Рішення № 45339394, 17.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції: Зарицька Ю.Л.

№ 22-ц/796/8517/2015 Доповідач: Шебуєва В.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва

в складі: головуючого-судді Шебуєвої В.А.,

суддів Українець Л.Д., Крижанівської Г.В.,

при секретарі Троц В.О.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2015 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання договору та додатку до договору недійсними в частині,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2015 року задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» прострочену заборгованість за тілом кредиту в сумі 6734 грн. 24 коп., заборгованість по відсоткам в сумі 9666 грн. 82 коп., заборгованість по підвищеним відсоткам в сумі 22670 грн. 67 коп., судовий збір в сумі 390 грн. 72 коп., а всього 39462 грн. 45 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк» про визнання договору та додатку до договору недійсними в частині відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості відмовити та задовольнити його зустрічний позов про визнання договору й додатку до договору недійсними в частині. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення його вимог про визнання недійсним пункту 2.3 кредитного договору та додатку 1 до договору, яким встановлено підвищену процентну ставку в разі прострочення платежу, оскільки такі положення згідно суперечать п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживача», загальним засадам цивільного законодавства та фундаментальним основам договірних правовідносин. Суд залишив поза увагою його заяву про застосування позовної давності.

В апеляційній інстанції представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

В судове засідання представник ПАТ «Універсал Банк» не з'явився, повідомлений про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у його відсутність.

Вислухавши пояснення представника ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26 вересня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» (кредитор), та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений кредитний договір №CL91982. Відповідно до умов договору кредитор надав позичальнику кредитні кошти у сумі 7000,00 грн. строком до 25 вересня 2012 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит шляхом сплати щомісячних платежів в сумі 290,14 грн., сума останнього платежу - 290,42 грн., а також сплати проценти за користування кредитом за ставкою 38,6% річних (а. с. 5-11).

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору проценти на кредит обчислюються, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році, що складається з 360 днів, включаючи дату надання кредиту, в яку вони починають нараховуватися, але не виключаючи дату фактичного повного погашення кредиту.

Пунктом 2.2 кредитного договору встановлено, що проценти нараховуються на щомісячній основі на суму несплаченого щоденного залишку кредиту.

Відповідно до п. 2.3 кредитного договору, Додатку №1 до кредитного договору, за користування кредитом понад встановлений строк (прострочення терміну сплати щомісячного платежу) встановлюється підвищена процентна ставка в розмірі 115,8%. Також у даного пункті вказано, що якщо оплата простроченої суми основного боргу позичальника не була здійснена протягом перших трьох календарних днів з дати прострочення сплати суми основного боргу, то на прострочену суму основного боргу позичальника нараховується підвищена процентна ставка, починаючи з першого дня виникнення такого прострочення.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 неналежним чином виконує свої зобов'язання за кредитним договором №CL91982 від 26 вересня 2008 року, ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суд з позовом, в якому просило стягну заборгованість за кредитним договором за період з 25 жовтня 2008 року по 06 березня 2014 року становить 39 071,73 грн., з яких: 6734,24 грн. - заборгованість по кредиту, 9666,82 грн. - проценти, 22670,67 грн. - підвищені проценти (а. с. 14).

ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним положення п. 2.3. кредитного договору №CL91982 від 26 вересня 2008 року та положення Додатку №1 до кредитного договору щодо визначення підвищеної процентної ставки в розмірі 115,8%. В обґрунтування заявлених вимог послався на те, що вказані умови договору є несправедливими та суперечить принципам розумності та добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, як споживача послуг банку щодо споживчого кредитування.

Суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» та відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 посилався на положення п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Проте, вказані положення договору не поширюються на проценти, які мають іншу правову природу, оскільки є платою за користування кредитом, а не компенсаційними нарахуваннями.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Однак, ОСОБА_1 не було надано суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що положення п. 2.3. кредитного договору №CL91982 від 26 вересня 2008 року та положення Додатку №1 до кредитного договору щодо визначення підвищеної процентної ставки в розмірі 115,8%, порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають йому шкоди.

Відтак, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання вказаних положень кредитного договору недійсними, та встановивши, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за кредитним договором, стягнув з нього заборгованість.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з розміром стягнутої судом заборгованості за кредитним договором.

В ході розгляду справи судом ОСОБА_1 подав заяву про застосування до позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» позовної давності.

Суд першої інстанції заяву ОСОБА_1 залишив поза увагою, не навів обґрунтування відсутності підстав для застосування позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК).

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у стст.252-255 ЦК.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язався здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, заборгованість за кредитним договором була обрахована ПАТ «Універсал Банк» за період з 26 вересня 2008 року по 06 березня 2014 року (а .с. 14).

З позовом до суду ПАТ «Універсал Банк» звернулося лише 27 березня 2014 року (а. с. 31).

Відтак, враховуючи положення ст. ст. 257, 267 ЦК України, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором за період з 27 березня 2011 року по 06 березня 2014 року, яка за розрахунками колегії суддів становить: 17 865,90 грн., з яких: 3933,46 грн. - заборгованість по кредиту, 3815,35 грн. - проценти, 10117,09 грн. - підвищені проценти.

Таким чином, рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2015 року підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню і в частині розподілу судових витрат. Враховуючи вимоги пропорційності, згідно з ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» підлягає стягненню 178,66 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2015 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та вирішення питання про розподіл судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором №CL91982 від 26 вересня 2008 року станом на 06 березня 2014 року, яка становить: 17 865,90 грн., з яких: 3933,46 грн. - заборгованість по кредиту, 3815,35 грн. - проценти, 10117,09 грн. - підвищені проценти.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» 178,66 грн. судового збору.

В іншій частині рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2015 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді