Рішення № 45395954, 17.06.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2902/15 Справа № 186/928/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Янжула С. А. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Волошина М.П., Куценко Т.Р.

при секретарі - Прудченко В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 січня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу, мотивуючи тим, що 06 жовтня 2010 року він надав грошову позику у розмірі 50.000 грн. ОСОБА_3, про що ними було укладено договір позики.

Зазначав, що наприкінці 2013 року він звернувся до відповідача з проханням про повернення визначеної договором позики грошової суми у повному обсязі.

Посилаючись на те, що неодноразові його звернення до відповідача залишені без виконання та на даний час борг не повернуто, просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на його користь 50.000 грн.

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 січня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишені без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Відмовляючи позивачу в його позовних вимогах про стягнення з відповідача суми боргу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду розписку, яка є обов'язковою умовою чинності підписаного сторонами договору позики.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Статтями 10,60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що 06 жовтня 2010 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 відповідно до ст.1047 ЦК України укладено договір позики.

За договором позики ОСОБА_4 (позикодавець) надав ОСОБА_3 (позичальнику) безпроцентну грошову позику в розмірі 50.000 грн. строком до вимоги. Позичальник зобов'язується повернути суму позики в десятиденний строк після вимоги (а.с.31).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Частиною першою ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року, та згідно ст.360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Таким чином, суд першої інстанції, відмовивши в задоволені позовних вимог не виявив справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа та прийшов до помилкового висновку, про те, що позовні вимоги безпідставні.

У відповідності до вимог ст.545 ЦК України відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про виконання ним свого обов'язку, а тому сума заборгованості за договором позики підлягає стягненню з відповідача.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду на підставі п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України необхідно стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 750 грн.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 січня 2015 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 06 жовтня 2010 року в розмірі 50.000 грн., судовий збір в розмірі 750 грн., а всього стягнути 50.750 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Волошин М.П.

Куценко Т.Р.