Ухвала суду № 45348800, 18.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2015 року м. Київ К/9991/72778/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайло О.М.СуддівГолубєвої Г.К. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції м. Ялті АР Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 29 травня 2012 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року

у справі №2а-1924/12/14/0170

за позовом Приватного акціонерного товариства клінічного санаторію «Парус»

до Державної податкової інспекції м. Ялті АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство клінічного санаторію «Парус» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції м. Ялті АР Крим Державної податкової служби (далі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд АР Крим постановою від 29 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 06 лютого 2012 року №0000382301.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Податковий орган провів документальну позапланову невиїзну перевірку позивача по взаємовідносинах з ПП «Фірма «Володар» за травень 2011 року, про що склав акт від 23 січня 2012 року №131/23-1/02650630/13, яким встановив порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість за травень 2011 року на 141 215,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 06 лютого 2012 року №0000382301, яким зменшив позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 141 215,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту спірного періоду вартість послуг, отриманих від ПП «Фірма «Володар» за нікчемним правочином.

За висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки, у контрагента позивача відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту спірну суму податку на додану вартість, яка підтверджена відповідною податковою накладною, виписаною ПП «Фірма «Володар», у зв'язку з надання останнім послуг будівельних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП «Фірма «Володар» було укладено договір підряду від 17 лютого 2011 року №1105-05/10.

За результатами виконання вказаних договірних відносин ПП «Фірма «Володар» було видано позивачу податкову накладну від 26 травня 2011 року №109, на підставі якої останнім було сформовано податковий кредит травня 2011 року.

Фактичне виконання будівельних робіт за вказаним договором підтверджується наявним у матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт за травень 2011 року.

Бухгалтерською довідкою, журналом проводок за ІІ квартал 2011 року та журналом-ордером по рахунку 103 за ІІ квартал 2011 року підтверджується перерахування грошових коштів за договором підряду у розмірі 847 287,60 грн., у тому числі податок на додану вартість - 141 214,60 грн.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України).

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

Визначальним фактом виникнення у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є отримання ним належним чином оформленої податкової накладної, а також фактичне здійснення господарської операції, що було підтверджено відповідними доказами.

Відтак, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським взаємовідносинам з ПП «Фірма «Володар».

Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 06 лютого 2012 року №0000382301 та наявності правових підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції м. Ялті АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 29 травня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року у справі №2а-1924/12/14/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Голубєва Г.К. Пилипчук Н.Г.