Рішення № 45915011, 14.04.2015, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/4639/14-ц

Провадження № 2/175/1792/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(з а о ч н е)

14 квітня 2015 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Рись Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Ювілейному цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Восток» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и в :

В жовтні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просив визнати право власності на нерухоме майно, а саме: незавершений будівництвом житловий будинок, готовністю 56%, з господарськими будівлями та спорудами; земельну ділянку, загальною площею 0,2400 га, які розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Кіровське, вул. Будівельників, буд. 38, та які зареєстровані на праві власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1), за ПАТ «Банк Восток» (код ЄДРПОУ 26237202) в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) за кредитним договором №33-04/в від 27.02.2004 року; стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 3654,00 гривень на користь ПАТ «Банк Восток» (код ЄДРПОУ 26237202).

В обґрунтування позову позивач вказав, що 27 лютого 2004 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 33-04/в, відповідно до умов якого банк надав кредит позичальнику у сумі 100000,00 доларів США, строком з 26.02.2004 року по 25.02.2009 року під 16,00% річних. Так, позичальником погашення заборгованості за Кредитним договором здійснено не було, станом на 13.10.2014 року заборгованість позичальника за Кредитним договором складала 2275165,93 грн. В забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором між банком та позичальником 27.02.2004 року було укладено Іпотечний договір №33-04/в/1, відповідно до якого позичальником було передано в іпотеку: незавершений будівництвом (готовність 79%) житловий будинок № 38, розташований за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, селище Кіровське, вул. Будівельників, та земельна ділянка, на якій розташований будинок, загальною площею 0,2400 га, яка належала на момент укладення Договору іпотеки на праві власності позичальнику на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ДП №008757. 05 липня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір відступлення права вимоги за Кредитним договором за ціною 473746,37 грн., відповідно до якого банк як первісний кредитор відступив за плату ОСОБА_3 право вимоги за Кредитним договором у повному обсязі. 10 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено Договір відступлення права вимоги за Договором іпотеки. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19.11.2010 року за позовом позичальника до ОСОБА_4, ОСОБА_3, банку, приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними та виключення із запису іпотек було вирішено визнати недійними договори відступлення права вимоги за Кредитним договором та Договором іпотеки та виключення із Державного реєстру іпотек записів щодо іпотеки будинку та земельної ділянки. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 14.06.2011 року дане рішення було залишено без змін. У звязку з визнанням договорів відступлення недійсними банком на підставі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07.07.2011 року було повернуто ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 473746,37 грн. Як зясувалося, 07.05.2008 року ОСОБА_2 на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21.04.2008 року було зареєстровано право власності на Предмет іпотеки у Дніпропетровському районному «КП БТІ». Даним рішенням суду було визнано право власності на Предмет іпотеки. Однак, після скасування рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21.04.2008 року по справі №2-1879/08 ОСОБА_2 перестала бути власницею Предмету іпотеки. Але, відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на дату подання даної позовної заяви право власності на Предмет іпотеки зареєстровано за ОСОБА_2 У звязку з тим, що право власності на Предмет іпотеки без згоди банку як іпотекодержателя було зареєстровано за ОСОБА_2, яка фактично не є власницею Предмета іпотеки, а власницею є позичальник, ОСОБА_6 не може в позасудовому порядку зареєструвати право власності на Предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на Предмет іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У звязку з тим, що позичальником не здійснено погашення заборгованості за Кредитним договором, виконання яких забезпечено переданням у іпотеку Банку Предмету іпотеки, ОСОБА_6 на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України звернувся до суду з вимогами про визнання права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання зобовязань позичальника за кредитним договором.

У судове засідання представник позивача за довіреністю ОСОБА_7 не зявився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не зявилася про час та місце розгляду справи повідомлялася.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не зявилася про час та місце розгляду справи повідомлявся відповідно до п. 9 ст. 74 ЦПК України, що підтверджується оголошенням в газеті «Вісті Придніпровя» № 26 (1621) від 02.04.2015 року. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню по наступним підставам.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності з ч. 1, ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Банк Восток» є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Хоум ОСОБА_6», яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Хоум ОСОБА_6», яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Хоум ОСОБА_6», яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Агробанк». 27 лютого 2004 року між ЗАТ «Агробанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 33-04/в, відповідно до п.1.1 якого ОСОБА_6 зобовязався надати кредит позичальнику у сумі 100000,00 доларів США строком з 26.02.2004 року по 25.02.2009 року під 16,00% річних (а.с.11). Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 27 лютого 2004 року Банком через касу було видано грошові кошти у сумі 100000,00 доларів США, що підтверджується Заявою на видачу готівки № 1103036 від 27 лютого 2004 року (а.с.13). Таким чином, Банком було в повному обсязі виконано зобовязання за Кредитним договором.

Відповідно до п. 4.2, 4.3 Кредитного договору ОСОБА_1 зобовязалася погашати заборгованість за Кредитним договором у відповідності до Додатку № 1 до Кредитного договору, починаючи з місяця, наступного за датою видачі кредитних кошті, щомісячно в строк не пізніше 16 числа, погашати суму відсотків, нарахованих за попередній календарний місяць.

Так, ОСОБА_1 погашення заборгованості за Кредитним договором здійснено не було, що підтверджується виписками по рахункам, на яких обліковується заборгованість за кредитом, відсотками та пенею та розрахунком заборгованості. Станом на 13 жовтня 2014 року заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором складала: 79296,88 доларів США заборгованість за кредитом; 70204,17 доларів США заборгованість за відсотками; 338696,47 гривень заборгованість за пенею. Враховуючи, що офіційний курс долара США до гривні станом на 13 жовтня 2014 року складав 12,952882 грн. за 1 долар США, заборгованість ОСОБА_1 в гривнях за Кредитним договором станом на 13 жовтня 2014 року склала 2275165,93 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

В забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором між ЗАТ «Агробанк» та ОСОБА_1 27 лютого 2004 року було укладено Іпотечний договір № 33-04/в/1 (а.с.15-16), відповідно до якого позичальницею було передано в іпотеку: незавершений будівництвом (готовність 79%) житловий будинок №38, розташований за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, селище Кіровське, вул. Будівельників, та земельна ділянка, на якій розташований будинок, загальною площею 0,2400 га, яка належала на момент укладення Договору іпотеки на праві власності Позичальнику на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ДП №008757 (а.с.17).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Проте у порушення приписів зазначених норм права та умов кредитного договору відповідач не здійснює погашення кредиту та не сплачує відсотки за користування кредитом у строки та в розмірах, встановлених кредитним договором.

У відповідності з ч. 1 ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 1049, 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 05.06.2003 року, яка діяла на момент укладання Договору іпотеки) іпотека об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку земельної ділянки, на якій виконується будівництво, або шляхом передачі в іпотеку нерухомого майна, право власності іпотекодавця на яке виникне в майбутньому.

05 липня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір відступлення права вимоги за Кредитним договором за ціною 473746,37 грн., відповідно до якого ОСОБА_6 як первісний кредитор відступив за плату ОСОБА_3 право вимоги за Кредитним договором у повному обсязі. 10 серпня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено Договір відступлення права вимоги за Договором іпотеки.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області № 2-1179/10 від 19.11.2010 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, Банку, приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними та виключення із запису іпотек було вирішено визнати недійними договори відступлення права вимоги за Кредитним договором та Договором іпотеки та виключення із Державного реєстру іпотек записів щодо іпотеки Будинку та Земельної ділянки, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 14 червня 2011 року було залишено без змін.

У звязку з визнанням договорів відступлення недійсними Банком на підставі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2011 року № 2-204/11 було повернуто ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 473746,37 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3 від 19.12.2011 року (а.с.21).

26 червня 2012 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області по справі № 2-410/1634/12 за позовом Банку було застосовано наслідки визнання договорів відступлення права вимоги недійсними, а саме: зобовязано приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_8 внести до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна відомості про обтяження іпотекою та накладення заборони відчуження Земельної ділянки та Будинку на підставі Договору іпотеки. 07 листопада 2012 року приватним нотаріусом ОСОБА_8 було внесено на підставі рішення суду запис про іпотеку будинку та земельної ділянки за реєстраційним номером 13218233 та про заборону на нерухоме майно, що підтверджується витягами з ЄРЗВОНМ № 13218904 (а.с.27), та № 13218743 (а.с.26).

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 412/2542/2012 від 14 травня 2012 року було встановлено наявність заборгованості за Кредитним договором станом на 14 лютого 2012 року у розмірі: 79296,88 доларів США за кредитом; 70204,17 доларів США за відсотками; 121188,55 гривень заборгованість за пенею (а.с.28). На підставі вищевказаного судового рішення банк отримав виконавчі листи про стягнення суми боргу за Кредитним договором та судовими витратами (а.с.29,30), які подано до Відділу ДВС Дніпропетровського РУЮ, у звязку з чим ВДВС було відкрито виконавче провадження № 34200570. Постановою ВДВС від 26 грудня 2013 року виконавчі листи повернуто стягувачеві у звязку з відсутністю майна у ОСОБА_1

Як зясувалося, 07 травня 2008 року ОСОБА_2 на підставі Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2008 року № 2-1879/08 (а.с.32-34) зареєстровано право власності на Предмет іпотеки у Дніпропетровському районному «КП БТІ», що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно реєстраційний № 22784427 від 07.05.2008 року (а.с.49). Даним рішенням суду було визнано право власності на Предмет іпотеки. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2008 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2008 року № 2-1879/08 було скасовано, а справу направлено до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області. Так, 04 березня 2009 року ухвалою Верховного суду України, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2008 року скасовано, а справу передано на новий апеляційний розгляд. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2009 року, вищевказане рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2008 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. 25 січня 2010 року Ухвалою Верховного суду України Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2009 року залишено без змін.

12 січня 2011 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_9 - відмовлено. Таким чином, після скасування рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2008 року по справі № 2-1879/08 ОСОБА_2 перестала бути власницею Предмету іпотеки. Але, відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на Предмет іпотеки зареєстровано за ОСОБА_2.

Відповідно до п. 4.7 Договору іпотеки при невиконання Позичальником будь-яких своїх зобовязань за Кредитним договором, а також порушення Позичальником умов Договору іпотеки, в рахунок їх виконання, до Банку переходить право власності на Предмет іпотеки. Банк має право оформити своє право власності на Предмет іпотеки в установленому законом порядку в будь-який час. Це застереження є правовою підставою для реєстрації права власності за Банком на Предмет іпотеки.

Відповідно до положень статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Станом на 10 жовтня 2014 року вартість Предмета іпотеки складає 1893353,00 грн. (вартість земельної ділянки складає 235209,00 грн., вартість незавершеного будівництвом будинку складає 1658144,00 грн.), що підтверджується висновком від 10 жовтня 2014 року СОД ПП «Діалог» (а.с.51-53). У звязку з тим, що право власності на Предмет іпотеки без згоди Банку як іпотекодержателя було зареєстровано за ОСОБА_2, яка фактично не є власницею Предмета іпотеки, а власницею є ОСОБА_1, ОСОБА_6 не може в позасудовому порядку зареєструвати право власності на Предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на Предмет іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Окрім цього, відповідно до абз. 3 п. 7 Висновків Верховного суду України, викладених в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої у п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за ІІ півріччя 2013 року (Лист ВСУ від 01.02.2014 року) виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року № 898-IV не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Відповідно до Листа Верховного суду України від 07 жовтня 2010 року «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 року)» значиться, що в деяких випадках банки пред'являють вимоги про припинення права власності іпотекодавця на предмет іпотеки та визнання такого права за банком, маючи на увазі спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність. Проте у судах виникло питання про те, чи такий спосіб захисту порушеного права кредитора в судовому порядку відповідає положенням розд. 5 Закону України «Про іпотеку», оскільки задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на майно за положеннями статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено лише в порядку позасудового врегулювання спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателю на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Разом із тим ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або застереження в іпотечному договорі).

