Постанова № 4599997, 07.05.2009, Харківський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2009 р.                                                                                 № 2-а- 26480/08/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: П'янова Я.В.

При секретарі: Набока О.О.

За участю представників сторін:

Позивача: Лавренюк Т.А.

Відповідача: Курило В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Українсько-американського спільного підприємство у формі товариства зобмеженою відповідальністю „Каіс” до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Українсько-американське спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.08.2008р. № 0003102305/0, від 06.10.2008р. № 0003102305/1, складені ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, та стягнути з державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40грн., який був сплачений позивачем при поданні цієї позовної заяви.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач, посилаючись на приписи Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: на п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 та п.п.5.2.7 п.5.2 ст.5, вважає неправомірним донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток та штрафних санкцій згідно з податковим повідомленням - рішенням від 12.08.2008р. № 0003102305/0 (від 06.10.2008р. № 0003102305/1).

На думку позивача, відповідачем неправомірно застосовано норму п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: відповідачем проігноровано те, що цим підпунктом Закону дозволяється відносити до валових витрат витрати зі страхування кредитних та інших ризиків платника податку, пов’язаних із здійсненням ним господарської діяльності.

Щодо порушення п.п.5.2.7 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то, на думку позивача, він діяв чітко із приписами цього підпункту, а саме: при самостійному виявленні помилок за результатами минулих звітних податкових періодів, ця помилка була виправлена шляхом зазначення даних витрат у поданій до податкового органу податковій декларації, в якій було зазначено витрати, які не були враховані в обчисленні валових витрат попереднього звітного періоду

Відповідач, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова, проти позову заперечує, вважає позовні вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

В обґрунтування своїх заперечень, з посиланням на п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», податковий орган зазначає про неправомірне віднесення до валових витрат - витрат зі страхування ризиків по транспортуванню продукції платника податків, оскільки продукція не належала позивачу на праві власності. Окрім того, в порушення п.п.5.2.7 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачем неправомірно були задекларовані валові витрати, як не задекларовані витрати минулих податкових періодів, та виявлені в майбутніх податкових періодах, оскільки період, за який виявлені помилки, вже був перевірений податковим органом, й сума валових витрат була підтверджена як перевіряючими, так і посадовими особами платника податків.

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем була проведена планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс» (надалі – УА СП ТОВ «Каіс») з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007р. по 31.03.2008р., яка була оформлена Актом від 30.07.2008р. № 4818/2305/20023279.

На підставі висновків, викладених в Акті перевірки від 30.07.2008р. № 4818/2305/20023279, відповідачем було складено податкове повідомлення-рішення від 12.08.2008р. № 0003102305/0 про визначення позивачу податкового зобов’язання у розмірі 99975,00грн. (66650,00грн. – основний платіж та штрафна (фінансова) санкція у розмірі 33325,00грн.)

Не погодившись з цим рішенням, позивачем було розпочато процедуру адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень на підставі п.п.5.2.2 п.5.2 ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. №2181 (далі – Закон №2181).

Рішенням Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова скарга позивача була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - залишені без змін.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме: до складу валових витрат безпідставно віднесені суми витрат зі страхування, крім витрат з довгострокового страхування та недержавного пенсійного забезпечення у 2 кварталі 2007 року, та в порушення п.п.5.2.7 п.5.2 ст.5 цього Закону до складу валових витрат безпідставно віднесені суми витрат у вигляді самостійно виявлених помилок за результатами минулих податкових періодів у 2 кварталі 2007 року.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що позивачем здійснювалися експортні операції відповідно до Договору комісії № 02/26/03 від 26.03.2007р. з Відкритим акціонерним товариством «Сумській хлібокомбінат» та Договору комісії № 26/03/02-ТД з Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Сумський хліб”, за якими позивач виступав комісіонером. Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (Комісіонер) зобов’язується за дорученням іншої сторони (Комітента) за плату вчинити один або декілька правочинів від свого імені, але за рахунок Комітента. Тобто УА СП ТОВ «Каіс» не виступало власником зерна кукурудзи, яке в подальшому експортувало на умовах договору комісії. Суми витрат були віднесені до податкової декларації з податку на прибуток у 2 кварталі 2007 року та відображені у рядку 04.12 «Суми витрат зі страхування (крім витрат на довгострокове страхування та недержавного пенсійного забезпечення) у розмірі 85629,00 грн. Відповідно до п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються будь-які витрати по страхуванню ризиків з транспортування продукції платника податків.

Виходячи з вищенаведеного, відповідачем робиться висновок про порушення позивачем п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, у зв’язку з чим, завищені валові витрати у 2 кварталі 2007 року на суму 85629,00грн.

Щодо порушення п.п.5.2.7 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” відповідач в акті перевірки зазначає, що відхилення у складі валових витрат 2 кварталі 2007 року на суму 180970,00 грн. виникли у зв’язку з тим, що підприємством до складу валових витрат безпідставно віднесені суми витрат у вигляді самостійно виявлених помилок за результатами минулих податкових періодів. Дана сума витрат це витрати 1 кварталу 2007 року, не враховані при наданні декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2007 року. Відповідач зазначає, що відповідно до попереднього акту перевірки (Акт перевірки від 03.08.2007р. № 611/2305/20023279) сума валових витрат була підтверджена як перевіряючими, так і посадовими особами платника податків. Зауважень та заперечень до попереднього акту не надходили.

На підставі цього робиться висновок, що позивачем неправомірно задекларувало валові витрати у декларації за 1-е півріччя 2007 року.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі виходячи з таких підстав.

Як вбачається із наданих до суду документів, у 2-му кварталі 2007 року на підставі договорів добровільного страхування вантажів та багажу, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю страховою компанією «СХІД-ЗАХІД», позивачем страхувалися майнові інтереси, пов’язані з володінням, та (або) користуванням, та (або) розпорядженням вантажем, наданим Страхувальнику, в процесі його транспортування у відповідності з умовами контрактів із нерезидентами та Договором комісії № 02/26/03 від 26.03.2007р., укладеним з Відкритим акціонерним товариством «Сумській хлібокомбінат» та Договору комісії № 26/03/02 - ТД від 26.03.2007р., укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Сумський хліб”. У відповідності з Договорами добровільного страхування вантажів та багажу були нараховані у 2-му кварталі 2007 року валові витрати.

Декларуючи валові витрати зі страхування вантажів та багажу позивач діяв відповідно до норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та керуючись тими зобов’язаннями, які були покладені на позивача Комітентом (тобто на умовах Договору комісії №02/26/03 від 26.03.2007р. та Договору комісії №26/03 – ТД від 26.03.2007р). Відповідно до п.2.1.3 зазначених Договорів комісії комісіонер зобов’язаний «прийняти всі необхідні заходи із збереження від втрати, нестачі або пошкодження Товару Комітента, а також застрахувати Товар відповідно до „Правил добровільного страхування вантажів та багажу”», у відповідності до п.2.1.11 Комісіонер «несе відповідальність за збереження Товару з моменту передачі на комісію», а згідно з п.3.3 «Комісіонер відповідає перед Комітентом за втрату або пошкодження Товару Комітента, який знаходиться в нього».

Також, обов’язок комісіонера відповідати перед комітентом за втрачений або пошкоджений товар передбачено ст. 1021 Цивільного Кодексу України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1021 Цивільного Кодексу України комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента.

У зв’язку з чим, відповідно до вимог зазначених договорів комісії та діючого законодавства комісіонер був зобов’язаний з метою збереження від втрати, нестачі або пошкодження товару комітента застрахувати за власний рахунок свої майнові інтереси, пов’язані із здійсненням господарської діяльності з експортування продукції комітента.

Таким чином, позивач застрахував свої інтереси, пов’язані з експортуванням продукції Комітента. До того ж позивач не просто мав право, а був зобов’язаний це зробити відповідно до умов Договору комісії та вимог діючого законодавства, тобто це витрати, які понесені на власний ризик позивачем з метою виконання умов Договору комісії.

Відповідно до п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат відносяться витрати зі страхування ризиків з транспортування продукції платника податку, а також кредитних та інших ризиків платника податку, пов’язаних із здійсненням ним господарської діяльності.

Тобто Закон дозволяє відносити до валових витрат витрати зі страхування ризиків платника податку, пов’язаних із здійсненням ним господарської діяльності, що й було зроблено позивачем, а саме: застраховані майнові інтереси, пов’язані із здійсненням господарської діяльності з експортування продукції Комітента відповідно до умов Договору комісії.

Що стосується Постанови Верховного суду України від 25.06.2008р. по справі № 08/146, копія якої надана відповідачем та, на його думку, є тотожною справою і містить позицію Верховного суду України із спірного питання, то вона не може бути врахована судом виходячи з наступного.

У справах різні предмети угод страхування, а звідси – різні підстави віднесення витрат на страхування до валових витрат. Предметом страхування угод, що укладалися позивачем є страхування майнових інтересів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності з експортування продукції, отриманої за договором комісії, в іншій справі – страхування посівів картоплі від знищення. Відповідно до чого, підставою віднесення витрат на страхування до валових витрат позивача є відношення цих витрат до таких, що пов’язані із здійсненням платником податку господарської діяльності (зв’язок з якою позивачем цілком доведений), а в справі, що на думку відповідача є тотожною з даною – це витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю платника податку (відповідно до чого суд правомірно доходить висновку, що врожай що страхується повинен належати страхувальнику на праві власності).

          У справі, що розглядається позивач відповідав за втрату або пошкодження товару, що був ним застрахований. Позивач, як Комісіонер не просто мав право, а був зобов’язаний застрахувати за власний рахунок свої майнові інтереси, пов’язані із здійсненням ним господарської діяльності з експортування продукції Комітента, отриманої за договором комісії та ризики від витрати, нестачі або пошкодження товару були покладені саме на позивача відповідно до договору комісії та діючого законодавства, зокрема ст. 1021 Цивільного Кодексу України.

З обставин справи, рішення за якою надано відповідачем, не вбачається, що платник податку був зобов’язаний застрахувати врожай від знищення та що саме на нього були покладені ризики загибелі цього врожаю. Окрім цього, на момент укладення та дії договору страхування платник податку навіть не володів та не розпоряджався майном, яке було застраховане за цим договором.

Таким чином, зазначені справи не є тотожними та рішення по справі що надане відповідачем не може бути враховане судом при прийнятті рішення по даній справі.

Відповідно до п.п. 5.2.7 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до валових витрат відносяться суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв’язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов’язання.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до цієї норми Закону, платник податку має право у випадку виявлення помилок, пов’язаних з невіднесенням до валових витрат сум витрат, неврахованих в минулих податкових періодах, задекларувати такі валові витрати саме в тому податковому періоді, в якому ці помилки були виявлені.

Документи, надані до суду, свідчать про те, що помилка, а саме не задекларовані валові витрати в розмірі 180970,00 грн. у 1 кварталі 2007 року, була виявлена платником податку у 2 кварталі 2007 року, про що було повідомлено податковий орган шляхом зазначення даних витрат у поданій податковій декларації з податку на прибуток за 1 півріччя 2007 року, в якій було зазначено витрати, які були не враховані в обчисленні валових витрат попереднього звітного періоду у розмірі 180970,00грн. по рядку 05.2 декларації. Ця декларація була подана до податкового органу 07.08.2007 року.

Судом не приймаються ствердження відповідача, що ніяких зауважень та заперечень щодо висновків Акту перевірки від 30.07.2008р. №4818/2305/20023279 від позивача не надходило, оскільки ще в січні 2007 року, тобто до моменту проведення перевірки позивачем було подано до податкового органу податкову декларацію з податку на прибуток за 1 півріччя 2007 року, в якій було зазначено витрати, які були не враховані в обчисленні валових витрат попереднього звітного періоду.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно і відповідно до п.п. 5.2.7 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” були задекларовані валові витрати за 1 квартал 2007 року, самостійно виявлені в 2 кварталі 2007 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є нормативно та документально обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов Українсько-американського спільного підприємство у формі товариства зобмеженою відповідальністю „Каіс” до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.08.2008р. № 0003102305/0, від 06.10.2008р. № 0003102305/1, винесені Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Українсько-американського спільного підприємства у формі Тоариства з обмеженою відповідальністю „Каіс” (61000, м. Харків, вул. Іванівська, 1, код ЄДРПОУ 20023279, ХОД АППБ «Аваль» м. Харків МФО 350589, поточний рахунок №260056283) судового збору в розмірі 3,40 грн .

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 12.05.2009 р.

Суддя                                                                       П'янова Я.В.