Ухвала суду № 45598355, 23.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2015 року м. Київ К/800/26358/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Національної академії Служби безпеки України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до першого проректора (з навчальної роботи) Національної академії Служби безпеки України Довганя Олександра Дмитровича, Національної академії Служби безпеки України, Служби безпеки України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

У січні 2013 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача. Просив визнати протиправними дії першого проректора (з навчальної роботи) Національної академії служби безпеки України Довганя О.Д., які виявились у відмові надати ОСОБА_4 доступ до публічної інформації, про яку вказувалось у запиті від 26 листопада 2012 року, зобов'язати відповідача надати позивачу інформацію згідно запиту від 26 листопада 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії Національної академії служби безпеки України та зобов'язано Національну академію служби безпеки України надати ОСОБА_4 інформацію на запит від 26 листопада 2012 року.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 листопада 2012 року ОСОБА_4 звернувся до Служби безпеки України із запитом на інформацію, що подається фізичними особами відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», в якому просив поінформувати: чи отримував проректор Національної академії служби безпеки України ОСОБА_6 за весь період проходження військової служби від держави (Служби безпеки України) житло; якщо отримував, то яке саме житло (службове чи у безстрокове користування) та у якому населеному пункті?

За результатами розгляду вказаного запиту, Національна академія служби безпеки України листом від 30 листопада 2012 року № 29/15-7896 за підписом першого проректора Довганя О.Д. повідомила позивачу, що у зв'язку з відсутністю відповідної згоди на поширення вказаної інформації та з урахуванням того, що запитувана інформація не стосується національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, підстав для її надання немає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Національна академія служби безпеки України неправомірно відмовила позивачу у наданні запитуваної інформації, оскільки академія використовує бюджетні кошти на забезпечення своїх співробітників житловими приміщеннями, а тому є розпорядником інформації в розмінні п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Доступ до інформації забезпечується шляхом її оприлюднення у засобах масової інформації (в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом) та через надання інформації за запитами на інформацію. До обов'язків розпорядників інформації, зокрема, віднесено надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

При цьому, статтею 4 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" реалізуючи право на отримання публічної інформації запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Назване право кореспондується з обов'язком розпорядника інформації надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до положень ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 20 січня 2012 року у справі № 1-9/2012 інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Враховуючи вищевикладене, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що інформацію щодо отримання ОСОБА_6 житла (службового чи у безстрокове користування), яку позивач просив надати на його інформаційний запит, не може бути обмежено в силу вимог ч. 5 ст. 6 «Про доступ до публічної інформації», оскільки вона належить до категорії інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, умови отримання цього майна, прізвища, імен по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали це майно.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки Національна академія служби безпеки України використовує бюджетні кошти на забезпечення своїх співробітників житловими приміщеннями, є розпорядником інформації в розмінні п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а тому відмова у наданні інформації про отримання ОСОБА_6 житла протягом проходження військової служби є незаконною.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами ст. 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та законі.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процессуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Національної академії Служби безпеки України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк