Постанова № 45455965, 17.06.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 червня 2015 року 13:55 № 826/2122/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., за участі секретаря судового засідання Голод А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Ізраїльське підприємство «ЯМ Сервіс Україна»до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеньза участю сторін:

представник позивача: Решетняк Д.П.

представник позивача: Ковальов С.В.

представник відповідача: Мартинюк О.М.

представник відповідача: Сачовська О.Р.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17.06.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Ізраїльське підприємство «ЯМ Сервіс Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві, у якій просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.11.2014 № 154326552201, від 26.08.2014

№ 118526550201.

Ухвалами суду від 16.02.2015 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 02.03.2015, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

07 листопада 2014 відповідачем, на підставі акта перевірки № 766/26-52-22-01/31243294 від 14.08.2014 та з урахуванням рішення ГУ Міндоходів у місті Києві

№ 18632/7/26-15-10-06-12 від 29.10.2014 про результати розгляду скарги, прийнято податкове повідолмення-рішення № 154326552201, яким позивачу за порушення п.п. 198.1, 201.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього на суму 12 796 651 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 10 237 321 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 2 559 330 грн.;

Крім того, на підставі акта перевірки № 766/26-52-22-01/31243294 від 14.08.2014, відповідачем прийнято податкове повідолмення-рішення № 118526551201, яким позивачу за порушення п. 138.2 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього на суму 13 484 909 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 70 787 927 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 2 696 982 грн.;

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах наявності ознак фіктивності в діяльності контрагентів позивача ТОВ «Грант Тайм», ТОВ «Летавіца», ТОВ «СТ» та, як наслідок, на думку ДПІ, недійсності та нікчемності правочинів між позивачем та зазначеними контрагентами, а позивач, за таких обставин, сприйнятий контролюючим органом, як вигодонабувач.

Фіктивність діяльності контрагентів позивача, а також недійсність та нікчемність правочинів, встановлені контролюючим органом на підставі матеріалів кримінального провадження, порушеного відносно невстановлених осіб, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України при створення ряду суб'єктів господарювання, в т.ч. ТОВ «Грант Тайм», ТОВ «Летавіца», ТОВ «СТ».

Інших обставин збільшення позивачу сум грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток акт перевірки в собі не містить, а перелічені вище обставини, на переконання суб'єкта владних повноважень, є достатніми доказами правомірнсоті оскаржуваних ППР.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст. 228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок/довідок про проведення звірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

При цьому, згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання відповідача в акті перевірки на ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам податкової служби не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності (недійсності) угод та/або укладення між позивачем і контрагентом угод, які завідомо суперечать інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, які на час вирішення даної справи відсутні. Зворотного відповідачем не доведено.

Стосовно посилань відповідача на «безтоварність» господарських операцій між позивачем і контрагентами, суд зазначає наступне.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Як вже зазначалось, ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагентів позивача, яка (фіктивність) встановлена в інших процесуальних документах, як то акт перевірки позивача та матеріали не завершеного кримінального провадження, не сприймається судом як преюдиційна обставина, відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, за договором поставки № 1406-П від 14.06.2011, укладеним між ТОВ «СТ» (Постачальник) та ТОВ «Спільне Українське-Ізраїльське підприємство «Ям Сервіс Україна» (Покупець), передбачена поставка обладнання, виробів та витратних матеріалів для поліграфії (товар).

Пунктами 4.2, 4.3 договору поставки № 1406-11 передбачено, що зобов'язання Постачальника по поставці товару вважаються виконаними з моменту передачі Товару Покупцю за видатковою накладною на Товар. Право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця в момент передачі Товару за видатковою накладною на Товар. Ризик загибелі чи випадкового пошкодження Товару переходить одночасно з переходом права власності.

Виконання сторонами умов даного договору підтверджується копіями належним чином оформлених: інвентаризаційних накладених (а.с. 143, 146 Том І), видаткових накладених (а.с. 1-110 Том ІІ) та податкових накладних (а.с. 1-157 Том ІІІ).

03 серпня 2012 між ТОВ «Летавіца» (Постачальник) та ТОВ «Спільне Українське-Ізраїльське підприємство «Ям Сервіс Україна» (Покупець) укладений договір поставки №120803-ПМ, яким також передбачена поставка обладнання, виробів та витратних матеріалів для поліграфії (товар). При цьому, зобов'язання Постачальника по поставці товару вважаються виконаними з моменту передачі Товару Покупцю за видатковою накладною на Товар. Право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця в момент передачі Товару за видатковою накладною на Товар. Ризик загибелі чи випадкового пошкодження Товару переходить одночасно з переходом права власності.

Виконання договору підтверджується копіями: інвентаризаційної накладної (а.с. 148 Том І), видаткових накладних (а.с. 101-129 Том ІІ) та податкових накладних (а.с. 158-201 Том ІІІ).

Згідно договору поставки №РМ-1129 від 29.11.2012, укладеному між ТОВ «Грант Тайм» (Постачальник) та ТОВ Українське-Ізраїльське підприємство «Ям Сервіс Україна» (Покупець), Постачальник зобов'язався систематично поставляти і передавати у власність (повне господарське відання) Покупцю відповідний товар, а Покупець зобов'язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Розділом 3 «Умови постачання і приймання товару» договору поставки №РМ-1129, передбачено наступне. Разом з Товаром Постачальник передає Покупцю наступні документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну (п.3.2 договору); прийом Товару по кількості здійснюється на підставі видаткової накладної протягом 1 (одного) робочого дня з моменту поставки (п.3.3 договору); Товар вважається поставленим Покупцю з моменту підписання Покупцем видаткової накладної на Товар, що поставляється, (п.3.5 договору).

Поставка товару по зазначеному договору підтверджується належним чином оформленими: інвентаризаціною накладною (а.с. 153 Том І), видатковими накладеними (а.с. 130-222 том ІІ) та податковими накладеними (а.с. 202-269 Том ІІІ, а.с. 1-71 Том ІV).

Зберігання вантажу підтверджується договором про надання послуг зі зберігання товару та відповідними актами виконаних робіт (а.с. 1-51 Том V).

Оплата за придбаний товар підтверджується копіями банківських виписок (а.с. 74-188 Том V), а зміни в бухгалтерському обліку позивача, за наслідками вищевказаних господарських опеарцій, підтверджуються відповідними оборотно-сальдовими відомостями (а.с. 8-48 Том XIII).

Товар отримувався уповноваженими позивачем особами на підставі довіреностей, які позивачем в якості додаткових письмових доказів також долучені до матеріалів справи (а.с. 2-16 Том Х).

На підтвердження використання придбаних у ТОВ «Грант Тайм», ТОВ «Летавіца», ТОВ «СТ» товарів у рамках власної господарської діяльності, позивачем до матеріалів справи надано письмові докази подальшої реалізації поліграфічної прадукції: ТОВ «Ена ЛТД», ТОВ «Видавництво «Діалог пресс», ТОВ «Новий Друк», ДП «Поліграфічний комбінат «Зоря», ТОВ «Слон», ТОВ «Профі-Прес», ЗАТ «Холдингова компанія «Бліц-Інформ»ТОВ «Дослідно-конструкторське бюро «Роторні екологічні системи», ТОВ «Вольф», ТОВ «Видавничий будинок «Авантпост-Прим», тощо, про що свідчать належним чином завірені копії видаткових накладних (а.с. 36-250 Том ХІV; а.с. 1-59 Том ХV), податкових накладних (а.с.60-245 Том ХV) та довіреностей на отримання товару контрагентами-покупцями від позивача (а.с.1-35 Том ХІV).

Крім того, як вже зазначалось, позивач надав суду докази знаходження частини товару на складах (інвентаризаційні накладні), що в сукупності свідчить про наявність економічної доцільності прибдання товарів у ТОВ «Грант Тайм», ТОВ «Летавіца», ТОВ «СТ», з метою подальшої реалізації таких товарів третім особам.

