Постанова № 4600165, 03.04.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

03.04.2009 р.                                                                                           № 31936/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: П'янової Я.В.

При секретарі: Подосокорської А.О.

За участю представників сторін:

позивача: Зелінський С.А.

відповідача: Міхєєва В.М., Ващенко Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксамит-7» до Державної податкової інспекції у Зміївському районі у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оксамит-7», звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0000742310/3 від 27 січня 2009 р. (№0000742310/0 від 29 серпня 2008 р., №0000742310/1 від 24 вересня 2008 р., №0000742310/2 від 25 листопада 2008 р.), посилаючись на необґрунтованість висновку відповідача про порушення позивачем п. 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, п.5.1 ст. 5, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР з урахуванням статей 3,42,57 Господарського кодексу України. Крім того, позивач також стверджує, що акт перевірки було складено з порушенням Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженим наказом ДПА України від 16.09.2002р. N 429, яким визначено, що у складеному за результатами акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового та валютного законодавства, факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідач, ДПІ у Зміївському районі у Харківській області, з позовними вимогами не погоджується та вважає, що висновки акту перевірки щодо наявності порушень з боку позивача п. 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, п.5.1 ст 5, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР з урахуванням статей 3,42,57 Господарського кодексу України є правомірними, отже, спірні повідомлення – рішення винесено у відповідності до приписів податкового законодавства та відповідно до обставин справи. Тому, підстави для скасування спірних повідомлень –рішень відсутні. Відповідач зазначає, що послуги оренди об’єктів нерухомості та майна, що були надані позивачем, не підпадають під визначення господарської діяльності, оскільки останнім не досягнуто економічних та соціальних результатів та не одержано прибутку від надання зазначених послуг, отже, позивач, здійснюючи збиткові операції, не мав наміру використовувати їх у господарській діяльності.

Оскільки відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація товарі (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при тому, що, на думку відповідача, позивач не вів господарської діяльності, відповідач вважає, що позивач надмірно відніс до складу валових витрат витрати, які не покриті доходами від надання об’єктів нерухомості та майна в оренду.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Матеріалами справи встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Оксамит-7»зареєстроване рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради під №04059243Ю0025301 від 17 січня 2002 року. В зв’язку із зміною юридичної адреси ТОВ «Оксамит-7»виконкомом Харківської міської ради зроблений запис про зміну свідоцтва, номер запису про зміну свідоцтва 1 480 105 0004 000149.

На податковий облік ТОВ «Оксамит-7»взято в ДПІ у Червонозаводському районі, реєстраційний номер 2833 від 25 січня 2002 року. В зв’язку із зміною юридичної адреси ТОВ «Оксамит-7»взято на податковий облік у Зміївському відділенні Балаклійської МДПІ 17 січня 2006 року під номером 50/7, перереєстровано та взято на податковий облік в ДПІ у Зміївському районі від 26.12.2006 р. №65 та видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ від 29.12.06 р. №100009683 серія НБ №240749.

З 07.07.2008 року по 01.08.2008 року та з 04.08.2008 року по 15.08.2008 року Державною податковою інспекцією у Зміївському районі у Харківській області було здійснено виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксамит-7»з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 31.03.2008 року.

За наслідками перевірки складено акт від 22 серпня 2008 р. № 1035/23-022/31798122, у висновках якого відповідач зазначив про наявність збиткової діяльності позивача за період, що перевірявся. З зазначеного відповідач зробив висновок, що оскільки позивач має від'ємне значення об'єкта оподаткування за період, що перевірявся, він не вів господарської діяльності. На думку відповідача, позивач в порушення пункту 1.32 ст.1 і пункту 5.1 статті 5 неправомірно відніс до складу валових витрат витрати у загальній сумі 4609464 грн., а саме: за ІІІ квартал 2007 року –2773962 грн., за IV квартал 2007 року –871139 грн., за І квартал 2008 року –964363 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення –рішення №0000742310/0 від 29 серпня 2008 р., яким було визначено суму податкового зобов’язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств –794306,60 грн., що складаються із суми за основним платежем –516859,00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями –277447,60 грн. Донарахування мотивовані порушенням, на думку відповідача, з боку позивача п. 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, п.5.1 ст. 5, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР з урахуванням статей 3,42,57 Господарського кодексу України.          

