Рішення № 45440490, 11.06.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3660/15

Головуючий у 1 інстанції Кисельов В. К.

Доповідач Кварталова А. М.

Категорія ЦП-50

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кварталової А.М.,

суддів - Гірняк Л.А., Заїкіна А.П.,

при секретарі - Томашевської К.В.,

за участю: ОСОБА_1, представника ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про спонукання до виконання мирової угоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2015 року, -

встановила:

09 січня 2014р. ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів з 1\3 частини на 1\4 частину(а.с.73-74 т.1)

01 березня 2013р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про спонукання до виконання мирової угоди.

Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що 15 вересня 2010р. ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси по цивільній справі №2-4659/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини було затверджено мирову угоду, відповідно до якої, ОСОБА_1 відмовляється від позовних вимог про стягнення аліментів, а ОСОБА_3 в свою чергу повинен сплачувати аліменти на утримання доньки у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку, починаючи з 21.09.2010 року до дня досягнення повноліття дитиною, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 року.

Позивач ОСОБА_3 посилався на те, що на теперішній час його матеріальний стан значно погіршився, в зв'язку із наступними обставинами.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2013р. з позивача стягнуто аліменти на утримання матері ОСОБА_4 у розмірі 1108 грн., починаючи з 21 травня 2013 року, довічно.

Відповідно до зазначеного рішення суду та виконавчого листа доданого до рішення, Першим Суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського МУЮ було відкрито виконавче провадження.

В грудні 2013 року до Суворовського районного суду м. Одеси звернулась ОСОБА_5 із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_3 боргу у розмірі 81 600 грн.

Також до Суворовського районного суду м. Одеси звернулась ОСОБА_6 та ОСОБА_7 із позовними заявами про стягнення з ОСОБА_3 боргу у розмірі 79930 грн.

Позивач ОСОБА_3 посилався на те, що розмір його заробітної плати не дозволяє йому сплачувати комунальні послуги, купувати продукти харчування, купувати одяг, сплачувати аліменти на утримання матері, аліменти на утримання дитини, а також погашати боргові зобов'язання.

В зв'язку з чим, позивач ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги 12.11.2014р., просив зменшити розмір аліментів на утримання доньки та визначити їх у розмірі 1\4 частини від його заробітку(а.с.73-74 т.1).

Ухвалою суду від 27.01.2015р. були об'єднанні в одне провадження позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів, а також за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про спонукання до виконання мирової угоди.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про спонукання до виконання мирової угоди мотивувала тим, що 29 листопада 2003р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Відділом реєстрації актів громадянського стану Київського районного управління юстиції м. Одеси зареєстровано шлюб, який було розірвано рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2013р.

ІНФОРМАЦІЯ_1. народилася дитина, ОСОБА_8, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси в книзі записів актів громадянського стану про народження 20 липня 2004 року зроблено відповідний запис за № 963 та видано свідоцтво про народження НОМЕР_3.

06 липня 2010р. позивачкою було подано позовну заяву про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Відповідачем було визнано позовні вимоги та між сторонами укладено мирову угоду від 11 серпня 2010р., згідно якої позивачка відмовляється від позовних вимог, а відповідач зобов'язується сплачувати на утримання доньки, ОСОБА_8, щомісячно аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку. Мирову угоду було затверджено ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2010р., провадження по справі закрито.

ОСОБА_1 посилалася на те, що жодної виплати відповідачем здійснено не було. Весь цей час донька проживає із позивачкою та знаходиться на її утриманні.

На підставі викладеного, позивачка просила виконати мирову угоду, яка визнана ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2010р. по справі № 2-4659/10, відповідно до якої ОСОБА_3 зобов'язується сплачувати на утримання доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку, а у випадку не сплати аліментів ОСОБА_1 має право на примусове виконання мирової угоди.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 просив задовольнити заявлені позовні вимоги, зменшити розмір аліментів на утримання доньки та визначити їх у розмірі 1/4 частини від його заробітку. При цьому, він просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

ОСОБА_1, а також її представник просили задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, а позовні вимоги ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2015р. позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про спонукання до виконання мирової угоди - задоволені частково.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів - задоволені частково.

