. № 01-01/08-6, укладеним ТОВ «Карпос» (замовник) з ТОВ фірма «Пранк» (виконавець). Позивач відносив до складу валових витрат вартість отриманих послуг по стимулюванню попиту на товари, послуг по розміщенню продукції на полицях, стендах, переважно в торговельних залах торгівельної мережі з метою збільшення об’ємів продажу (послуг мерчендайзингу). Відповідач зауважив, що на момент надання послуг, право власності на товари, що просуваються на ринку, належало ТОВ фірмі «Пранк», відповідно і надані послуги не мають відношення до господарської діяльності позивача.

Здійснення наведеної операції за твердженням відповідача призвело до порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону № 168 року, у зв’язку з чим відповідачем було правомірно встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 5833,00 грн. за рахунок завищення податкового кредиту ТОВ «Карпос» у березні 2008 року на суму 75833,00 грн.

З огляду на вищевикладене, відповідач та його представники в судовому засіданні просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши надані сторонами документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджено, що з 31.10.2008р. по 27.11.2008р. співробітниками ДПІ у Московському районі м. Харкова була проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ «Карпос» з питань дотримання вимог податкового, валютного й іншого законодавства за період з 28.12.06 р. по 30.06.08р., за результатами якої складений акт від 04.12.2008 р. № 6830/23/34629821.

На підставі вказаного акту, відповідачем було ухвалені оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0002032302/0 від 18.12.08р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 123 230 грн. (в. т. ч. за основним платежем - 94792,00грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 28438,00грн.) та № 0002042302/0 від 18.12.08р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 8 750 грн. (в. т. ч. за основним платежем – 5 833,00грн, за штрафними (фінансовими) санкціями – 2 917,00грн.).

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, ТОВ «Карпос» у відповідності до положень п.5.2 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-III (зі змінами й доповненнями) здійснило процедуру апеляційного узгодження зазначених сум податкових зобов’язань.

Так, ТОВ «Карпос» була подана до ДПІ у Московському районі м. Харкова первинна скарга № 124 від 30.12.2008р., за результатами розгляду якої, рішенням від 15.01.09р. за № 428/10/25-012 податкові повідомлення-рішення від 18.12.08р. № 0002032302/0 та № 0002042302/0 були залишені без змін та відповідно до Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 21 червня 2001 року №253 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 року за №567/5758) платнику податків було направлено податкові повідомлення-рішення від 22.01.2009р. № 0002032302/1 та № 0002042302/1 на таку ж саме суму податкового зобов’язання, що і з дріб’ю 0.

Не погодившись з Рішенням від 15.01.09р. за № 428/10/25-012 ДПІ у Московському районі м. Харкова, ТОВ «Карпос» подало повторну скаргу № 132 від 27.01.2009р. до ДПА у Харківській області.

Рішенням від 13.02.2009р. № 589/10/25-103 ДПА у Харківській області було залишено повторну скаргу ТОВ «Карпос» без задоволення, а податкові повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова від 18.12.08р. № 0002032302/0 та № 0002042302/0 (від 22.01.2009р. № 0002032302/1 та № 0002042302/1) та рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова від 15.01.09р. за № 428/10/25-012, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, - без змін.

За результатами рішення ДПА у Харківській області від 13.02.2009р. № 589/10/25-103, керівником ДПІ у Московському районі м. Харкова 23.02.2009р. було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002032302/2, яким ТОВ «Карпос» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 123 230 грн. (в. т. ч. за основним платежем - 94792,00грн, штрафні (фінансові) санкції - 28438,00грн.) та податкове повідомлення-рішення № 0002042302/2, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 8 750 грн. (в. т. ч. за основним платежем – 5 833,00грн, штрафні (фінансові) санкції – 2 917,00грн.), тобто, на таку ж саме суму податкового зобов’язання, що і з дріб’ю 0 та 1.