Втім, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, відповідач посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Відповідно до ст.1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових та видаткових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

За таких обставин, суд відхиляє посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст.70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст.16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Допитаний в якості свідка по справі директор позивача ОСОБА_5, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів, зазначив, що являється директром Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Ізраїльське підприємство «ЯМ Сервіс Україна» з 2010 року. Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Грант Тайм» свідок зазначив, що підписання договору здійснювалось шляхом обміну документами (оферта-акцепта). У ТОВ «Грант Тайм» позивач купляв пластини для офсетного друку, які поставлялись на склад позивача.

Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Летавіца», ОСОБА_5 пояснив, що суть взаємовіднсин з даним контрагентом мали аналогічний характер, так як і з ТОВ «Грант Тайм».

На запитання представика відповідача з приводу того, чому окремі договори, які містяться в матеріалах справи не підписані, ОСОБА_5 зазначив, що оригінали договорів були вилучені працівниками правоохоронних органів, внаслідок чого до матеріалів справи надано роздруковані копії окремих договорів. Протокол обшуку та виїмки ОСОБА_5, з його слів, не підписував, так як не був присутній під час проведення такої процесуальної дії.

На запитання суду, з якою метою позивач купував пласнити для офсетного друку, ОСОБА_5 зазначив, що з метою подальшої реалізації.

Посилання представника відповідача на ухвалу Подільського районного суду м. Києва (а.с. 115 Том ХІ) судом відхиляються, в контексті положень ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України. До того ж, дана ухвала прийнята судом у зв'язку з закінченням строків давності, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України.

Доводи представника відповідача з приводу висновку експерта від 09.04.2014 № 107 (а.с. 116 Том ХІ), судом також відхиляються, адже навіть за умови підписання заяви на отримання електронного ключа іншою особою, аніж директор ТОВ «Торенія», дана обставина не є виключно-достатнім доказом порушення норм податкового законодавства позивачем, та стосується лише процедури і порядку звітування ТОВ «Торенія» перед органами податкової служби.

Посилання відповідача на протокол допиту свідка ОСОБА_6 (а.с. 60 - 65 Том ХІ), згідно якого ОСОБА_6 жодного відношення до діяльності ТОВ «Грант Тайм» не має, підприємство зареєстрував за грошову винагороду, судом відхиляються, враховуючи наступне.

По-перше, як зазначив в судовому засіданні 17.06.2015 представник відповідача Сачовська О.Р., за наявною в неї інформацією, лише на кінець червня 2015 ОСОБА_6 має бути оголошена підозра у вчиненні злочину, передбачному ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України. Тобто, як на дату складання акта перевірки так і на дату вирішення даної справи по суті, судом встановлено відсутність вироку по посадовим особам ТОВ «Грант Тайм», що свідчить про відсутність обставин, передбачених ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

По-друге, згідно протоколу допиту, ОСОБА_6 зазначив про те, що отримав пропозицію зареєструвати на своє ім'я ТОВ «Грант Тайм» на початку 2013 та фактично зареєстрував в кінці лютого 2013.

В цей же час, згідно вказаного протоколу, слідчий задає питання свідку про діяльність ТОВ «Грант Тайм» починаючи з 2012.

Крім цього, договір між позивачем і ТОВ «Грант Тайм» укладено 29.11.2012, в той час як ОСОБА_6, з його слів, став директором зазначеного суб'єкта господарювання приблизно через три місяці - в кінці лютого 2013. При цьому сам договір № РМ-1129/03 підписано ОСОБА_8, а не ОСОБА_6

За таких обставин, посилання відповідача на те, що деякі видаткові та податкові накладні ТОВ «Грант Тайм» підписані ОСОБА_6, судом відхиляються, адже на час розгляду справи в судовому засіданні відповідачем не надано належних доказів того, що дані документи підписані не уповноваженою особою, тобто, не надано доказів того, що дані документи не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність».

Товари, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання таких товарів та робіт не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту/витрат.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду міста Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Частиною 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.11.2014 № 154326552201, від 26.08.2014 № 118526550201 Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

3. Судові витрати в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Ізраїльське підприємство «ЯМ Сервіс Україна» (код ЄДРПОУ 31243294) з Державного бюджету України

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М. Кобилянський