Судом стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітків, щомісячно, починаючи із 21.09.2010р. по 08.02.2015р., а далі, починаючи з 09.02.2015р. стягувати аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітків, щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ОСОБА_8, повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2015р. скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому посилається на те, що при винесені ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2010р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про затвердження мирової угоди, суд недотримався вимог ч.3 ст. 210 ЦПК України та не врахував вимог, встановлених Законом України «Про виконавче провадження», не зазначив конкретний строк пред'явлення ухвали до примусового виконання. Однак, це не надає право ОСОБА_1 на повторне звернення до суду з приводу стягнення аліментів чи спонукання до виконання мирової угоди, оскільки спір про стягнення аліментів вже вирішено та провадження по справі закрито, а спонукання до виконання мирової угоди за своєю правовою природою є примусові дії державного виконавця, що діє в рамках виконавчого провадження, відкритого за заявою стягувача про примусове виконання виконавчого документу.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу відхилити , рішення суду залишити без змін.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, мотиви і доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про спонукання до виконання мирової угоди та позовні вимоги ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 не виконує умови мирової угоди , яка визнана ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2010р. щодо стягнення аліментів на дитину ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно у розмірі 1/3 частини заробітку, а тому необхідно спонукати відповідача до виконання мирової угоди, шляхом примусового стягнення з відповідача аліментів, відповідно до змісту ухвалу суду від 15 вересня 2010р., тобто стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Одеси у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітків, щомісячно, починаючи із 21.09.2010р.

Оскільки з моменту визнання мирової угоди між сторонами, змінився матеріальний стан платника аліментів, ОСОБА_3 сплачує аліменти за рішенням суду від 22 серпня 2013р., за яким з нього стягнуто аліменти на утримання матері ОСОБА_4 у розмірі 1108грн., починаючи з 21 травня 2013р., довічно. Також у ОСОБА_3 існують не виконанні боргові зобов'язання за рішенням суду, тому є підстави для зменшення розміру аліментів, які підлягають стягненню у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітків, щомісячно, починаючи із 21.09.2010р. по 08.02.2015р., а далі, починаючи з 09.02.2015р. необхідно стягувати аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітків, щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ОСОБА_8, повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони 29 липня 2003р. уклали шлюб, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1. у них народилася донька ОСОБА_8.(а.с.109т.1).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2013р., шлюб між сторонами розірвано(а.с.108т.1).

З 2010 року сторони не проживають однією сім'єю, дитина проживає з ОСОБА_1.(а.с.11).

Згідно довідки про склад сім'ї , у квартирі АДРЕСА_1, проживають: ОСОБА_4.(основний квартиронаймач), її син ОСОБА_3, невістка ОСОБА_1, онука ОСОБА_8.(а.с.110т.1).

У 2010 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів у розмірі 1\2 частини від усіх видів заробітку з посиланням на те, що відповідач у добровільному порядку не надає допомогу на утримання дитини.

Під час розгляду справи сторони уклали мирову угоду, яка була визнана ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2010р., відповідно до якої ОСОБА_3 зобов'язався сплачувати аліменти на утримання доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку, а у випадку несплати аліментів ОСОБА_1 має право на примусове виконання мирової угоди. Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на дитину закрито(а.с.106-107т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 11 жовтня 2013р. звернулася до суду із заявою про видачу виконавчого листа для виконання мирової угоди(а.с.173 т.1).

Постановою державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ від 07.05.2014р. відмовлено у відкритті виконавчого провадження. В постанові зазначено, що заява про примусове виконання ухвали суду від 15 вересня 2010р. подана тільки 28 квітня 2914р. (а.с.6 т.2).

Відповідно до ст. 208 ЦПК України судові рішення викладаються у формі ухвал та рішень.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, ст. 14 ЦПК України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Чинним законодавством України у разі невиконання судових рішень, які набрали законної сили, передбачена процедура їх примусового виконання.

Так, ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ст. 2 цього Закону).

Відповідно до ст. 3 цього Закону, примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом. Виконавчими документами є такі документи, що відповідають вимогам, зазначеним у ст. 19 цього Закону.

Згідно зі ст. 24 цього Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 175 ЦПК України, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.

Стаття 210 ЦПК України визначає, що ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з вступної частини, описової частини, мотивувальної частини та резолютивної частини із зазначенням висновку суду та строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Якщо ухвала має силу виконавчого документа і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, така ухвала оформлюється з урахуванням вимог, встановлених Законом України " Про виконавче провадження".

Враховуючи викладене, ухвала від 15 вересня 2010р. про визнання мирової угоди, яка укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за своїми процесуальними властивостями прирівнюється до судового рішення та підлягає виконанню.

Однак, судом першої інстанції правильно встановлено, що ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2010р. по справі № 2-4659/10 не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», так в ухвалі відсутні відомості: індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, їх місцезнаходження.

Також в ухвалі не зазначено, з якого періоду необхідно виконувати зобов'язання щодо сплати аліментів та до якого часу, в зв'язку з чим мирова угода не може бути прийнята до виконання органами виконавчої служби.

Вищевказаний факт підтверджується постановою державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ від 07.05.2014р., про відмову у відкритті виконавчого провадження(а.с.6 т.2).

Таким чином, мирова угода не містить усіх даних, зазначених у ст.ст.18,19 Закону України «Про виконавче провадження», тому така ухвала не має статусу виконавчого документу, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

При цьому, судом правильно встановлено, що ОСОБА_1 вперше звернулась із заявою про відкриття виконавчого провадження за вищевказаною ухвалою суду від 15 вересня 2010р. лише 23 квітня 2014р., майже через чотири роки після її постановлення.

Тобто, ОСОБА_1 з 15 вересня 2010р. з письмовими заявами про відкриття виконавчого провадження не зверталась, виконавчий лист за її заявою судом не виписувався, вона не зверталась до суду для виконання ухвали про мирову угоду, яка стосується стягнення аліментів на утримання дитини, що вказує на виконання угоди ОСОБА_3 у добровільному порядку за цей період.

Представник ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 пояснив в суді апеляційної інстанції, що сторони проживають по теперішній час в одній квартирі, в одній із кімнат проживає ОСОБА_1 з дитиною, а у інших кімнатах ОСОБА_3 з матір'ю. При цьому, зазначав, що після укладання мирової угоди сторони проживали сумісно, ОСОБА_3 надавав кошти у сім'ю , а тому мирова угода не виконувалася сторонами, і тільки після розірвання шлюбу у 2013р., ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про спонукання для виконання мирової угоди та за її заявою було видано виконавчий лист.

ОСОБА_1 заперечувала вказані обставини, посилаючись на те, що відповідач не виконував умови мирової угоди з 15 вересня 2010р.

Виходячи із змісту зазначених норм та правової природи поняття «мирова угода», порядку її визнання судом з постановленням відповідної ухвали, між сторонами виникають визначені ними у мировій угоді зобов'язання, а тому діючим ЦПК України в основу мирової угоди покладено принцип добровільності як на її укладення, так і виконання. У випадку ж ухилення однією із сторін мирової угоди від добровільного виконання її умов, іншою стороною може бути заявлено позов про спонукання до виконання умов мирової угоди і у разі ухвалення судового рішення про задоволення таких позовних вимог, лише після цього можуть вирішуватися всі процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, які передбачені Розділом VI ЦПК України, у тому числі і питання звернення до виконання (ст.368 ЦПК України).

На вказані обставини звертається увага у рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013р.

Таким чином, є наявні підстави для задоволення позовуОСОБА_1 про зобов'язання відповідача виконати умови мирової угоди та стягнення аліментів, але колегія суддів враховує те, що ОСОБА_1 з моменту постановлення ухвали від 15 вересня 2010р. не зверталася для її виконання, тому колегія суддів вважає, що строк її виконання необхідно встановити з 01 березня 2013р., коли ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про спонукання виконання мирової угоди.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що необхідно зобов'язати ОСОБА_3 виконати умови мирової угоди, укладеної міжОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнаної ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2010р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на дитину ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітків, щомісячно, починаючи із 01 березня 2013р.(час звернення до суду) по 11 червня 2015р.(час постановлення рішення суду).

В інших вимогах ОСОБА_1 - відмовити.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зменшення розміру аліментів відповідно до вимог ст.ст. 182,183,192 СК України з 1\ 3 частини на 1\4 частину з усіх видів заробітків, щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення - ОСОБА_8, повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4., починаючи з дня ухвалення судового рішення - 11 червня 2015р.

Суд першої інстанції правильно врахував матеріальний стан ОСОБА_3, який за рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2013р. сплачує аліменти на утримання матері ОСОБА_4 у розмірі 1108 грн., починаючи з 21 травня 2013р., довічно. Також у ОСОБА_3 існують не виконанні боргові зобов'язання за рішенням суду від 29 січня 2014р. про стягнення з нього суми позики у розмірі 79933грн.(а.с.29,30т.1) та за рішенням суду від 20 лютого 2014р. про стягнення позики у розмірі 79930 грн.(ас.33,34т.1), в зв'язку з чим є підстави для зменшення розміру аліментів.

Враховуючи викладене, рішення суду підлягає зміні з викладенням резолютивної частини в новій редакції.

Відповідно до ст.367 ЦПК України рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст. 218, 303,307 п.3 ч.1,309,316 ,317,319 ЦПК України, колегія суддів , -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2015 року - змінити, виклавши резолютивну частину в новій редакції.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про спонукання до виконання мирової угоди - задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_3 виконати умови мирової угоди, укладеної міжОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнаної ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2010р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на дитину ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітків щомісячно, починаючи із 01 березня 2013р. по 11 червня 2015р.

В інших вимогах ОСОБА_1 - відмовити.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, іпн. НОМЕР_2, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1), аліменти на утримання доньки - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Одеси, аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку(доходів) щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 червня 2015р. до досягнення - ОСОБА_8, повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір 140(сто сорок)грн. 22 коп.

Відповідно до ст.367 ЦПК України рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.М.Кварталова

Л.А.Гірняк

А.П.Заїкін