Позивач скористувався правом апеляційного оскарження відповідно до положень ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 року N 2181-III.

За наслідками апеляційного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення скарги платника податків були залишені без задоволення, внаслідок чого ДПІ у Зміївському районі у Харківській області були винесені податкові повідомлення –рішення №0000742310/1 від 24 вересня 2008 р., №0000742310/2 від 25 листопада 2008 р., №0000742310/3 від 27 січня 2009 р.

Порядок визначення валових витрат передбачено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28.12.1994 р. (далі - Закон №334). Відповідно до пп. 5.1 ст.5 Закону №334 - валові витрати виробництва та обігу (далі- валові витрати)- сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із змістовного аналізу наведеної норми, основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Жодних умов щодо прямої залежності формування валових витрат відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких позивач отримав доход, законодавцем не встановлено.

Згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах...

Відповідно до Наказу Мінфіну "Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку" від 31.03.1999р. N 87 дохід –це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Також в Наказі Держкомстату "Про затвердження Класифікації інституційних секторів економіки України" від 18.04.2005р. N 96 надано поняття доходу, згідно з яким дохід – це економічна вигода, одержана власником невироблених активів - матеріальних (землі тощо) і нематеріальних (майнових прав), а також фінансових активів (акцій, депозитів, позик тощо) внаслідок передачі їх для використання іншій інституційній одиниці.

З огляду на вищенаведене, у перевіряємий період позивачем було отримано дохід у вигляді грошових коштів за користування майном.

Необхідність здійснення тих або інших витрат, а так само їх зв’язок з власною господарською діяльністю, визначає сам платник податку, оскільки суб’єкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Суд зазначає, що аналізуючи приписи вищезазначеного пункту 5.1. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», дійшов висновку про те, що наведеним пунктом Закону надано визначення валових витрат виробництва, але не наведено ні їх склад ні обмежень щодо їх формування.

Також пп. 5.2.1 п.5.2 статті 5 цього ж Закону наведений перелік витрат, які включаються до складу валових витрат платника податків, зокрема це суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»до витрат, не пов'язаних з веденням господарської діяльності віднесений вичерпний перелік витрат, а саме витрат на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання лотерей, участь в азартних іграх, фінансування особистих потреб фізичних осіб.

Як вбачається з наведеного переліку, витрати у вигляді розрахунків за послуги посередників при здійсненні продажу товарів у будь-якому розмірі чи витрати на оренду нежитлових приміщень до витрат, які не пов’язані з господарською діяльністю, не віднесені.

Як встановлено положеннями пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. ...Не належать віднесенню до валових витрат суми збитків платника податків, здійснених у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) зв’язаним з таким платником особам.

Валові витрати позивача належним чином підтверджені первинними документами, що не заперечується відповідачем.

Згідно з п.5.11. ст.5 Закону 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не містить жодних посилань на залежність права платника податків віднести витрати, понесені ним у господарській діяльності від отримання прибутку. Тобто, зіставлення рівня витрат підприємства, понесених в процесі господарської діяльності підприємства з розміром доходу, отриманого підприємством, не передбачено податковим законодавством.

Щодо посилання відповідача, як на підтвердження думки про відсутність господарської діяльності у позивача, на статті 3 та 42 Господарського кодексу України суд зазначає на таке.

Згідно з ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суд погоджується з твердженням позивача про те, що саме отримання прибутку є метою створення об’єкту оренди та подальше передання його у платне строкове користування орендатору та про те, що досягнення цієї мети може зайняти час, більший за період перевірки.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач отримував доход від передання в оренду комплексу будівель та споруд, на придбання, будівництво та реконструкцію яких позивач витратив певні кошти та час (балансова вартість об’єкту оренди 36748992,82 грн. – арк. 13 Акту). Враховуючи значні видатки на створення активу, який позивач надає в оренду, отримання доходу можливе лише через деякий час. В термінах Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 квітня 2006 р. N 415 об’єкт оренди є кваліфікаційним активом - активом, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення.

Крім того, згідно зі ст. 44 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV«Принципи підприємницької діяльності»підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Отже, господарська операція, направлена на отримання доходу, за результатами її здійснення не завжди може мати економічний ефект у вигляді прибутку за певний період, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.

