Ухвала суду № 45348772, 25.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2015 року м. Київ К/9991/14858/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайло О.М.СуддівБившева Л.І. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.06.2011 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2012 р.

у справі №2а-13547/10/10/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Актив»

до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Актив» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.06.2011 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2012 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення відповідача від 05.10.2010 р. №0001222301/0, №0001232301/0, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2010 р., за результатами якої складено акт перевірки №1702/23-02/35927504 від 22.09.2010 р.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині непідтверджені податкового кредиту з ПДВ у сумі 23 633,33 грн., що призвело до заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині заниження податку на прибуток в сумі 29 541,66 грн.

В акті перевірки відповідач стверджує про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Маргеотех», оскільки у вказаного суб'єкта господарської діяльності відсутні об'єкти оподаткування по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) позивачу.

На підставі акту перевірки, 05.10.2010 р. податковим органом прийняті податкові повідомлення - рішення №0001222301/0, яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 41 537,50 грн., в тому числі 29 541,66 грн. основного платежу та 11 995,84 грн. штрафних санкцій, та №0001232301/0 від 05.10.2010 р., яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 35 450,00 грн., в тому числі 23 633,33 грн. основного платежу та 11 816,67 грн. штрафних санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Пункт 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає валові витрати виробництва та обігу як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Маргеотех» (Постачальник) був укладений договір поставки №8/09 від 01.08.2009 р., відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Замовника метал відповідно до заявки Замовника, а Замовник зобов'язався прийняти та оплатити метал на умовах, визначених даним договором.

Факт реального здійснення наведених господарських операцій підтверджено наявними в матеріалах справи накладними №916 від 03.09.2009 р. на суму 8 600,00 грн., №1983 від 03.12.2009 р. на суму 87 000,00 грн. та №1813 від 03.11.2009 р. на суму 46 200,00 грн., а також товарно-транспортними накладними №115 від 03.11.2009 р., №121 від 03.12.2009 р. та №84 від 03.09.2009 р.

Вказані податкові накладні відображені позивачем у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних за відповідні періоди: вересень, листопад та грудень 2009 року.

Крім того, на оплату поставленого товару ТОВ «Маргеотех» були виписані рахунки, які відповідно до наявних у справі копій платіжних доручень та виписок банку були сплачені позивачем в повному обсязі.

Що стосується зв'язку вищевказаних витрат з господарською діяльністю позивача, судами попередніх інстанцій встановлено, що основними видами діяльності позивача відповідно до довідки Головного управління статистики в АР Крим АА №006609, є: холодне штампування та гнуття, виробництво будівельних металевих конструкцій, роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами та склом, будівництво будівель тощо.

Отримана позивачем у контрагента ТОВ «Маргеотех» продукція надалі використана ним у власній господарській діяльності, що підтверджується картками рахунку №201 за період з 01.09.2009 р. по 31.12.2010 р.

На час здійснення спірних операцій позивач та його контрагент були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Посилання податкового органу на акт №288/23-1/34273396 вказаного контрагента обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки він не є безумовним свідченням безтоварності операцій за умови наявності інших документів, що спростовують такі висновки.

Крім того, несплата постачальником податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Оскільки в порушення ст. 71 КАС України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.06.2011 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2012 р. у справі №2а-13547/10/10/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяНечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Пилипчук Н.Г.