Ухвала суду № 45495319, 18.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2015 р. м. Київ К/800/67210/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Вакуленко О.М.,

представника відповідача Вишні О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Нікопольське комунальне підприємство «Нікопольтеплоенерго», Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про визнання протиправними дій, скасування вимоги, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - позивач, ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - відповідач) за № 021-14/16034 від 22.08.2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 жовтня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач на виконання постанови відповідача від 14.02.2013 року про арешт коштів боржника ВП №32629301, зобов'язаний був зупинити видаткові операції на рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216 з моменту його відкриття. Однак, позивач не вчинив дії щодо на зупинення видаткових операцій з рахунку № 26006011163216 та з даного рахунку здійснювались платежі, а тому оскаржувана вимога про усунення порушень є правомірною.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, мотивував своє рішення тим, що до 27.01.2014 року у НКП «Нікопольтеплоенерго» були відсутні відкриті поточні рахунки в системі ПАТ «Укрсоцбанк», а тому позивач не повинен був виконувати вимоги постанови відповідача від 14.02.2013 року про арешт коштів боржника. Крім того, чинним законодавством не передбачено ні обов'язку банку, ні відповідного правового механізму зберігання у себе постанов про накладення арешту на рахунки будь-яких осіб, що не є клієнтами банку. Постанова про арешт виконується негайно та не містить в собі відкладальної обставини на випадок, якщо боржник виявить бажання стати клієнтом банку і відкрити рахунок.

Не погоджуючись рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про його скасування, як такого, що ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі, як скасованого помилково. У доводах касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; позивач протиправно проводив видаткові операції з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216, оскільки постанова державного виконавця від 14.02.2013 року ВП № 32629301 про арешт коштів боржника забороняла вчиняти такі дії, а тому такі перекази є помилковими і підлягають відшкодуванню.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

На виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває зведене виконавче провадження № 32620389, до складу якого входять виконавчі провадження з виконання шести наказів Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення з Нікопольського комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної компанії «Нафтогаз України» сум боргових зобов'язань, пені, інфляційних нарахувань, суми штрафів та сум судового збору.

14.02.2013 року відповідач виніс постанову про арешт коштів боржника ВП № 32629301, згідно якої, зокрема, накладено арешт на рахунки НКП «Нікопольтеплоенерго», відкриті у Нікопольській філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» № 26081100048752, № 26033100045001, у межах суми 4158282,58 грн.

Отримавши зазначену постанову від 14.02.2013 року, ПАТ «Укрсоцбанк» направив відповідачу лист від 21.03.2013 року № 10.5-186/37-2291, яким повідомив про залишення її без виконання, посилаючись на те, що НКП «Нікопольтеплоенерго» не обслуговувався у ПАТ «Укрсоцбанк» та рахунків не відкривав.

27.01.2014 року НКП «Нікопольтеплоенерго» звернулось до ПАТ «Укрсоцбанк» із заявою про відкриття поточного рахунку, на підставі якої було укладено договір банківського рахунку № 260060011163216 від 27.01.2014 року.

Про наявність зазначеного рахунку відповідач дізнався від органів доходів і зборів та 11.02.2014 року виніс постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти НКП «Нікопольтеплоенерго», що містяться на рахунках, зокрема, і на рахунок № 26006011163216, відкритий в ПАТ «Укрсоцбанк» в межах суми боргу 20923494,44 грн.

Отримавши дану постанову від 18.02.2014 року позивач направив відповідачу лист від 20.02.2014 року № 10.6-186/37-1368, яким повідомив про залишення її без виконання, оскільки постанова не містить реквізитів виконавчого документа.

03.03.2014 року відповідач виніс постанову про арешт коштів боржника ВП № 33880371, якою наклав арешт на кошти, що обліковуються на всіх рахунках в ПАТ «Укрсоцбанк» та належать боржнику НКП «Нікопольтеплоенерго» в межах суми 5686314,96 грн.

На виконання постанови відповідача від 03.03.2014 про арешт коштів боржника ВП № 33880371 позивач з 11.03.2014 року зупинив видаткові операції з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216.

26.08.2014 року відповідач вручив представнику ПАТ «Укрсоцбанк» оскаржувану вимогу № 021-14/16034 від 22.08.2014 року, якою зобов'язав позивача:

- негайно з моменту отримання даної вимоги усунути порушення законодавства про виконавче провадження, допущені ПАТ «Укрсоцбанк», шляхом перерахування відділу за рахунок власних коштів ПАТ «Укрсоцбанк» сум помилкових переказів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216 за період з 03.02.2014 року по 11.03.2014 року;

- особисто з'явитись 29.08.2014 року до відповідача, з метою надання: доказів виконання даної вимоги, пояснень, відповідей на питання, необхідних для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності за порушення законодавства про виконавче провадження та складання протоколу про скоєння адміністративного правопорушення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Згідно з ч. 3 ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції вважає, що при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано вимог процесуального права від яких прямо залежало правильне по суті вирішення справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Права та обов'язки державного виконавця передбачено ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження».

На виконання Закону України «Про виконавче провадження» прийнято Інструкцію з організації примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції від 02.04.2012 року № 512/5 (далі - Інструкція).

Відповідно до п.п. 1.8 п. 1 Інструкції вимога державного виконавця є письмовим документом, який складається у випадках,передбачених Законом, та є обов'язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання державному виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення. У вимозі зазначаються: а) найменування органу ДВС; б) дата відкриття та номер виконавчого провадження; в) реквізити виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження (його резолютивна частина у разі потреби); г) прізвище, ім'я та по батькові державного виконавця; ґ) перелік дій, які необхідно вчинити; д) строк виконання вимоги; е) наслідки невиконання вимоги.

Вимога підписується державним виконавцем та надсилається поштою чи іншими засобами зв'язку або вручається державним виконавцем особі, яка зобов'язана вчинити дії.

Згідно п. 13 Інструкції порядок притягнення осіб до відповідальності за правопорушення, вчинені під час виконавчого провадження, здійснюється відповідно до ст.ст. 89, 90 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 90 Закону України «Про виконавче провадження» за порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами, несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця винні особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку. За наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги закону про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

У разі порушення особою вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець складає протокол про адміністративне правопорушення. Підставами для складання протоколу є:

а) невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами;

б) несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника;

в) неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів);

г) неявка без поважних причин за викликом державного виконавця (п. 13.3.1 Інструкції).

Згідно з ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» помилковий переказ - це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Відповідно до п. 32.3.1. ст. 31 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. У противному разі отримувач має право у встановленому законом порядку вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

Вимогами ст. 5 зазначеного Закону передбачено, що суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.

Згідно з п. 32.1 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Під час розгляду даної справи, суди попередніх інстанцій не дослідили обставин пов'язаних із повноваженнями наданими державному виконавцю зобов'язувати посадову особу позивача здійснювати, за рахунок коштів ПАТ «Укрсоцбанк», перерахунок сум помилкових переказів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216 за період з 03.02.2014 року по 11.03.2014 року в розумінні Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Інструкції.

Крім того, не встановлено, чи у період з 03.02.2014 року по 11.03.2014 року позивачем здійснювались такі помилкові перекази, з огляду на вимоги ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Наявність чи відсутність вини позивача у вчиненні таких дій.

Відповідно до п. 6.4. ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі відкриття рахунка клієнтом, щодо якого існує публічне обтяження рухомого майна, накладене державним виконавцем, банк зупиняє видаткові операції з такого рахунка на суму обтяження та повідомляє державному виконавцеві про відкриття рахунка. Повідомлення про відкриття рахунка вручається державному виконавцеві власником рахунка, який зобов'язаний подати до банку документи, що підтверджують отримання державним виконавцем повідомлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду.

Згідно ст. 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

Вимогами ч. 4 ст. 38 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, якщо предметом публічного обтяження є два або більше об'єктів, обтяжувач отримує задоволення своїх вимог за рахунок такої їх кількості, яка достатня для повного задоволення відповідної вимоги. У цьому разі обтяжувач самостійно визначає рухоме майно, на яке звертається стягнення.

Публічне обтяження підлягає реєстрації в порядку, встановленому цим Законом, протягом п'яти днів із дня винесення відповідного рішення, на підставі якого воно виникає. Обов'язок щодо здійснення реєстрації покладається на уповноважений орган або на особу, зазначену в рішенні уповноваженого органу (ч. 1 ст. 39 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідно до ст.ст. 52, 54 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 6.4. ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» позивач, на виконання постанови відповідача від 14.02.2013 року про арешт коштів боржника ВП № 32629301, зобов'язаний був зупинити видаткові операції на рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216 з моменту його відкриття та повідомити відповідача про наявність такого.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що до 27.01.2014 року у НКП «Нікопольтеплоенерго» були відсутні відкриті поточні рахунки в системі ПАТ «Укрсоцбанк», а тому позивач не повинен був виконувати вимоги постанови відповідача від 14.02.2013 року про арешт коштів боржника та чинним законодавством не передбачено обов'язку банку, відповідного правового механізму, зберігання у себе постанов про накладення арешту на рахунки будь-яких осіб, що не є клієнтами банку.

В свою чергу, у запереченнях на адміністративний позов та у касаційній скарзі відповідач зазначає про наявність публічного обтяження рахунків НКП «Нікопольтеплоенерго» відкритих у банках.

Суд касаційної інстанції зазначає, що публічне обтяження підлягає обов'язковій реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна і лише після реєстрації такого у банку виникають обов'язки передбачені п. 6.4. ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», оскільки ч. 2 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що у разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами.

Суди попередніх інстанцій не дослідили обставин з приводу наявності чи відсутності публічного обтяження щодо рахунків НКП «Нікопольтеплоенерго», чи зареєстровано таке у порядку передбаченому Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», в межах якої суми. Не встановлено чи позивач був обізнаний про наявність такого, які дії йому необхідно було б вчинити та від яких він повинен був утриматись.

Не досліджено яка сума коштів перебувала на рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» № 26006011163216 відритого у позивача, яка сума коштів з нього була перерахована у період з 03.02.2014 року по 11.03.2014 року на рахунки інших юридичних чи фізичних осіб. Також, не встановлено чи зверталось відповідачем стягнення на рахунки НКП «Нікопольтеплоенерго» відкриті у інших банках, в межах якої суми. Чи не погашена сума боргу за рахунок коштів на рахунках у інших банках.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 жовтня 2014 року у справі № 826/13540/14 скасувати а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко

Повний текст складено 23.06.2015 року.