Ухвала суду № 45348778, 25.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2015 року м. Київ К/9991/77330/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайло О.М.СуддівБившева Л.І. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 27.04.2012 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 р.

у справі №2а-1937/12/0170/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Пивобезалкогольний комбінат «Крим»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Пивобезалкогольний комбінат «Крим» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 27.04.2012 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення відповідача від 30.01.2012 р. №0001481502, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 146,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання норм податкового та іншого законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «АПК Харківцукорзбут», за результатами перевірки складено акт №6/40-01/05513847 від 05.01.2012 р., яким встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на 581 093,33 грн., в тому числі у серпні 2011 р. на 62 260,00 грн., у вересні 2011 р. на 518 833,33 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.01.2012 р. №0001481502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 726 366,00 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 581 093,33 грн. та за штрафними санкціями 145 273, 00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму податку сплачену у ціні вартості товарно-матеріальних цінностей придбаних у ТОВ «АПК Харківцукорзбут» за нікчемним правочином.

Крім того, контролюючий орган в акті перевірки зазначив, що проведеною документальною позаплановою перевіркою ТОВ «АПК Харківцукорзбут» з питань документального підтвердження бухгалтерських та фінансово-господарських відносин для з'ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку із відповідним відображенням у податкових деклараціях результатів операцій по господарським відносинам із контрагентами ТОВ «АПК Харківцукорзбут» за серпень, вересень 2011 р. неможливо підтвердити реальність здійснення ТОВ«АПК Харківцукорзбут» господарських операцій за серпень та вересень 2011 р., а тому позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в складі вартості цукру, отриманого від ТОВ «АПК Харківцукорзбут».

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товару у ТОВ «АПК Харківцукорзбут».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав від ТОВ «АПК Харківцукорзбут» у серпні - вересні 2011 р. цукор в загальній кількості 506 тонн, на загальну суму 3 486 560,00 грн., в тому числі ПДВ 581 093,33 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, та товарно-транспортними накладними.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України та містять всі необхідні реквізити.

В рахунок оплати отриманого товару на виконання зазначених господарських операцій позивач здійснив оплату відповідними платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи.

Використання придбаного позивачем цукру у власній господарській діяльності підтверджують наявні у матеріалах справи бухгалтерські документи, які свідчать про прийняття цукру на склад та списання його зі складу для використання у виробництві при виготовленні напоїв.

У відповідності до приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість віднесення позивачем до складу податкового кредиту за серпень та вересень 2011 року спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «АПК Харківцукорзбут».

Посилання відповідача на висновки акта перевірки контрагента позивача, в тому числі за ланцюгом постачання, не можуть бути самі по собі підставою для відмови в позові, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг.

Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 30.01.2012 р. №0001481502 та наявність підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 27.04.2012 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 р. у справі №2а-1937/12/0170/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяНечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Пилипчук Н.Г.