Рішення № 45845568, 23.06.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2015 р. Справа №914/1552/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В., при секретарі судового засідання Білані О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Приватного підприємства "Гарантспецбуд", м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар", м.Городок Львівської області

про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

За участю представників сторін:

від позивача: Федейко А.Ю. - представник;

від відповідача: не з'явився.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, за клопотанням присутнього представника в судовому засіданні не проводилася технічна фіксація судового процесу.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Приватного підприємства "Гарантспецбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" про стягнення інфляційних втрат у розмірі 27641грн. 69коп. та 3% річних в розмірі 2896грн. 31коп.

Ухвалою суду від 15.05.2015р. порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 02.06.2015р. З метою повного і всестороннього з'ясування всіх обставин спору, для забезпечення принципу змагальності, враховуючи неявку в судове засідання сторін та невиконання ними вимог попередньої ухвали суду, а також подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 23.06.2015р.

В судове засідання 23.06.2015р. представник позивача явку забезпечив, позовні вимоги підтримав з підстав зазначених у позовній заяві та просить позов задоволити повністю. Позовні вимоги обґрунтовує наступним. 16.09.2014р. господарським судом Львівської області прийнято рішення у справі №914/2353/14, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2014р. у даній справі, згідно якого позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" на користь Приватного підприємства "Гарантспецбуд" 340000,00грн. - основного боргу, 18476,17грн. - пені, 5326,99грн. - 3% річних, 35148,00грн. - інфляційних втрат та 7995,67грн. судового збору. Таким чином, як стверджує позивач, з 17.09.2014р. відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу усі вищевказані суми коштів. Однак, незважаючи на це, своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати усієї суми боргу не виконав, зокрема, лише 28.11.2014р. відповідач сплатив перші 70000,00грн. Решту суми боргу було сплачено наступним чином: 01.12.2014р. - 20000,00грн., 02.12.2014р. - 20000,00грн., 03.12.2014р. - 10000,00грн., 16.12.2014р. - 220000,00грн. та 29.12.2014р. - 66946,83грн., а всього 406946,83грн. Позивач зазначає, що у зв'язку із тривалим виконанням рішення господарського суду Львівської області від 16.09.2014р., відповідач зобов'язаний відшкодувати інфляційні втрати у розмірі 27641грн. 69коп. та 3% річних в розмірі 2896грн. 31коп.

В судове засідання 23.06.2015р. відповідач явки повноважного представника не забезпечив, у письмових поясненнях №520 від 12.06.2015р. (вх.№24578/15 від 15.06.2015р.) відповідач просив суд розглянути даний спір без участі повноважного представника відповідача. Проти позову відповідач заперечив з підстав, викладених у відзиві №474 від 25.05.2015р. (вх.№21887/15 від 27.05.2015р.) на позовну заяву та в письмових поясненнях №520 від 12.06.2015р. (вх.№24578/15 від 15.06.2015р.). В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що позовні вимоги мотивовані несвоєчасним виконанням відповідачем рішення господарського суду Львівської області від 16.09.2014р. у справі №914/2353/14, в зв'язку з чим відповідач зобов'язаний сплатити позивачу 27641,69грн. - інфляційних нарахувань та 2896,31 грн. - 3% річних. Відповідач зазначає, що рішенням господарського суду Львівської області від 16.09.2014р. у справі №914/2353/14 з ТзОВ «Яблуневий Дар» на користь ПП «Гарантспецбуд» було стягнено 406946,83грн., з яких: 340000,00грн. - основного боргу, 18476,17грн. - пені, 5326,99грн. - 3% річних, 35148,00грн. - інфляційних втрат, 7995,67грн. судового збору. Також відповідач стверджує, що рішення ним було виконане в повному обсязі шляхом сплати суми боргу наступним чином: 28.11.2014 року - 70000,00грн., 01.12.2014р. - 20000,00грн., 02.12.2014р. - 20000,00грн., 03.12.2014р. - 10000,00грн., 16.12.2014р. - 286946,83грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку відповідача. Стосовно суми коштів в розмірі 66946,83 грн., сплаченої відповідачем 29.12.2014р. та на яку позивач посилається у позовній заяві, то відповідач зазначив, що дана сума була сплачена позивачу помилково. В зв'язку з цим, відповідачем скеровувались на адресу позивача вимоги №1249 від 30.12.2014р. та №422 від 05.05.2015р. про повернення коштів в сумі 66946,83грн., проте вказані вимоги залишені без відповіді та без задоволення. Відповідач зазначає, що зважаючи на те, що вимога позивача про стягнення основного боргу вже була предметом розгляду у справі №914/2353/14, то підстави для стягнення з відповідача сум інфляційних нарахувань та трьох процентів річних відсутні.

Крім цього, слід зазначити, що чинним законодавством передбачено можливість нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних лише на суму основного боргу, проте з розрахунку, долученого до позовної заяви, вбачається, що нарахування вказаних сум здійснено позивачем на всю суму стягнення згідно з рішенням суду від 16.09.2014р. у справі №914/2353/14, включаючи суму судового збору, а також вже нараховані на суму основного боргу суми пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат. Також позивачем нараховано інфляційні втрати та три процентів річних від суми 66946,83грн. за період з 16.12.2014р. по 28.12.2014р., хоча ця сума була помилково перерахована відповідачем вже після виконання рішення суду від 16.09.2014р. в повному обсязі.

Крім цього, позивачем у розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних було включено до періоду прострочення дні фактичної оплати суми заборгованості. Проте, відповідно до п.1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Крім цього, відповідач зазначив, що до відзиву на позовну заяву було долучено копію виписки з банківського рахунку від 29.12.2014 року, копії вимоги № 1249 від 30.12.2014 року та № 422 від 05.05.2015 року, які підтверджують помилкове перерахування Позивачу суми коштів в розмірі 66 946,83 грн. Наявність переплати також чітко видно з акту звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2013 - 21.05.2015 року. Враховуючи викладене, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши подані суду документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд Львівської області,

в с т а н о в и в:

08.07.2013р. між Приватним підприємством "Гарантспецбуд" (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (замовник) було укладено договір підряду №080713/1 відповідно до умов якого (п.1.1) підрядник зобов'язується виконати для замовника роботи з влаштування дороги з бетонним покриттям (надалі - роботи) на об'єкті, який знаходиться за адресою: м.Городок, вул.Львівська, 274а, а відповідач зобов'язується надати позивачу будівельний майданчик, затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти і оплатити матеріали, виконані роботи і надані послуги.

Відповідно до п.п.2.2, 5.1. договору сторони погодили, що роботи виконуються підрядником частково із своїх матеріалів, а частково із матеріалів замовника. Ціна за роботи та послуги встановлена сторонами договору згідно додатку №1 та Додатку №2 та складає 1565547,00грн.

Відповідно до п.3.4. відповідач зобов'язаний провести попередню оплату в розмірі 30% від кошторисної вартості робіт протягом 10 банківських днів з моменту підписання договору.

11.07.2013р. відповідач здійснив передоплату по договору у розмірі 200000,00грн., 02.08.2013р. - 200000,00грн., 13.08.2013р. - 150000,00грн., 28.08.2013р. - 100000,00грн., а загалом на 650000,00грн.

Згідно із п.2.3. договору роботи вважаються виконаними після підписання акту приймання-здачі виконаних робіт замовником і підрядником.

Відповідно до п.6.4. договору акт приймання-здачі виконанних робіт є основним документом, який підтверджує повне і остаточне виконання робіт за Договором підрядником та прийняття робіт замовником.

30.08.2013р. сторонами підписано акт виконаних робіт №1 на загальну суму 958948,00грн. та акт виконаних робіт №2 на суму 95363,00грн.

Згідно із ч.3 п5.1. договору розрахунок за виконані роботи за договором здійснюються замовником згідно з графіком фінансування (додаток №5 до договору).

Відповідно до зазначеного додатку №5 договору замовник зобов'язаний був сплатити виконавцю кошти на загальну суму 1565547,00грн. Однак реально позивачем виконано роботи на загальну суму 1127052,60грн.

05.09.2013р. замовник сплатив 50000,00грн., 12.11.2013р. - 10000,00грн., 29.11.2013р. - 30000,00грн.

29.11.2013р. сторони підписали акт виконаних робіт №3 на 63741,60грн. та акт виконаних робіт №4 на 9000,00грн.

27.11.2013р. між позивачем та відповідачем було укладено договір про розтермінування платежів №2711/13, відповідно до якого сторонами було встановлено, що станом на дату підписання даного договору непогашена заборгованість відповідача перед позивачем, яка виникла за договором №080713/1 від 08.07.2013р. становила 417052,60грн. та визначено наступний графік оплати даної заборгованості: з 16.12.2013 по 26.12.2013р.; з 16.01.2014р. по 26.01.2014р.; з 16.02.2014р. по 26.02.2014р.; з 16.03.2014р. по 26.03.2014р. - від 80000,00грн. до 100000,00грн. за кожен визначений період, та з 16.04.2014р. по 26.04.2014р. - залишок від суми боргу, після проведення платежів, зазначених вище.

Відповідно до п.3.1. даного договору у разі несвоєчасного здійснення платежів за договором, Боржнику нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме на момент нарахування пені від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Таким чином, шляхом підписання договору про розтермінування платежів №2711/13 від 27.11.2013р., сторонами було змінено умови договору №080713/1 від 08.07.2013р. щодо строків оплати вартості виконаних робіт та відповідальності замовника та порушення даних строків.

З врахуванням часткових проплат відповідачем, а саме 29.11.2013р. - 30000,00грн., 17.03.2014р.- 20000,00грн. та 08.05.2014р. - 27052,60грн., сума основного боргу складає 340000,00грн.

Як стверджує представник позивача, починаючи з 17.09.2014р. відповідач не здійснив жодного платежу згідно рішення господарського суду Львівської області від 16.09.2014р., у зв'язку із чим заборгованість перед ПП «Гарантспецбуд» становила 406946грн. 83коп.

Позивач зазначає, що відповідачем допущено прострочення оплати за виконані роботи, у зв'язку із чим позивач просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування та 3% річних.

Відповідно до ч.2ст.35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи , не доводяться знову при вирішенні інших спорів,в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, рішенням господарського суду Львівської області від 16.09.2014р. у справі №914/2353/14, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2014р. у даній справі позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" на користь Приватного підприємства "Гарантспецбуд" 340000,00грн. - основного боргу, 18476,17грн. - пені, 5326,99грн. - 3% річних, 35148,00грн. - інфляційних втрат та 7995,67грн. судового збору.

Позивач у позовній заяві зазначив, що з 17.09.2014р. відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу усі вищевказані суми коштів. Однак, незважаючи на це, своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати усієї суми боргу не виконав, зокрема, лише 28.11.2014р. відповідач сплатив перші 70000,00грн. Решту суми боргу було сплачено наступним чином: 01.12.2014р. - 20000,00грн., 02.12.2014р. - 20000,00грн., 03.12.2014р. - 10000,00грн., 16.12.2014р. - 220000,00грн. та 29.12.2014р. - 66946,83грн., а всього 406946,83грн. Позивач вважає, що відповідач, у зв'язку із тривалим виконанням рішення господарського суду Львівської області від 16.09.2014р., зобов'язаний відшкодувати інфляційні втрати у розмірі 27641грн. 69коп. та 3% річних в розмірі 2896грн. 31коп.

Як вбачається із представлених суду копій платіжних доручень: №5063 від 28.11.2014р. на суму 70000грн. 00коп.; №5072 від 01.12.2014р. на суму 20000грн. 00коп.; №5127 від 02.12.2014р. на суму 20000грн. 00коп.; №5145 від 03.12.2014р. на суму 10000грн. 00коп.; та №5589 від 29.12.2014р. на суму 66946грн. 83коп., відповідачем здійснено оплату заборгованості та судового збору по рішенню господарського суду Львівської області від 16.09.2014р. у справі №914/2353/14 в загальній сумі 473893грн. 66коп.

23.01.2015р. відповідач на адресу позивача надіслав лист №1249 від 30.12.2014р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист та поштовою квитанцією №8150001471229, в якому відповідач просив позивача повернути кошти в сумі 66946грн. 83коп., які перераховані помилково згідно платіжного доручення №5589 від 29.12.2014р. Доказів відповіді чи спростування щодо даного листа, позивач не надав.

05.05.2015р. відповідач на адресу позивача надіслав вимогу №422 від 05.05.2015р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 05.05.2015р. та поштовою квитанцією №8150000535894, в якій відповідач просив позивача повернути помилково перераховані кошти в сумі 66946грн. 83коп. згідно платіжного доручення №5589 від 29.12.2014р. Доказів виконання чи невиконання даної вимоги, позивач не надав.

Позивач у позовній заяві зазначив, що відповідач 16.12.2014р. сплатив кошти 220000грн. 00коп., проте, як вбачається з матеріалів справи, зокрема із платіжного доручення №5343 від 16.12.2014р., відповідач сплатив позивачу 286946грн. 83коп., відповідно до якого відповідач погасив перед позивачем заборгованість у повному обсязі по рішенню господарського суду Львівської області від 16.09.2015р. у справі №914/2353/14.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно визначенням ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на підставі ст.625 ЦК України нараховано інфляційні втрати в розмірі 27641грн. 69коп. та 3% річних у розмірі 2353грн. 15коп. за період з 17.09.2014р. по 28.12.2014р., на загальну суму 406946грн. 83коп., що включає суму основного боргу у розмірі 340000грн. 00коп., пеню в розмірі 18476грн. 17коп, інфляційні втрати у розмірі 35148грн. 00коп., 3% річних в розмірі 5326грн. 99коп. та судовий збір у розмірі 7995грн. 67коп.

Пунктами 1.1, 5.1, 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

У листі Верховного суду України від 01.07.2014р. "Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" роз'яснено, що за змістом ч.2 ст.625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012р. у справі №6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі №6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст.625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011р. у справі №6-42цс11). Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Як передбачено ч.1 ст.612 ЦК, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч.1 ст.631 ЦК). Згідно зі статтями 251, 253 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Статтею 530 ЦК визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Разом з тим, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої ст.625 ЦК, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності. Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав) не звільняє його від відповідальності.

За положеннями ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все виходити з правил ч.1 ст.509 ЦК України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В той же час правова природа пені зовсім інша, оскільки пеня - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст.ст.546, 549 ЦК України).

За приписами ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Тобто, пеня носить допоміжний (акцесорний) до основного зобов'язання характер.

Викладене підтверджується положеннями ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до якої грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України… До грошових зобов'язань боржника… не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити пеню за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч.1 ст.509 ЦК України, тому що пеня є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.

Дана позиція суду узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 18.02.2014р. у справі №3-2гс14. Отже, оскільки у справі, що розглядається, рішенням господарського суду Львівської області від 16.09.2014р. у справі №914/2353/14 на користь Приватного підприємства «Гарантспецбуд» було стягнуто пеню, правова природа цього боргу як штрафної санкції з прийняттям рішення не змінилася, пеня у грошове зобов'язання не перетворився, а тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень ст.625 ЦК України.

З огляду на викладене, позивач безпідставно провів нарахування на суму 406946грн. 83коп., що включає суму боргу, суму пені, суму інфляційних втрат, суму 3% річних та суму судового збору, тому в перерахунку інфляційних втрат та 3% річних із суми грошового зобов'язання задоволенню підлягають 14775грн. 04коп. - інфляційних втрат та 2381грн. 10коп. - 3% річних. Як вбачається з матеріалів справи, нарахування, проведені позивачем у цій справі у вказаний період не були предметом розгляду у справі №914/2353/14.

Станом на день прийняття рішення доказів оплати інфляційних нарахувань та 3% річних суду не представлено.

Згідно з ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, дослідивши подані докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги до відповідача про стягнення інфляційних нарахувань в розмірі 14775грн. 04коп. та 3% річних у розмірі 2381грн. 10коп. є обґрунтованими, не спростованими та такими що підлягають задоволенню. В решті позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних належить відмовити.

Судові витрати необхідно віднести на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 30, 33, 34, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» (81500, Львівська область, м.Городок, вул.Львівська, 274а, код ЄДРПОУ 32475074) на користь Приватного підприємства "Гарантспецбуд" (79019, м.Львів, вул.Вербова, 15, код ЄДРПОУ 36077979) 14775грн. 04коп. - інфляційних нарахувань, 2381грн. 10коп. - 3% річних та 1026грн. 40коп. - судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Суддя Іванчук С.В.

Повне рішення складено 26.06.2015р.