Постанова № 45352562, 16.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2015 р. Справа№ 910/5924/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Тарасенко О.М.

від відповідача - Прокопенко О.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Айбокс» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2015 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Айбокс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софтліст»

про стягнення надмірно сплачених коштів,-

Постанову прийнято 16.06.2015, в зв`язку з оголошенням перерви в судовому засіданні 19.05.2015, відповідно до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення надмірно сплачених коштів на виконання умов договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2015 в задоволені позовних вимог було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 23.03.2015 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.05.2015 в складі колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді - Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Через відділ документального забезпечення від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є правомірним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представники сторін в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

29.11.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Айбокс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Софтліст" був укладений договір № кд/2012/46 на постачання програмного забезпечення.

Відповідно до п.1.1 договору, постачальник здійснює постачання покупцю програмного забезпечення Microsoft по програмі ліцензування Microsoft Open Value, відповідно до додатків до договору в рамках ліцензійної угоди Microsoft Open Value. Під програмним забезпеченням, сторони розуміють комп'ютерні програми, зазначені у додатку №1 до цього договору, далі - специфікація.

Найменування та асортимент товару визначені в специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору (п.1.2 договору).

Згідно з п.2.1 договору, загальна вартість товару - визначена на підставі зазначених в додатках до договору:

- Специфікація на закупівлю програмного забезпечення 1-го року дії контракту Open Value на окремі одиниці товару складає: 160381,02 грн. у т.ч. ПДВ: 26730,17 грн.;

- Специфікація на закупівлю окремих одиниць товару 2-го року дії контракту Open Value складає: 125 446,62 грн. у т.ч. ПДВ: 20 907,77 грн.;

- Специфікація на закупівлю окремих одиниць товару 3-го року дії контракту Open Value складає:125 446,62 грн. у т.ч. ПДВ: 20 907,77 грн.

Відповідно до п.2.2 договору, оплата товарів здійснюється після підписання цього договору щорічно протягом 3 (трьох) років з моменту його підписання сторонами. Покупець зобов'язується сплатити за товар, що постачається за договором, повну ціну договору протягом 3 (трьох) років з моменту підписання договору на умовах цього договору.

Згідно з п.2.5 договору, суми, зафіксовані сторонами в специфікаціях, є договірними, та залежать від валютного курсу долара США до української гривні.

Додаткова вартість, визначена в п.2.6 сплачується покупцем на основі виставленого продавцем рахунку-фактури протягом трьох робочих днів з моменту його отримання покупцем (п.2.7 договору).

Пунктом 2.8 договору передбачено, що підставою для оплати товару покупцем є відповідна специфікація та рахунок-фактура постачальника.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду та оскаржуючи постановлене рішення, мотивує свої вимоги тим, що суми визначені в рахунках №2041 від 09.12.2013 та №1600 від 19.12.2014 не відповідають умовам укладеного між сторонами договору, тому просив стягнути з відповідача переплату в розмірі 92150,14 грн.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, обґрунтовує це тим, що вказані рахунки є офертою позивачу щодо змін в договорі, яку він прийняв і акцептував її шляхом оплати сум, визначених у рахунках.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем позивачу виставлялися рахунки на оплату на загальну суму 567015,57 грн. , а саме:

- № 2609 від 29.11.2012 на суму 160 381,02 грн. з ПДВ. у т.ч. 26730,17 грн. ПДВ,

- №2041 від 09.12.2013 на суму 125446,62 грн. сума ПДВ - 0,00,

- №1600 від 19.12.2014 на суму 281187,93 грн. сума ПДВ - 0,00 грн.

На виконання умов договору, позивачем оплачено виставлені відповідачем рахунки в розмірі 567015,57 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а саме:

- №45214 від 30.11.2012 року на суму 50000 грн.;

- №45510 від 03.12.2012 року на суму 110381,02 грн.;

- №124660 від 10.12.2013 року на суму 125446,62 грн.;

- № u2444 від 19.12.2014 року на суму 281187,93 грн.

Відповідно до п.4.1 договору, приймання - передача товару здійснюється сторонами на підставі відповідних видаткових накладних, при цьому підпис представника покупця в таких накладних має бути підтверджений відповідною довіреністю.

Згідно з п.4.11 договору, факт передачі товару постачальником покупцю сторони фіксують в видатковій накладні, яку постачальник, разом з податковою накладною та рахунком надає покупцю в день поставки товару.

Так, в матеріалах справи наявні видаткові накладні, які підписані сторонами на загальну суму 567015,57 грн., а саме:

- №2040 від 14.12.2012 на суму 160381,02 грн.;

- №1650 від 30.12.2013 на суму 125446,62 грн.;

- №1 від 05.01.2015 на суму 281187,93 грн.

Будь-яких претензій щодо поставлено відповідачем товару у позивача не було.

Проте, позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 562 від 06.02.2015, в якій зазначено, що в порушення умов договору ТОВ "Софтліст" виставлені рахунки №2041 від 09.12.2013 та №1600 від 19.12.2014 на оплату другого та третього років дії контрактів, які не відповідають умовам договору, що призвело до надмірно сплаченої суми в розмірі 92150,14 грн.

Відповідно до п.10.1 договору, будь-які зміни та доповнення до цього договору, в тому числі щодо коригування його вартості, вважаються дійсними за умови їх оформлення у письмовому вигляді та підписання сторонами або їх уповноваженими представниками виключно у порядку та на умовах, передбачених чинним законодавством України.

Стаття 188 ГК України, що регулює порядок зміни та розірвання господарських договорів, не містить положень про правові наслідки здійснення стороною, що одержала пропозицію від іншої сторони про зміни договору, фактичних дій щодо виконання такої пропозиції.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів, передбачений статтею 188 Господарського кодексу України, аналогічний порядку укладення господарських договорів, передбачених статтею 181 ГК України.

Даний факт дозволяє застосувати такий правовий інструмент, як аналогію закону.

В пункті 8 статті 181 ГК України передбачено, що якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання господарського договору, згоди з істотних умов якого сторони не досягли, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2 статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно з п. 3 статті 642 ЦК України, особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Як вірно було встановлено місцевим судом, рахунками № 2041 від 09.12.2013 та № 1600 від 19.12.2014, відповідач направив позивачу пропозицію щодо зміни вартості програмного забезпечення, а останній прийняв її що підтверджується їх оплатами, а також підписаними між сторонами видатковими накладними, які підтверджують передачу товару постачальником покупцю по новій ціні.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази заперечень позивача проти пропозицій відповідача змінити вартість програмного забезпечення під час сплати рахунків та підписання видаткових накладних (отримання товару).

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів в розмірі 92150,14 грн. є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Айбокс», а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Айбокс» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга з Товариства з обмеженою відповідальністю «Айбокс» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Айбокс» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2015 у справі № 910/4564/15-г- без змін.

Матеріали справи № 910/4564/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов