Ухвала суду № 45339386, 17.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

№ апеляційного провадження:22-ц/796/5028/2014 Головуючий у суді першої інстанції: Сухомлінов С.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А. У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Семенюк Т.А.

Суддів - Кравець В.А., Шиманського В.Й.

при секретарі - Круглику В.В.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 7 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості ,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 7 лютого 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 - 8993 (вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто три) грн.. заборгованості та 229 (двісті двадцять дев'ять) грн.. 41 коп. судових витрат.

В решті позову - відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_4, через свого представника подав апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, вважаючи, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

Як вбачається зі свідоцтва про смерть, ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер.

Судом апеляційної інстанції ухвалою від 22 жовтня 2014 року до участі у справі залучено правонаступників відповідача - ОСОБА_3 і ОСОБА_6

ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилася, хоча була повідомлена про час та місце розгляду справи належним чином.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе слухати справу у відсутність особи, яка не з'явилася.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що у травні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 17 листопада 2010 року між сторонами був укладений договір позики , відповідно до якого ОСОБА_5 надала ОСОБА_4 позику у сумі 1000 доларів США, а 31 грудня 2010 року було укладено договір позики згідно якого відповідач отримав від позивача 1000 грн. Зазначила, що ОСОБА_4 зобов'язався повернути кошти в день здійснення продажу його майна, а саме квартири, проте протягом тривалого часу дане питання не було вирішене , а подальшому взагалі відмовився продавати квартиру та повернути кошти, чим взяті на себе зобов'язання не виконав та порушив права позивача. Просила суд стягнути з ОСОБА_4 грошові кошти , отримані ним на підставі договорів позики , укладених 17 листопада 2010 року та 31 грудня 2010 року та судові витрати по справі.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 листопада 2010 року між сторонами був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_5 надала ОСОБА_4 позику у сумі 1000 доларів США.

31 грудня 2010 року було укладено договір позики, згідно з яким відповідач отримав від позивача 1000 грн.

Строком повернення коштів зазначено - здійснення продажу належної ОСОБА_4 на праві власності квартири АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що відповідач тривалий час не міг вирішити питання щодо продажу вищевказаної квартири, а в подальшому взагалі відмовився від її продажу та повернення грошей позивачці.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України, передбачено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку , що встановлені договором.

Згідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вважав їх обґрунтованими.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що суд дійшов помилкового висновку щодо настання строку повернення позики, оскільки, як вбачається з розписок, строк повернення грошей пов'язувався із певною подією - продажем квартири, який не настав. Дані доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи, так судом встановлено, що ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 на момент звернення ОСОБА_5 з позовом до суду, не продав, на неодноразові звернення позивачки про повернення боргу відповідав відмовою.

Також колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що ОСОБА_4 взагалі не підписував розписки про отримання грошей у позику, оскільки, це спростовується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа. - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самото роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Оскільки судом першої інстанції не було вирішене питання про проведення судової почеркознавчої експертизи, при апеляційному розгляді справи було призначено посмертну судову почеркознавчу експертизу та зобов`язано апелянта надати оригінали документів, які б містили зразки почерку ОСОБА_4

Проте, оригінали документів із зразками почерку відповідача ОСОБА_3 не надав, пояснюючи, що такі документи відсутні та надав ксерокопії квитанцій, в яких містився зразок підпису ОСОБА_4

Колегією суддів було призначено посмертну судово-почеркознавчу експертизу по копіям документів.

19 травня 2015 року судом було отримано повідомлення про неможливість проведення експертизи по копіям документів за наявними зразками почерку ОСОБА_4 у зв'язку із незадовільною якістю та обсягу графічного матеріалу.

Відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Оскільки апелянт, не надавши оригіналів документів для проведення експертизи ухилився від проведення такої експертизи, а експертиза була призначена саме для з'ясування питання про те, чи належать підписи на боргових зобов'язаннях від 17 листопада та 31 грудня 2010 року, ОСОБА_4, колегія суддів приходить до висновку, що за правилами ч. 1 ст. 146 ЦПК України факт підписання ОСОБА_4 боргових зобов`язань від 17 листопада та 31 грудня 2010 року слід визнати встановленим.

Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду першої інстанції не спростовують і не впливають на їх правильність.

Оскільки рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм чинного законодавства, висновки суду відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 7 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді