Ухвала суду № 45907694, 25.06.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15644/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Кузьменко В. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2015 року м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Кузьменко В. В.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А. Г.,

за участю секретаря Рипік О. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМАС-СЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.04.2013 року №0002162250 та №0002172250, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМАС-СЕРВІС» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.04.2015 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про:

- визнання протиправним та скасування в повному обсязі податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві форми «Р» від 29.04.2013 року №0002162250 про збільшення зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1752141 грн.;

- визнання протиправним та скасування в повному обсязі податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві форми «Р» від 29.04.2013 року №0002172250 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1759921,50 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.04.2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не доведено реальності господарських операцій позивача з контагентами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Вісмас-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Міксагро», ТОВ «Боніт», ТОВ «Галаінтер», ТОВ «ЦС-Таб», ТОВ «Сучасна діагностика», ТОВ «Синтро-Клм», ТОВ «Сагуаро», ТОВ «Сімпаза», ТОВ «Алігус», ТОВ «Дана Плюс» за весь період фінансово-господарських відносин складено акт від 17.04.2013 року № 254/22.5.0.9/30300047, яковим зафіксовано порушення: пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.228, п. 14.1 ст. 14, п. п. 138.1, 138.2, 138.4 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток на загальну суму 1 373 101,00 грн.; пп. пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6, пп. пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5, п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 44.1 ст. 44, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 227 398,00 грн.

На підставі вказаного акта відповідачем 29.04.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0002162250, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 373 101,00 грн., а також за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 379 040,00 грн.;

- № 0002172250, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 227 398,00 грн., а також за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 532 523,50 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення неправомірними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що у відносини із вищезазначеними контрагентами позивач вступав в період їх правового регулювання Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України.

Справляння податку на прибуток та податку на додану вартість, грошові зобов'язання з яких визначені позивачу спірними податковими повідомленнями-рішеннями на основі зменшення валових витрат та податкового кредиту платника, здійснювалось в межах правил, встановлених наступними юридичними нормами.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування цим податком є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку, а також на суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 Закону).

Відповідно до абзацу 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 указаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з Законом України «Про податок на додану вартість» (п. 1.7 ст. 1).

За правилами пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пп. пп. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Зміст юридичних норм, закріплених в Податковому кодексі Україні в розділі «Податок на додану вартість», що набрав чинності 01.01.2011 року, аналогічний вищенаведеним положенням Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи обставини справи та приведені норми, вбачається, що спірною в межах розгляду оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є реальність вчинених позивачем з його контрагентами господарських операцій, на основі яких першим зменшено об'єкт оподаткування податком на прибуток та сформовано податковий кредит.

З огляду на що, судова колегія зазначає, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 цього у ч. 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно ч. 2 приведеної норми первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, дослідженню підлягають первинні документи, що опосередковували господарські відносини позивача з його контрагентами, які податковий орган вважає складеними без фактичного здійснення господарських операцій, а лише задля отримання податкової вигоди.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для збільшення позивачу зобов'язань з податку на додану вартість у перевіряємий період, слугувало встановлення перевіркою віднесення позивачем до податкового кредиту та витрат коштів, сплачених на користь ТОВ «Міксагро», ТОВ «Боніт», ТОВ «Галаінтер», ТОВ «ЦС-Таб», ТОВ «Сучасна діагностика», ТОВ «Синтро-Клм», ТОВ «Сагуаро» на підставі господарських договорів, укладених з вказаними суб'єктами господарювання у перевіряємому періоді, оскільки правочини, укладені позивачем з даними контрагентами укладено без мети настання реальних наслідків, та на переконання податкового органу складені на підставі таких правочинів документи є такими, що не відповідають вимогам, встановлених законом до первинних документів бухгалтерського обліку, а тому господарські операції між позивачем та вказаними контрагентами не є реальними.

Висновки податкового органу щодо безтоварності правочинів, укладених з вищевказаними контрагентами ґрунтуються на обставинах викладених в акті перевірки, у відповідності до якого встановлено відсутність у контрагентів реальної можливості здійснювати господарську діяльність та виконувати свої зобов'язання за правочинами.

Згідно усіх договорів поставки, а саме: ТОВ «Боніт» №БТ_2303/12 від 23.03.2012 року; ТОВ «Синтро-Клм» №010211 від 01.02.2011 року; ТОВ «Сагуаро» №26/09-10 від 26.08.2010 року; ТОВ «ЦС-Таб» №300911 від 30.09.2011 року; ТОВ «Міксагро» №251011 від 25.10.2011 року, №2612/2011 від 26.12.2011 року; ТОВ «Сучасна діагностика» №2802-11 від 28.02.2011 року; ТОВ «Галаінтер» №0506/2012 від 05.06.2012 року, позивач є покупцем певних товарів.

За умовами договорів, постачальник зобов'язаний надати разом з кожною поставкою товару, зокрема рахунок-фактуру.

Також, умовами договорів передбачено, що постачальник зобов'язується прийняти від покупця замовлення на поставку товару та погодити його у 3-денний термін з дня отримання замовлення, яке повинно містити асортимент та кількість товару та надсилатися попередньо для обговорення з постачальником у формі, що дозволяє зафіксувати замовлення (лист, телеграма, зареєстрована телеграма, факс, електронний зв'язок).

Окрім того, якість товару, що поставляється, повинна відповідати всім санітарним, гігієнічним, технічним стандартам та правилам, встановленим чинним законодавством України. Таким чином, зазначені вимоги договорів повинні підтверджуватись відповідними сертифікатами чи іншими документами знаку якості.

Як вбачається з протоколу від 03.11.2012 року допиту свідка - керівника ТОВ «Сагуаро» ОСОБА_2, останній не має жодного відношення до створення чи господарської діяльності вказаного підприємства, жодних осіб на вказані дії не уповноважував.

Відповідно до висновку №2-П, №26-TEД/12-23 комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи, на ряді документів ТОВ «Боніт» підписи виконані не керівником Селівановим Д.В., а іншою особою.

З висновку №5-П №29-ТЕД/12-23 від 14.01.2013 року комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз вбачається, що підписи на ряді документів ТОВ «Міксагро» виконані не керівником Растворовим С.М., а іншою особою.

Перевіркою ТОВ «Вісмас-Сервіс» не виявлено, а позивачем не надано відповідні посвідчення, сертифікати відповідності (визнання), інші документи, видані компетентними органами чи виробниками, що підтверджують відповідність товару вимогам діючих державних стандартів, технічними умовам, а також санітарним, ветеринарним, гігієнічним та іншими нормам, встановленим чинним законодавством.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Разом з тим, з досліджених судовою колегією матеріалів справи вбчається, що первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій по ряду контрагенів позивача були підписані невстановленми особами, про що свідчать висновки експертиз.

Отже, дані документи не можуть бути підставою для бухгалтерського і податкового обліку.

Наявність у матеріалах справи видаткових і податкових накладних, та платіжних доручень не може бути безумовною підставою для свідчень про правомірність формування податкового кредиту.

З досліджених судовою колегією матеріалів справи не вбачається письмових доказів, які могли б підтвердити реальність спірних господарських операцій, а саме, позивачем не надано: пояснень та документального підтвердження з приводу перевезення (транспортування) визначеного у вищевказаних документах товару, а також використання його у господарській діяльності; сертифікатів та паспортів якості на обумовлений договорами товар.

Таким чином, реальність виконання господарських операцій належно не підтверджується.

Враховуючи викладене та виходячи з того, що правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів і послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від таких, що має підтверджуватись, зокрема, належними первинними документами, колегія суддів доходить висновку про безпідставність сформованого внаслідок спірних операцій податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

При цьому, колегія суддів зазначає, що фактичне здійснення господарської операції має підтверджуватись також фізичними, технічними та технологічними можливостями платника податків та його контрагентів до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст такої, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару чи послуг у відповідні строки з урахуванням визначених угодами строків; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів наявності у контрагентів позивача на час спірних правовідносин необхідних умов (основних засобів, технічного персоналу тощо) для надання послуг та поставки товарів.

Натомість, у матеріалах справи наявні відомості про порушені кримінальні справи стосовно фіктивного підприємництва контрагентів позивача.

Доводи апелянта про закриття кримінальних справ стосовно фіктивного підприємництва його контрагентів та протиправність висновків податкового органу колегією суддів не приймаються до уваги.

Даний факт не спростовує відсутність належного оформлення податкової документації та не підтверджує реальність господарських операцій.

Враховуючи вищевикладене, судом не встановлено реальності фактичного здійснення господарських операцій за участю позивача та вищевказаних контрагентів, що свідчить про відсутність підстав для включення сплачених цим контрагентам позивачем сум до податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, на зменшення об'єкта оподаткування.

Відтак, спірні податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, а вимоги позивача - безпідставними.

Доводи, наведені позивачем у апеляційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку стосовно відмови у задоволенні позовних вимог, через що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 8, 12, 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 року № 7 колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМАС-СЕРВІС» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.04.2015 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСМАС-СЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.04.2013 року №0002162250 та №0002172250 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.04.2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В. В. Кузьменко

Судді: Я.М. Василенко

А. Г. Степанюк

Головуючий суддя Кузьменко В. В.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.