Щодо висновку відповідача про порушення відповідачем п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР суд зазначає, що на аркуші 20 Акту відповідачем вказано, що перевіркою правильності визначення скоригованого валового доходу встановлено завищення загальної суми скоригованого валового доходу за період 3 01.07.2007 р. по 31.03.2008 р. на суму 8334 грн., в тому числі за І квартал 2008 р. –8334 грн., однак вже на аркуші 21 Акту робиться висновок, що перевіркою визначення валового доходу порушень не встановлено. Крім того, з подальшого в Акті не вбачається, що вищенаведене завищення скоригованого валового доходу було враховано при розрахунках надмірно віднесених до складу валових витрат, у розділі 4 Акту «Висновок»також не йдеться про завищення скоригованого валового доходу. До того ж, при апеляційному узгодженні у рішеннях відповідних податкових органів та у наданому суду запереченні проти позову також не йшлось про порушення згаданих норм Закону N 334/94-ВР. Отже, суд вважає, що спірні податкові повідомлення –рішення не враховують нібито встановлене перевіркою завищення скоригованого валового доходу.

Як зазначалось, у додатку №5 до Акту надано Розрахунок надмірно віднесених до складу валових витрат, які не покрити доходами від надання в оренду.

З цього Розрахунку, як і з змісту Акту в цілому випливає, що відповідач не заперечує правильність власне визначення витрат, не заперечує, що ці витрати підтверджені даними обліку та первинними документами, а лише вважає ці витрати надмірно віднесеними до складу валових.

Виходячи з аналізу згаданого розрахунку, суд вважає також, що крім помилкового висновку про відсутність господарської діяльності внаслідок збитковості господарських операцій за певний період, відповідачем при проведенні перевірки та винесенні спірних повідомлень-рішень не взято до уваги вимоги деяких норм Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" N 334/94-ВР.

У першій стрічці таблиці додатку №5 зазначено «Витрати на придбання товарів, робіт, послуг». По тексту Акту нема пояснень, на якій підставі ці витрати вважаються відповідачем надмірно віднесеними до складу валових витрат. Оскільки, як встановлено судом, єдиною підставою висновку про наявність надмірно віднесених витрат до складу валових витрат відповідач вважає наявність збитків за перевіряємий період, суд вважає ці дані недоведеними відповідачем.

Щодо даних, наведених у другій стрічці таблиці додатку №5 «Витрати на оплату праці», суд додатково зазначає, що відповідно до п.п. 5.6.1. п.5.6. ст. 5 Закону N 334/94-ВР - з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян). При цьому порушень щодо сплати податку з доходу фізичних осіб (аркуші 42-43) перевіркою не встановлено.

Щодо даних, наведених у третій стрічці таблиці додатку №5 «Сума страхового збору до фондів державного загальнообов’язкового страхування», то згідно з п.п. 5.7.1. п. 5.7. ст. 5 Закону N 334/94-ВР до складу валових витрат платника податку відносяться суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараховані на виплати, зазначені в підпункті 5.6.1 цієї статті, у розмірах і порядку, встановлених законом.

В четвертій стрічці таблиці додатку №5 зазначено «інші витрати». Відповідно до тексту акту (аркуш 23) до інших витрат віднесено відсотки за кредит та курсові різниці. По тексту Акту нема ніяких пояснень, на якій підставі ці витрати (крім наявності збитків) вважаються відповідачем надмірно віднесеними до складу валових витрат. Згідно з пп. 5.5.1. п.5.5. ст. 5 Закону N 334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Згідно Листа Державної податкової адміністрації України від 10.11.2008р. №22025/7/15-0217 «Про надання роз’яснень»фінансові витрати –це витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями. Відповідно до Загальних приписів Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 №415, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.05.2006 за №610/12484, собівартість кваліфікаційного активу –це витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу. Якщо облікова політика підприємства не передбачає капіталізацію фінансових витрат, пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу, то фінансові витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були нараховані.

Питання курсових різниць врегульоване пп. 7.3.3 п.7.3 ст. 7 Закону N 334/94-ВР, та суд вважає, оскільки протилежне не встановлено відповідачем при проведенні перевірки та не доведено відповідачем у судовому засіданні, що позивач при віднесенні курсових різниць до валових витрат дотримувався згаданих положень Закону N 334/94-ВР.

В п’ятій стрічці таблиці Додатку №5 зазначено «Амортизація». З тексту Акту вбачається, що за наявності збитків, відповідач зробив висновок про те, що основні фонди, здані в оренду, є невиробничими, оскільки позивач не вів господарської діяльності. Цей висновок з наведених вище підстав суд вважає помилковим. Водночас, підпунктом 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону N 334/94-ВР визначено, що під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Підпункт 8.1.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який визначає порядок здійснення амортизації, не містить жодних обмежень щодо права підприємства на зменшення оподаткованого доходу на суми амортизаційних відрахувань, в залежності від розміру орендної плати та її співвідношення із сумами амортизаційних відрахувань, наявності або відсутності збитків.

Суд також погоджується з твердженням позивача про те, що розрахунки, наведені в Акті, містять численні помилки та незрозумілості. Зокрема, на аркуші 22 Акту відповідачем зазначено, що завищення загальної суми витрат складає 6188155 грн., що суперечить даним, наведеним у додатку 5 до Акту. У позовній заяві позивач зазначає, що у даному випадку було двічі врахована сума 1578691 грн., яка була задекларована в уточнюючому розрахунку податкових зобов’язань у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 2007 рік. Внаслідок цього дані стрічки «всього за перевіряємий період»у стовбці «дані платника…»таблиці №9 Акту містять двічі зараховану суму 1578691 грн., що, відповідно, свідчить про помилковість інших даних цієї стрічці таблиці №9 («відхилення»). Оскільки, якщо зменшити суму 6188155 грн. на 1578 691 грн., результат складе 4609464 грн., що відповідає даним додатку №5 до Акту та даним, наведеним відповідачем у запереченні на позов (арк.2), суд вважає, що з доводами позивача слід погодитися.

Крім того, суд приймає до уваги твердження позивача, що не відповідає фактичним обставинам по справі твердження відповідача про те, що позивачем не оскаржено зменшення від’ємного об’єкта оподаткування за 2007 ріку сумі 1578691 грн., яке міститься, зокрема у запереченні на позов та рішеннях по результатам розгляду скарг позивача, розглянутих ДПА України в порядку апеляційного узгодження. Це підтверджується тим фактом, що з таблиці 12 Акту (арк.28 Акту), у якій міститься розрахунок податкових зобов’язань у сумі 516859,00 грн. (які вказано в спірних повідомленнях - рішеннях), випливає, що зобов’язання у згаданій сумі було розраховано з урахуванням даних уточнюючого розрахунку податкових зобов’язань у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 2007 рік та за 1-й квартал 2008 року. Отже, при оскарженні спірних повідомлень –рішень, позивач також оскаржує зменшення від’ємного об’єкта оподаткування за 2007 ріку в сумі 1578691 грн. та можливе визнання незаконними та скасування спірних повідомлень-рішень повинно свідчити про неправомірність такого зменшення.

За таких обставин, висновки відповідача про те, що позивачем з урахуванням статей 3,42,57 ГКУ, п. 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, порушено положення п.5.1 ст. 5, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР є помилковими, а тому до позивача не може бути застосована відповідальність за порушення положень даного Закону.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення від №0000742310/3 від 27 січня 2009 р. (№0000742310/0 від 29 серпня 2008 р., №0000742310/1 від 24 вересня 2008 р., №0000742310/2 від 25 листопада 2008 р.) слід скасувати, а позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, відповідач не надав суду належних доказів щодо правомірності прийнятих ним податкових повідомлень - рішень.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на зазначене, суд встановив, що позивач у межах своєї господарської діяльності, з метою одержання доходів здійснював витрати, які відображав у обліку. Ці витрати були правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат підприємства, оскільки здійснені у рамках власної господарської діяльності, підтверджені первинними бухгалтерськими документами і до переліку витрат, які не пов’язані з веденням господарської діяльності, не відносяться.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 71, 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксамит-7»до Державної податкової інспекції у Зміївському районі у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі у Харківській області від №0000742310/3 від 27 січня 2009 р. (№0000742310/0 від 29 серпня 2008 р., №0000742310/1 від 24 вересня 2008 р., №0000742310/2 від 25 листопада 2008 р.).

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена 08.04.2009р.

Суддя                                                                                           П'янова Я.В.