Як зазначено у акті перевірки № 6830/23/34629821 від 04.12.2008 р., складеного за результатами перевірки ДПІ у Московському районі м. Харкова ТОВ «Карпос» в 1 кварталі 2008 року занижено податок на прибуток у розмірі 94792,00 грн. за рахунок завищення валових витрат по отриманим мерчендайзинговим послугам згідно договору від 01.01.2008р. № 01-01/08-к, укладеним ТОВ «Карпос» (замовник) з ТОВ фірма «Пранк» (виконавець), відповідно до якого, виконавець зобов’язувався надати замовнику послуги по стимулюванню попиту на товари (мерчендайзинг), які постачались замовником виконавцю по договору поставки від 01.01.2008р. № 01/01/08-7. Відповідно до наданих позивачем у ході перевірки звіту про надання послуг мерчендайзингу від 31.03.2008 р., податкової накладної від 31.03.2008р. № 165/5, акту приймання наданих послуг від 31.03.2008р. б/н, ТОВ фірмою «Пранк» з 01.01.2008р. по 31.03.2008р. було проведено заходи по стимулюванню попиту на товари ТОВ «Карпос». З огляду цих документів, відповідач вважає, що на момент надання послуг право власності на товари, які просуваються на ринку, належить ТОВ «Пранк», і таким чином, надані послуги не мають відношення до господарської діяльності позивача, що є порушенням вимог п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Дані порушення призвели до завищення валових витрат підприємства на суму 379167,00 грн. та податкового кредиту у сумі 75833,00 грн. за рахунок віднесення до складу валових витрат вартості отриманих послуг по стимулюванню попиту на товари, послуг по розміщенню продукції на полицях, стендах, переважно в торгівельних залах торгівельної мережі з метою збільшення об’ємів продажу (послуг мерчендайзингу), які не використовуються у господарській діяльності підприємства.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на таке.

Так, відповідно до предмету договору № 01-01/08-6 від 01.01.2008р. ТОВ фірма «Пранк» зобов’язується надати послуги щодо стимулювання споживчого попиту на товари (мерчандайзингу) замовника, а ТОВ «Карпос» зобов’язується ці послуги оплатити.

З метою продажу цих товарів у роздріб, оптове торгове підприємство ТОВ «Карпос» уклало з підприємством, яке займається продажем товарів у роздріб - ТОВ фірма «Пранк» договір поставки № 01/01/08-7 від 01.01.2008р.

Суд зазначає, що оскільки послуги, які надає ТОВ фірма «Пранк» стосовно стимулювання споживчого попиту на товари, прямо впливають на продаж товару позивача по договору поставки, то договір про надання послуг №01-01/08-6 від 01.01.2008р. та договір поставки №01/01/08-7 від 01.01.2008р. є пов’язаними між собою взаємними зобов’язаннями суб’єктів господарювання.

Суд також зауважує, що зв’язок витрат позивача на мерчандайзингові послуги з господарською діяльністю є зв’язком постачальника (оптового торгового підприємства ТОВ «Карпос») через роздрібну мережу (ТОВ фірма «Пранк») з кінцевим покупцем. Він проявляється у тому, що кожен отримує максимальну вигоду тоді, коли виконує певні функції, зменшуючи свої додаткові витрати. І постачальник і роздрібна мережа зацікавлені в прискоренні оборотності циклу, де кінцевим результатом є задоволення потреб споживача у певному товарі. Швидкість такого обігу приносить дохід, а спеціалізація – зменшення додаткових витрат.

На цій підставі, суд робить висновок, що витрати які понесено позивачем за договором про надання послуг є витратами на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів, що поставлялися по договору поставки.

Також суд зауважує, що договір про надання послуг був підписаний позивачем з ТОВ фірма «Пранк» у січні 2008 року і починаючи саме з цієї дати (а не тільки з дати підписання акту виконаних робіт) виконавець приступив до здійснення комплексу заходів, мета яких - забезпечення запланованих обсягів продажу товарів замовника (ТОВ «Карпос»).

Після здійснення всіх необхідних заходів спрямованих на збільшення обсягів продажу товарів, оптове торгове підприємство ТОВ «Карпос» по договору поставки передало (продало) товари суб'єкту роздрібної торгівлі - фірмі «Пранк». Тобто, завершився повний цикл надання послуг мерчандайзингу, про що 31.03.08 р. і був підписаний Акт виконаних робіт.

Відповідно до п. 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це діяльність, спрямована на одержання доходу, що в свою чергу визначений Законом як сума доходів платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах протягом звітного періоду (п. 4.1 ст.4).

