Ухвала суду № 4519021, 01.07.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К/С № К-12760/07

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2009 р. м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Бившевої Л.І.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Кризі В.О.

за участю представників

позивача Алексєєвої Н.Ю.

відповідача Сиротіної О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуКременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Господарського суду Полтавської області від 17.01.2007 р.

та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.05.2007 р.

у справі № 3/296

за позовом Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Полтавської області від 17.01.2007 р. позов задоволено частково. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ № 0001112301/0/1236 від 12.05.2006 р., №0001112301/1/1788 від 19.07.2006 р. та № 0001112301/2/2428 від 12.10.2006 р. в частині визначення ЗАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» податкових зобовязань з податку на прибуток приватних підприємств в загальній сумі 56908336,00 грн., в тому числі 32690684 грн. основного платежу та 24217652,00грн. штрафних (фінансових) санкцій. В іншій частині вимог відмовлено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.05.2007 р. постанову суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Прийнято нову постанову про задоволення позову. Визнано нечинним з моменту винесення Кременчуцької ОДПІ податкове повідомлення-рішення № 0002502301/2/2428 від 12.10.2006 р. у сумі 57124498грн., в тому числі 32814366 грн. основного платежу та 24310132 грн. штрафної санкції.

Кременчуцька обєднана державна податкова інспекція у Полтавській області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та скасувати постанову суду апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

1. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, яке полягало у тому, що залишивши апеляційну скаргу без задоволення, суд частково скасував постанову суду першої інстанції.

2. Вважає, що оскільки збір на державне пенсійне страхування нарахований не на оплату праці, а на фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, то він не може бути віднесений до складу валових витрат за п.п. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Крім того, у позивача дані кошти відображені на рахунку «Пенсійний фонд (пільгові пенсії)», а не на рахунку, де здійснюється облік збору на державне пенсійне страхування.

3. Посилається на безпідставне застосування судом апеляційної інстанції п.5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в обґрунтування правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат понесених витрат на спеціальне харчування, оскільки предметом правового регулювання цього пункту є визначення особливостей віднесення до складу валових витрат витрати на оплату праці, а не витрат подвійного призначення, якими у розумінні п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є витрати на спеціальне харчування і до складу яких можуть бути віднесені лише витрати із надання спеціального харчування працівникам, які зайняті на роботах зі шкідливими умовами.

4. Зазначає, що суд мав зясувати поіменний склад осіб, перевезення яких здійснювалось чартерними рейсами. Без зясування цієї обставини висновки про віднесення до валових витрат витрати за чартерні авіарейси у відповідності до п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставними.

5. Наголошує на тому, що при визначенні звичайної ціни:

за операцією з імпорту нафти від Компанії «UkrtatoilLTD» (Великобританія) податковою інспекцією використані ціни імпорту нафти на територію України, наведені в щомісячному огляді цін Державного інформаційного аналітичного центру та Державної митної служби в Україні;

за операцією з надання послуг з переробки давальницької сировини нерезидентові - Компанії «UkrtatoilLTD» (Великобританія) податкова інспекція використовувала для порівняння договори про надання послуг з переробки давальницької сировини резидентові ТОВ «Новойл»;

за операцією з реалізації позивачем нафтопродуктів ТОВ «Новойл» податкова інспекція використовувала для порівняння реалізацію нафтопродуктів для ДП «Укрзалізничпостач».

Також зазначає, що суди безпідставно застосували положення п.п. 4.3.3 п. 4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки даною нормою врегульовується порядок визначення суми податкових зобовязань за непрямими методами, а положення п. 1.20. ст. 1 цього ж Закону не встановлюють обовязку визначати суми податкових зобовязань за непрямими методами внаслідок визначення звичайних цін.

6. Вважає, що суди залишили поза увагою положення п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», де йдеться про самостійне виявлення платником податків факту заниження податкового зобовязання лише до початку перевірки, з огляду на що позивач не мав права на підставі п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» подавати уточнюючий розрахунок, нараховувати і сплачувати штраф у розмірі 5 %.

ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом № 147/23-120/00152307 від 25.04.2006 р. планової виїзної комплексної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства зафіксовано порушення позивачем:

п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.6.1 п.5.6, п.п. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №283/97, яке полягало у віднесенні у І кварталі 2005 року до складу валових витрат фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, відшкодованих Пенсійному фонду України відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове пенсійне страхування»;

п.п. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.^997 р. №283/97, яке полягало у віднесенні до складу валових витрат за IV квартал 2004 року та 2005 рік витрат, повязаних із забезпеченням працівників молоком;

п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №283/97, яке полягало у віднесенні до складу валових витрат за IV квартал 2004 року вартості чартерних авіарейсів;

п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1, п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №283/97, яке полягало у заниженні валового доходу від реалізації нафтопродуктів та надання послуг з переробки нафтової сировини за цінами, нижче за звичайні, а також завищенні валових витрат у звязку з придбанням товарів по цінах, вищих за звичайні;

п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.4.8 п. 5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №283/97, яке полягало у віднесенні до складу валових витрат за IV квартал 2004 та 2005 рік орендної плати, нарахованої (сплаченої) АКБ «МТ-Банк» за користування банкоматами, клієнтськими картриджами, мультипортовими платами, компютером та модемом.

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0001112301/0/1236 від 12.05.2006 року про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток на суму 57131339 грн. (у тому числі 32814366 грн. основного платежу та 24316973 грн. штрафних санкцій).

За наслідками адміністративного оскарження винесено податкове повідомлення-рішення № 0001112301/1/1788 від 19.07.2006 р. про визначення того ж самого податкового зобовязання та на ту ж саму суму.

За результатами розгляду повторної скарги ДПА у Полтавській області скасувала податкові звідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ в частині застосування штрафної санкції на суму 6841 грн., у звязку з чим Кременчуцькою ОДПІ було прийнято податкове повідомлення рішення № 0002502301/2/2428 від 12.10.2006 р. на суму 57124498 грн. (в тому числі 32814366 грн. основного платежу та 24310132 грн. штрафної санкції).

1. Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися із позицією судів попередніх інстанцій щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат у І кварталі 2005 року понесені витрати з відшкодування Пенсійному фонду України пільгових пенсій.

ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» є платником збору на обовязкове державне пенсійне забезпечення відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року № 400/97-ВР.

Згідно з абзацом четвертим п. 1 ст. 2 Закону «Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування» для платників збору обєктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»-«з» статті 13 Закону № 1788-ХІІ до досягнення працівниками пенсійного віку.

Абзацом третім п. 1 ст. 4 Закону України «Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування» встановлено ставку збору на обовязкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від обєкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим п. 1 ст. 2 цього Закону.

Цей порядок компенсації витрат Пенсійного фонду України не змінився у звязку з набранням Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IVчинності з 01.01.2004 р.

Зокрема, пунктом 2 розділу ХV«Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» встановлено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, обовязок з покриття витрат на виплату і доставку пільгових пенсій Пенсійному фонду України покладений на підприємство законодавством, відшкодування таких витрат повязане з господарською діяльністю підприємства, а тому, віднесення таких витрат до складу валових витрат не суперечить загальному поняттю валових витрат, встановленому п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР.

Здійснювана на вимогу законодавства компенсація Пенсійному фонду України витрат з виплати і доставки пільгових пенсій не підпадає під перелік витрат, встановлений п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які не включаються до складу валових витрат, а тому, виходячи із положень п. 5.11 ст. 5 цього ж Закону, які забороняють установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, віднесення таких витрат до складу валових витрат слід визнати правомірним.

Крім того, виходячи із правових підстав виникнення у підприємства таких витрат, а також з того, що фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»-«з» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, є обєктом оподаткування збором на обовязкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 % даних витрат, з метою оподаткування віднесення таких фактичних витрат до складу валових витрат на підставі п.п. 5.2.5. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», як суми внесених податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування», не буде суперечити принципам формування валових витрат, основними критеріями яких є понесення витрат у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, на потреби, повязані з веденням господарської діяльності.

У такому разі відображення витрат у бухгалтерському обліку, зокрема облік витрат на виплату і доставку пенсій на рахунку 651 «витрати по пенсійному забезпеченню», не може бути підставою для висновку про неправомірність віднесення витрат до складу валових, порядок та підстави формування яких визначається виключно Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Податкова інспекція у касаційній скарзі також посилається на відсутність підстав для віднесення понесених витрат з виплати і доставки пенсії до складу валових витрат на підставі п.п. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обґрунтовуючи свою позицію тим, що у даному випадку збір нарахований не на оплату праці, а на витрати з виплати і доставки пенсій.

Суд касаційної інстанції відхиляє такі доводи податкової інспекції з огляду на вищевказану позицію щодо доцільності віднесення спірних витрат у І кварталі 2005 року до складу валових витрат на підставі п.п. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а не на підставі п.п. 5.7.1 п.5.7 ст. 5 цього ж Закону. Особливістю віднесення витрат зі збору на державне пенсійне страхування на підставі п.п. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є нарахування такого збору на витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), а не на фактичні витрати на виплату і доставку пенсій.

2. Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про те, що здійснені позивачем у IVкварталі 2004 року та 2005 році виплати із забезпечення позивачем спеціальним харчуванням (молоком) працівників на виконання умов колективних договорів, укладених між адміністрацією та трудовим колективом, належать до витрат на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником, як будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін, а відповідно, відносяться до складу валових витрат на підставі п.п. 5.6.1 п.5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Виходячи із положень п. 2.3.4 п. 2.3 ст. 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. N 5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. за № 114/8713, оплата або дотації на харчування працівників, у тому числі в їдальнях, буфетах, профілакторіях належить до виплат соціального характеру у грошовій і натуральній формі, які, в свою чергу належать до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що, згідно п. 1.3 ст. 1 цієї ж інструкції, є складовою фонду оплати праці.

Податкова інспекція у касаційній скарзі посилається на відсутність підстав у позивача для віднесення понесених витрат з виплати із забезпечення позивачем спеціальним харчуванням до складу валових витрат на підставі п.п. 5.4.1 п. 5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обґрунтовуючи свою позицію тим, що спеціальне харчування надавалося позивачем особам, які не входять до переліку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 р. № 994.

Суд касаційної інстанції відхиляє такі доводи податкової інспекції з огляду на вищевказану позицію щодо необхідності віднесення спірних витрат до складу валових витрат на підставі п.п. 5.6.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а не на підставі п.п. 5.4.1 п.5.4 ст. 5 цього ж Закону.

Підпунктом 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачені особливості віднесення витрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку, до яких не належать витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником, як то будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін.

3. Позиція судів попередніх інстанцій стосовно відсутності порушень з боку позивача вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, яке б полягало у віднесенні до складу валових витрат за ІVквартал 2004 року вартості організованих чартерних авіарейсів, визнається судом касаційної інстанції правильною.

В результаті ретельного дослідження обставин у справі щодо реальності отримання позивачем від ТОВ «Авіакомпанія «Челендж АЕРО» послуг авіаційного перевезення на підставі договору від 22.05.2003 р. № 6-Z(960/10/1100), за якими позивачем були понесені витрати зі сплати вартості послуг, придбаних з метою використання у власній господарській діяльності, та які підтверджуються розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а саме: договорами, актами виконаних робіт, рахунками-заявками, платіжними дорученнями, суди дійшли обґрунтованого висновку, що у позивача було право віднести їх до складу до валових витрат на підставі п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Із змісту п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» випливає, що необхідною умовою для віднесення будь-яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), є придбання таких товарів (робіт, послуг) для подальшого використання у власній господарській діяльності.

За приписами п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 такі витрати мають бути здійснені у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Судами попередніх інстанцій дане питання досліджено, в результаті чого достеменно встановлено, що витрати позивача з оплати чартерного авіарейсу повязані з підготовкою, організацією, веденням виробництва позивача, оскільки авіаперевезення здійснювалися з метою участі членів органів управління і контролю підприємства, діяльність яких, за статутом підприємства, спрямована на забезпечення господарської діяльності підприємства, у засіданні Спостережної Ради, що підтверджується протоколом засідання Спостережної ради АТ «Укртатнафта» № 7/Н/2004 від 16.12.204 р., порядок денний якого передбачає вирішення питань, повязаних з господарською діяльністю підприємства.

Отже, ці витрати є валовими витратами у розумінні п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і правомірність їх формування правильно оцінена судами попередніх інстанцій саме у правовому полі зазначених норм Закону.

Такі витрати не є витратами на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником або є членами керівних органів платника, про які йдеться у п.п.5.4.8 п. 5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у звязку з чим суди дійшли правильного висновку про безпідставність посилання податкового органу на порушення позивачем даної норми Закону та необхідність підтвердження документальних витрат на відрядження фізичних осіб.

Особливістю чартерного рейсу, для виконання якого вся ємність повітряного судна фрахтується однією юридичною особою виключно для власних потреб (без права перепродажу ємності третій особі) з метою перевезення пасажирів та/або вантажу, є те, що він виконується на підставі договору між двома господарюючими субєктами і вартість його оплати не залежить від кількості перевезених осіб, у звязку з чим посилання податкової інспекції на відсутність поіменного складу перевезених осіб не є підставою для виключення вартості авіарейсу зі складу валових витрат АТ «Укртатнафта».

4. Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність податковим органом завищення та заниження позивачем рівня звичайних цін за низкою господарських операцій.

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п.1.20.2 Закону України, в межах якого податковий орган зобовязаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін на імпортовану на територію України нафту, на послуги з переробки давальницької сировини нерезидентові та з реалізації позивачем нафтопродуктів резидентові, податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, із врахуванням звичайних при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни.

Позиція ж податкової інспекції про те, що ціни імпорту нафти на територію України, наведені в щомісячному огляді цін Державного інформаційного аналітичного центру та Державної митної служби в Україні, є звичайною ціною за операцією з імпорту нафти від Компанії «UkrtatoilLTD» (Великобританія), є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що щомісячні оглядові ціни Державного інформаційного аналітичного центру та Державної митної служби в Україні є звичайною ціною за операціями з імпорту нафти на територію України.

Використання при визначенні рівня звичайних цін за операцією з надання послуг з переробки давальницької сировини нерезидентові - Компанії «UkrtatoilLTD» (Великобританія) договорів про надання послуг з переробки давальницької сировини резидентові ТОВ «Новойл» не узгоджується з приписами п. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо співставності умов договорів, оскільки надання послуг з переробки давальницької сировини нерезидентові та надання таких самих послуг резидентові на внутрішньому ринку нафти та нафтопродуктів є тією об'єктивною умовою, що може вплинути на ціну послуг.

Використання при визначенні рівня звичайних цін за операцією з реалізації позивачем нафтопродуктів ТОВ «Новойл» договорів з реалізації нафтопродуктів для іншого покупця - ДП «Укрзалізничпостач» також не може бути визнано здійсненим з дотриманням приписів п. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо співставності умов договорів, оскільки відсутні обґрунтовані підстави для висновку, що саме визначені ціни для ДП «Укрзалізничпостач», а не для ТОВ «Новойл», є звичайними цінами для реалізації позивачем нафтопродуктів покупцям. Податкова інспекція не проаналізувала та не надала оцінки наявності або відсутності обєктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну для ТОВ «Новойл».

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна реалізованих позивачем нафтопродуктів та наданих послуг з переробки давальницької сировини є нижчою за звичайні ціни.

А тому, виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що визначена сторонами договору ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Утім, суд касаційної інстанції визнає безпідставним посилання судів попередніх інстанцій на п.1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та необхідність застосування податковим органом при донарахування податкових зобовязань платника податку внаслідок визначення звичайних цін непрямих методів та фактичного застосування останніх за відсутності правових на те підстав, оскільки податковим органом взагалі не були застосовані непрямі методи.

Непрямі методи визначення сум податкових зобовязань щодо конкретного податку, збору (обовязкового платежу) платника податків можуть бути застосовані виключно за наявності підстав, встановлених п.п. 4.3.1 п. 4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ. Таких підстав у податкової інспекції не було, тому остання будь-який непрямий метод не повинна була застосовувати і його не застосовувала.

Оскільки помилкове посилання судів попередніх інстанцій на застосування податковим органом непрямих методів при донарахування податкових зобовязань не призвело до неправильного вирішення спору у цій частині, суд касаційної інстанції вважає за правильне залишити касаційну скаргу у цій частині без задоволення.

5. Суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій щодо дотримання позивачем вимог п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» при поданні уточнюючих розрахунків за наслідками самостійного виявлення факту заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, спричиненого неправомірним віднесенням до складу валових витрат IVкварталу 2004 року та 2005 року витрат з орендної плати, сплачені АКБ «Банк» за користування банкоматами, клієнтськими картриджами, мультипортовою платою, компютером та модемом.

Відповідно до п. 17.2. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобовязання минулих податкових періодів, зобовязаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі пяти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобовязання з цього податку.

Вказана норма закону регламентує порядок та способи виправлення платником податків самостійно виявлених помилок щодо заниження податкового зобовязання минулих податкових періодів, але стосується самостійного виявлення таких помилок виключно до початку перевірки.

Отже, у позивача не було права після розпочатої у березні 2006 року перевірки подавати у квітні 2006 року уточнюючі розрахунки, та відповідно, не виникло обовязку зі сплати штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми.

Утім, суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості визначення позивачеві штрафних санкцій на підставі п.п.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ без самостійного донарахування суми податкового зобовязання за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього закону.

Із змісту п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ випливає, що обовязок щодо слати штрафу за цією нормою Закону у платника податків виникає виключно за умови самостійного донараховання контролюючим органом суми податкового зобов'язання за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, тобто у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Отже, з огляду на неправомірність застосування до позивача штрафних санкцій на підставі п.п.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ без самостійного донарахування контролюючим органом суми податкового зобовязання, суд касаційної інстанції вважає за правильне касаційну скаргу у цій частині також залишити без задоволення.

Щодо порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції зазначає, що у разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України має право вийти за межі доводів апеляційної скарги, що і було зроблено у частині вирішення спору щодо віднесення позивачем до складу валових витрат понесених витрат із забезпечення працівників спеціальним харчуванням на виконання умов колективного договору.

Враховуючи наведене, а також виходячи з того, що порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи судом касаційної інстанції не встановлено, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.05.2007 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Л.І. Бившева

О.А. Сергейчук

О.І. Степашко