Отже, наведеними вище нормами законодавства, насамперед ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки ототожнюється передусім із способом звернення стягнення, який, разом з іншими, може застосовуватися, якщо це передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Крім того, було б нелогічно, що сторони за законом можуть це питання врегулювати в позасудовому порядку, але позбавлені цього права в судовому порядку за рішенням суду. Це суперечило б і статтям 55, 124 Конституції.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення ч. 1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

У звязку з тим, що ОСОБА_1 не здійснено погашення заборгованості за Кредитним договором, виконання яких забезпечено переданням у іпотеку Банку Предмету іпотеки, керуючись положеннями Закону України «Про іпотеку», враховуючи наявність у Договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотеко держателя шляхом визнання права власності за ним на підставі договору про задоволення вимог іпотеко держателя, та неможливість здійснити реєстрацію права власності на підставі даного договору про задоволення вимог іпотекодержателя у звязку з наявним записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про те, що ОСОБА_1 не є власником Предмету іпотеки, а власником є ОСОБА_2 на підставі рішення суду, яке було скасоване, ОСОБА_6 на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України звернувся до суду з вимогами про визнання права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання зобовязань ОСОБА_1 за кредитним договором.

Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Отже, наявність судового рішення про стягнення із ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за Кредитним договором не звільняє ОСОБА_1 від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє ОСОБА_6 права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане ОСОБА_1 в іпотеку нерухоме майно. Факт невиконання рішення суду про стягнення заборгованості підтверджується Постановою ВДВС про повернення виконавчого документу стягувачеві, розрахунком заборгованості та виписками щодо обліку заборгованості за Кредитним договором. Такої ж думки додержується Верховний суд України у Висновках Верховного суду України, викладених в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої у п. 1 ч. 1 ст.355 ЦПК України, за ІІ півріччя 2013 року (Лист ВСУ від 01.02.2014 року).

Окрім того, відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України), такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601, 604-609 ЦК України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.

Таким чином, вимоги банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на суму заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими, а тому вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки у наведений ним спосіб підлягають задоволенню.

Згідно ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Тому з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Восток» повинно бути стягнуто судовий збір у розмірі 3654 грн., тобто з кожного по 1827 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 6, 14, 258, 266, 509, 525-627, 549, 550, 572, 611, 1049, 1054 ЦК України, ст. 7, 12, 33, 35, 38 Закону України «Про іпотеку», ст. 24, 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень», ст. 3, 15, 79, 88, 107 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк Восток» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 33-04/в від 27 лютого 2004 року, що укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «Агробанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Восток», яка станом на 13 жовтня 2014 року складає у розмірі 2275165,93 грн., що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 79296,88 доларів США; заборгованості за відсотками у розмірі 70204,17 доларів США; заборгованості за пенею у розмірі 338696,47 грн., звернути стягнення на незавершений будівництвом житловий будинок, готовністю 56%, з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку, загальною площею 0,2400 га, які розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Кіровське, вул. Будівельників, буд. 38, та які зареєстровані на праві власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1), що є предметом Іпотечного договору № 33-04/в/1 від 27 лютого 2004 року, укладеним між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «Агробанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_10», зареєстрованим в реєстрі № 460, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_8, шляхом визнання права власності за Публічним акціонерним товариством «Банк Восток» (код ЄДРПОУ 26237202).

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Восток» судовий збір у розмірі 3654 грн., тобто з кожного по 1827 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя : Озерянська Ж.М.