Зі змісту положень статуту позивача судом встановлено, що продаж товарів, у тому числі й через посередників (комісіонерів), віднесено до основного виду діяльності ТОВ «Карпос».

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону № 334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Суд вважає за необхідне зазначити, що дана норма Закону не визначає ні складу валових витрат, ні обмежень щодо їхнього формування, а лише розшифровує термін «валові витрати виробництва та обігу».

З огляду на наведені обставини, судом було встановлено, що позивачем, витрати на оплату послуг мерчандайзингу, були віднесені до складу валових витрат, відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334, яка дозволяє йому включати у валові витрати суму будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

В обґрунтування своєї позиції відповідач також посилається на листи ДПА України від 08.04.2008 року № 3146/6/15-016 та від 27.12.2004р. № 14170/5/14-3216 відповідно до яких, витрати на маркетинг відображаються у складі валових витрат лише у разі, якщо вони відповідають витратам на передпродажні та рекламні заходи, які зазначені у п.п.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону № 334, зазначені витрати мають бути безпосередньо пов’язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Також, у разі, якщо в актах виконаних робіт не вказані конкретний перелік наданих послуг, місто та дата наданих послуг, а також у чому виявляється результат наданих послуг, має місце порушення ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік і фінансову звітність в Україні» та п.2.4 наказу Мінфіна України від 24.05.1995р. № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією.

Листи ДПА України від 08.04.2008 року № 3146/6/15-016 та від 27.12.2004р. № 14170/5/14-3216 не є тими правовими актами, які мають юридичну чинність та повинні бути застосовані до даних правовідносин відповідно до діючих норм права. З цих підстав суд не приймає їх до уваги.

Крім цього, суд зазначає, що на теперішній час діюче законодавство України не встановлює спеціальних вимог щодо обов’язкової наявності певних документів для підтвердження факту надання маркетингових послуг.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону) чітко окреслив вимоги до підтверджуючих документів: не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Суд зауважує, що відповідачем, самостійно у акті перевірки було відображено, що ТОВ «Карпос» у ході перевірки надало всі необхідні первинні документи, які підтверджують правовідносини контрагентів у рамках зазначеної операції.

Крім цього, суд при дослідженні належним чином засвідчених копій акту здавання-приймання послуг до договору № 01-01/08-06 від 01.01.2008р., податкової накладної від 31.03.2008р. № 165/5, звіту про надання послуг мерчендайзінга, які є первинними документами, дійшов висновку, що дані документи, містять всі необхідні реквізити, вказані у ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік і фінансову звітність в Україні».

Докази того, що зазначені документи не мають юридичної сили або визнані недійсними, в матеріалах справи відсутні.

З огляду на це, судом не приймаються до уваги доводи відповідача, що ґрунтуються на факті відсутності підтверджуючих документів про надання послуг.

Також суд зазначає, що п.п.5.3 - 5.8 ст.5 Закону № 334, встановлені обмеження на включення окремих видів витрат до складу валових витрат підприємства і витрати з мерчандайзингу (заходів спрямованих на збільшення обсягів продажу товарів) до цього переліку не належать.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачає необхідності доведення платником податків безпосереднього зв'язку здійснених їм витрат саме у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

При зазначених обставинах, судом вбачається, що всі витрати платника податків прямо пов'язані з такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Суд також зауважує, що взагалі забороняється встановлення додаткових обмежень стосовно віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у наведеному Законі (п.5.11 ст. 5 Закону).

Крім цього, суд зазначає, що Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати на рекламу віднесені до витрат подвійного призначення. При включенні таких витрат до складу валових, повинні бути дотримані крім загальних принципів включення у витрати (зв’язок з господарською діяльністю, документальне підтвердження) ще й додаткові, встановлені даним Законом. До складу валових витрат можуть бути включені будь-які витрати платника податків на рекламні заходи у фактичних розмірах, але тільки щодо товарів, що продаються таким платником податків.

Суд також зауважує, що положення Закону № 334 не містять переліку витрат, які можуть бути віднесені до рекламних. Такий перелік витрат визначений наказом Мінекономіки з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002 р. № 145, положеннями якого може скористатися підприємство для підтвердження того, що витрати дійсно відносяться до рекламних витрат підприємства.

