Ухвала суду № 45550345, 15.06.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2015 року Справа № 876/5069/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.,

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю представників:

від позивача Новицька О.М.

від відповідача Чубак Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.02.2013 року у справі № 2а-10215/12/1370 за позовом ПП «САЮЛ» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «САЮЛ» звернулося до суду з позовом до державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень № 0001742321 від 03.09.2012 року та № 0002042321 від 25.10.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновок органу ДПС про завищення валових витрат за третій квартал 2011 року внаслідок віднесення до їх складу витрат на ремонт фасаду будинку 10 на вул. Курбаса у м. Львові є необґрунтованим і суперечить вимогам законодавства у сфері оподаткування прибутку підприємств.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.02.2013 року у справі № 2а-10215/12/1370 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС № 0001742321 від 03.09.2012 року та № 0002042321 від 25.10.2012 року.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права апелянт просить постанову суду скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує.

Представник відповідача підтримує вимоги апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував до спірних правовідносин відповідні правові норми, не допустивши при цьому порушення норм процесуального та матеріального права.

Так, судом першої інстанції встановлено, та знайшло своє підтвердження в ході апеляційного розгляду, що відповідно до умов договору від 01.07.2010 року ПП «САЮЛ», як орендар приміщення за адресою: будинок 10 на вул. Курбаса у м. Львові зобов'язувався утримувати орендоване приміщення у повній справності, зберігати та запобігати його пошкодженню, здійснювати за власний рахунок поточний ремонт приміщення тощо.

Враховуючи стан будинку під час його оренди у позивача виникла потреба у ремонті фасаду будівлі. Для приведення фасаду орендованого приміщення до належного стану позивач уклав договір підряду з ТОВ «БК «Київбудмонтаж» № 0108-1 від 1 серпня 2011 року. За умовами цього договору Підрядник (ТОВ «БК «Київбудмонтаж») зобов'язується виконати за завданням Замовника (ПП «САЮЛ») роботи по оздобленню стін, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Факт виконання робіт за укладеним договором сторони підтверджують долученими до матеріалів справи доказами, а саме - акти виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, дефектні акти, локальні кошториси, розрахунки загальновиробничих витрат, фотознімки будинку ззовні до та після його ремонту.

ТОВ «БК «Київбудмонтаж» видало ПП «САЮЛ податкові накладні, які долучені до матеріалів справи. Витрати, понесені у зв'язку з ремонтними роботами фасаду будинку на загальну суму 39918,84 грн. ПП «САЮЛ» віднесло до складу валових витрат за 3 квартал 2011 року. Крім того, на підставі зазначених вище податкових накладних позивач відніс до складу податкового кредиту за серпень та вересень 2011 року податок на додану вартість, сплачений у вартості виконаних робіт, на загальну суму 7983,77 грн.

Зазначені відносини суб'єктів господарювання були предметом документальної планової перевірки ПП «САЮЛ» на предмет дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ «БК «Київбудмонтаж» за серпень та вересень 2011 року, за наслідками якої ДПІ у Галицькому районі м. Львова склала акт №876/22-1-/20804962 від 16.08.2012 року (далі - акт перевірки від 16.08.2012 року).

Відповідно до висновку акту податкового органу ПП «САЮЛ» віднесло до складу валових витрат вартість робіт по оздобленню стін фасаду будівлі за адресою: будинок 10 на вул. Курбаса у м. Львові які не пов'язані з господарською діяльністю платника. На цій підставі орган ДПС дійшов до висновку, що в порушення підп. 138.12.2 п. 138.12 ст. 138 Податкового кодексу України ПП «САЮЛ» завищило витрати в сумі 39918,84 грн. по взаєморозрахунках з ТОВ «БК «Київбудмонтаж» за третій квартал 2011 року, що призвело до заниження податку на прибуток за 3 квартал 2011 року в сумі 9181,33 грн. З тих же підстав ДПІ у Галицькому районі м. Львова вирішив, що за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року ПП «САЮЛ» завищило податковий кредит на суму 7983,77 грн., у т.ч. за серпень 2011 року на суму 3578,96 грн. та вересень 2011 року на суму 4404,81 грн.

На підставі акта перевірки від 16.08.2012 року ДПІ у Галицькому районі м. Львова винесено повідомлення-рішення: №№ 0001752321, 0001742321 від 03.09.2012 року.

Позивач оскаржив оскаржувані податкові повідомлення-рішення у адміністративному порядку, за наслідками чого ДПС у Львівській області прийняла рішення № 22936/10/10-2005/1784 від 22.10.2012 року, згідно з яким податкове повідомлення-рішення №0001752321 від 03.09.2012 року скасовано в частині застосування 1995,95 грн. штрафних санкцій. В решті ДПС у Львівській області погодилась з висновками та рішеннями ДПІ у Галицькому районі м. Львова. Податковий орган у висновку свого рішення посилається на той факт, що ремонт фасаду будинку за адресою: будинок 10 на вул. Курбаса у м. Львові не пов'язаний з господарською діяльністю підприємства, ДПС у Львівській області зазначила також і про те, що ТОВ «БК «Київбудмонтаж» не має необхідних засобів для ведення господарської діяльності, тому залучення його до виконання ремонтних робіт по оздобленню фасаду є залученням до схеми ухилення від оподаткування при сплаті податків ПП «САЮЛ». При цьому орган ДПС покликався на акт перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва № 961/22-2/37143821 від 20.04.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «БК «Київбудмонтаж» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за квітень. серпень, вересень 2011 року».

На виконання рішення ДПС у Львівській області № 22936/10/10-2005/1784 від 22.10.2012 року, а також на підставі акта перевірки від 16.08.2012 року ДПІ у Галицькому районі м. Львова винесла нове податкове повідомлення-рішення №0002042321 від 25.10.2012 року.

Позивач оскаржив зазначене повідомлення-рішення у адміністративному порядку, однак таке залишене податковим органом без змін.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Приміщення у будинку 10 на вул. Курбаса у м. Львові ПП «САЮЛ» використовує для ведення своєї статутної діяльності. Після укладення договору оренди та підписання акта прийому-передачі приміщення у будинку 10 на вул. Курбаса у м. Львові платник податків відніс таке до основних засобів виробництва, відтак останній за певних визначених законом умов може відносити витрати, пов'язані з експлуатацією вказаного приміщення:1) до амортизаційних відрахувань - якщо такі витрати перевищують 10% балансової вартості усіх основних засобів підприємства на початок звітного періоду; 2) до валових витрат - за умови, що їх обсяг не перевищує цих 10% від балансової вартості усіх основних засобів підприємства на початок звітного періоду.

Оскільки вартість ремонтних робіт не перевищує 10% балансової вартості основних засобів, підприємство на підставі п. 146.12 ст. 146 ПК України правомірно включило їх до валових витрат звітного кварталу.

За наслідками господарських операцій по ремонтно-оздоблювальних роботах будинку позивач також сформував податковий кредит.

Для підтримання орендованого майна у придатному до використання стані та для надання йому належного зовнішнього вигляду позивач уклав договір підряду з ТОВ «БК «Київбудмонтаж» про виконання ремонтно-оздоблювальних робіт фасаду будівлі за названою вище адресою. Результати робіт відображено у первинних документах встановленої форми та змісту. За наслідками виконання ремонтно-оздоблювальних робіт ТОВ «БК «Київбудмонтаж» виписало ПП «САЮЛ» податкові накладні, на підставі яких останній сформував податковий кредит за серпень, вересень 2011 року. Під час перевірки ці документи позивач надав податковому органу на підтвердження правомірності відображення показників податкового обліку. Відповідач цього факту не спростував.

Аргументи, якими відповідач доводить відсутність реального здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «БК «Київбудмонтаж» спростовуються долученими до матеріалів справи письмовими доказами, а отже - не доводять порушення позивачем податкового законодавства. Крім того, дії ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо проведення зустрічної перевірки ТОВ «БК «Київбудмонтаж» були предметом судового розгляду, за наслідками Львівський окружний адміністративний суд прийняв постанову від 30.07.2012 року, якою визнав такі дії протиправними. Ухвалою від 02.11.2012 року Львівський апеляційний адміністративний суд залишив зазначену постанову без змін.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 0.06.2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Судом при винесенні рішення також взято до уваги, що на момент укладення договору позивача з ТзОВ «БК «Київбудмонтаж» було зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З 01 квітня 2011 року відносини у сфері справляння податку на прибуток підприємств регулює Податковий кодекс України, у пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 якого зазначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податків, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України склад витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються із: 1) витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; 2) інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу».

Згідно з пп. 138.2., 138.3. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У цілях цього розділу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

У відповідності до пп.138.12.2 п.138.12 ст.138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат, у тому числі включаються - «інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу валових витрат».

До таких витрат за певних умов належать витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів підприємства.

Основні засоби, як зазначено у п. 14.1.138. ст. 14 Податкового кодексу України, це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

За змістом п. 145.1 ст. 145 Податкового кодексу України будівлі та споруди належать до третьої групи основних засобів.

Відповідно до п. 144.1. ст. 144 Податкового кодексу України амортизації підлягають витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року. Поряд з тим, у п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу України передбачено, що сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Відповідно до пп. 139.9 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як передбачено у п. 5.2«Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року за № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: - у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Таким чином, валові витрати підприємства повинні підтверджуватися первинними обліковими документами, а при встановленні відсутності таких документів при перевірці податковий орган повинен вказати перелік відсутніх документів.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Згідно з п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України (далі - ПК України), база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна та комунальних послуг і енергоносіїв), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, згідно з п. 201.6. ст. 206 ПК України, є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Відповідно до п. 201.7. та п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та не підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.02.2013 року у справі № 2а-10215/12/1370 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.