З огляду на посилання відповідача на порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, завищення складу податкового кредиту у березні 2008 року на суму 75833,00 грн. стосовно включення податкової накладної № 165/5 від 31.03.2008р. до реєстру отриманих податкових накладних за березень 2008 року за № 6 по отриманим послугам від ТОВ фірма «Пранк» по стимулюванню попиту на товари, послуги по розміщенню продукції на полках, стендах, переважно в торгівельних залах торгівельної мережі з метою збільшення об'ємів продажу (послуг мерчендайзингу), які не використовуються у господарській діяльності позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (п.п. 7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону № 168).

Як зазначено вище, судом встановлено, що отримані ТОВ «Карпос» послуги безпосередньо пов’язані з господарською діяльністю підприємства.

Судом також встановлено, що позивачем в ході перевірки були надані всі необхідні документи для підтвердження податкового кредиту по отриманих послугах, зокрема, це податкова накладна, яка була оформлена в повній відповідності до вимог п.п. 7.2. 3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 і Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97р. N165, підписано особою, що її оформило, і засвідчено печаткою.

За таких обставин, суд робить висновок, що позивач правомірно включив суму податку з ПДВ по отриманим послугам від ТОВ фірма «Пранк», до складу податкового кредиту підприємства.

          Крім цього, суд зазначає, що відповідачем у ході судових засідань взагалі не було надано будь-яких обґрунтованих доказів, які б свідчили про порушення позивачем чинного податкового законодавства.

Слід відмітити, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в порі покладається на відповідача – орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості ухвалених відповідачем податкових повідомлень-рішень до суду не надано.

Висновки перевіряючи осіб, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб’єктивних припущень.

За таких умов факти порушень, вказані у акті перевірки № 6830/23/34629821 від 04.12.2008 р. слід вважати недоведеними.

З огляду на це, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для визначення суми

податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 123 230 грн. (в. т. ч. за основним платежем - 94792,00грн, штрафні (фінансові) санкції - 28438,00грн.) та податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 8 750 грн. (в. т. ч. за основним платежем – 5 833,00грн, штрафні (фінансові) санкції – 2 917,00грн.), тому податкові повідомлення-рішення від 18.12.2008р. № 0002032302/0 та № 0002042302/0 є протиправними і повинні бути скасовані, як такі, що прийняті з порушенням ч.3 ст.2 КАС України.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 22.01.2009 р. №0002032302/1 та № 002042302/1, від 23.02.2009р. № 0002032302/2 та № 0002042302/2 суд зазначає, що останні були винесені органом податкової служби за результатами розгляду скарги позивача на таку ж саму суму зобов’язань (визначення суми податкового зобов’язання), що були застосовані відповідно податковими повідомленнями-рішеннями від 18.12.2008р. № 0002032302/0 та № 0002042302/0, що суперечить приписам ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яка не передбачає прийняття нового податкового повідомлення-рішення в разі залишення оскарженого податкового повідомлення-рішення без зменшення або збільшення нарахувань, у зв’язку з чим підлягають скасуванню.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст.94 КАС України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення сплаченого державного мита з держбюджету на користь позивача.

На підставі ч.2 ст.89 КАС України, п.п. «б» ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993р. № 7-93, суд повертає сплачене державне мито у розмірі 3,40 грн.

          Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, 94, ч.1 ст.158, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Карпос” до Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень – задовольнити в повному обсязі.

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова від 18.12.2008р. № 0002032302/0, від 22.01.2009р. № 0002032302/1 та від 23.02.2009р. № 0002032302/2, якими ТОВ „Карпос” визначено суму податкового зобов’язання по податку на прибуток у розмірі 123230,00 грн., в т.ч. за основним платежем у сумі 94792,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 28438,00 грн.

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова від 18.12.2008р. № 0002042302/0, від 22.01.2009р. № 0002042302/1 та від 23.02.2009р. № 0002042302/2, якими ТОВ „Карпос” визначено суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість у розмірі 8750 грн., в т.ч. за основним платежем у сумі 5833,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 2917,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ „Карпос”, код 34629821, витрати по сплаті держмита у розмірі 3,40 грн.

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після чого протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 27.03.2009 року.

Суддя                                                                       Перцова Т.С.

З оригіналом згідно.