Ухвала суду № 4518873, 23.07.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-21263/07

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                        23 липня  2009 року                                                       м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представника позивача – Дубаса В.М.,

представника відповідача – Сагаль Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області

на постановугосподарського суду Львівської області від 07 травня 2007 року

та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2007 року

у справі№ 5/610-13/87А

за позовом Міського державного комунального підприємства «Розділтеплокомуненерго»

до Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області

провизнання нечинним податкового повідомлення – рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2007 року МДКП «Розділтеплокомуненерго» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Миколаївському районі Львівської області про визнання нечинним податкового повідомлення – рішення № 0000152321/0 від 31 січня 2007 року.

Постановою господарського суду Львівської області від 07 травня 2007 року позов задоволено повністю.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2007 року постанову господарського суду Львівської області від 07 травня 20007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Миколаївському районі Львівської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Львівської області від 07 травня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2007 року, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Миколаївському районі Львівської області провела виїзну планову перевірку МДКП «Розділтеплокомуненерго» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2005 року по 30 червня 2006 року, за результатами якої було складено акт № 64-230/30568470 від 17 січня 2007 року.

В акті перевірки було встановлено, що при передачі майна до статутного фонду ЗАТ «Енергія – Новий Розділ» на підставі рішення Новороздільської міської ради № 575 від 29 грудня 2005 року МДКП «Розділтеплокомуненерго» виписало податкову накладну № 57 від 07 квітня 2006 року на загальну суму 17408864, 40 грн., в тому числі податок на додану вартість – 2901477, 39 грн. Дана податкова накладна була включена до податкового зобов’язання не в квітні 2006 року, а в травні 2006 року, що призвело до заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість в квітні 2006 року на 2901477, 39 грн. Дане порушення було виправлено в травні 2006 року, проте фінансова санкція не було нарахована. На підставі вищевикладеного, відповідач застосував до позивача штрафну санкцію на підставі підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в сумі 290147, 70 грн.

Перевіркою також було встановлено, що в порушення вимог п. 4.1 ст. 4, п 11.11 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» МДКП «Розділтеплокомуненерго» в жовтні 2005 року не включило до податкового зобов’язання з податку на додану вартість з вартості оплачених послуг по теплопостачанню, а саме: не включило до податкового зобов’язання оплату населення за опалення в сумі 7248, 00 грн., в тому числі податок на додану вартість – 1208, 00 грн.

Крім того, в акті перевірки було встановлено порушення п. 4.1, п. 4.2 ст. 4, підпункту 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що мало вираз в тому, що МДКП «Розділтеплокомуненерго» занизило податкове зобов’язання з податку на додану вартість в квітні 2006 року на 329953, 00 грн. з вартості переданих основних фондів до статного фонду ЗАТ «Енергія – Новий Розділ» нижче звичайної ціни (залишкової вартості).

31 січня 2007 року ДПІ у Миколаївському районі Львівської області на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення – рішення № 0000152321/0, яким визначила суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 786889, 00 грн., у тому числі 331161, 00 грн. – основний платіж та 455728, 00 грн. – штрафні (фінансові) санкції застосовані на підставі підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідач не довів правомірність свого рішення.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, яка діяла на момент застосування фінансових санкцій оспорюваним податковим – повідомленням рішенням) у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п’ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно підпункту «б» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 вищезазначеного Закону контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі, якщодані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях.

Застосування штрафних санкцій, передбачених підпунктом 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, яка діяла на момент застосування фінансових санкцій оспорюваним податковим – повідомленням рішенням), передбачає, що у випадку, якщо за наслідками проведення перевірок платника податку, які свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях, податковий орган донараховує суму податкового зобов’язання у платника податку виникає обов’язок по сплаті цих штрафних санкцій.

Враховуючи те, що відповідачем не було донараховано суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 2901477, 39 грн. внаслідок віднесення позивачем до податкового зобов’язання за травень 2006 року суми податку на додану вартість по податковій накладній № 57 від 07 квітня 2006 року, оскільки це не призвело до заниження суми податку на додану вартість до сплати в бюджет, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування до позивача штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно того, що відповідачем відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не доведена правомірність свого податкового повідомлення – рішення в частині визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1208, 00 грн., оскільки акт перевірки в цій частині висновку про порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4, п 11.11 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» не відповідає вимогам п. 1.7 та підпункту 2.3.2 п. 2.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, і під час розгляду справи відповідач не представив документи в підтвердження своїх висновків.

Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині неправомірності донарахування позивачу суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 329953, 00 грн. з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що з метою залучення інвестицій в комунальне господарство, забезпечення населення і підприємств міста стабільним джерелом електричної і теплової та води, економії коштів на їх придбання, створення додаткових робочих місць позивач виступив співзасновником ЗАТ «Енергія – Новий Розділ» згідно Рішення Новороздільської міської ради Львівської області від 06 червня 2005 року № 488 у редакції, затвердженій рішенням Новороздільської міської ради Львівської області від 13 липня 2005 року № 493,

В подальшому рішенням Виконавчого комітету Новороздільської міської ради Львівської області від 08 липня 2005 року № 246 та рішенням Новороздільської міської ради Львівської області від 13 липня 2005 року № 494 затверджено перелік майна територіального громади м. Новий Розділ, а також зобов’язано позивача провести експертну оцінку цього майна.

Така експертна оцінка була проведена Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, про що були складені відповідні звіти про оцінку вартості майна станом на 31 жовтня 2005 року, а також Стрийським державним комунальним міжрайонним бюро технічної інвентаризації Управління житлово–комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації, про що були складені звіти про оцінку майна від 26 вересня 2005 року, від 30 вересня 2005 року та від 05 грудня 2006 року станом на 31 серпня 2005 року.

Оцінка майна була здійснена з метою визначення ринкової вартості майна відповідно до вимог законодавства з питань оціночної діяльності.

Ці звіти про експертну оцінку майна були затверджені рішенням Новороздільської міської ради Львівської області від 29 грудня 2005 року № 575, яким одночасно доручено позивачу здійснити передачу майна до статутного фонду ЗАТ «Енергія – Новий Розділ».

Фактична передача майна відбулась 07 квітня 2006 року, про що було складено відповідний акт прийому – передачі основних фондів загальною оціночною вартість 14507387, 00 грн. та була виписана податкова накладна № 57 від 07 квітня 2006 року на загальну суму 17408864, 39 грн., в тому числі податок на додану вартість – 2901477, 39 грн.

За наслідками зазначеної операції позивачем було сформовано валовий доход, валові витрати та податковий кредит. Відповідно до підпункту 8.4.11, підпункту 8.4.3 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат позивачем було віднесено суму перевищення балансової вартості основних фондів над виручкою від продажу цих основних фондів в розмірі 164765, 00 грн. При формуванні податкового зобов’язання з податку з на додану вартість позивач виходив із бази оподаткування, яка дорівнювала оціночній вартості основних фондів, переданих в статутний фонд ЗАТ «Енергія – Новий Розділ».

Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що МДКП «Розділтеплокомуненерго» володіє часткою у статутному фонді ЗАТ «Енергія – Новий Розділ» в розмірі 25 %.

Термін «пов’язана особа» розуміється у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 1.17 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент здійснення господарської операції).

Згідно положень п. 1.26 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, яка діяла на момент здійснення господарської операції) пов’язана особа – це, зокрема юридична особа, не менше 20 відсотків статутного фонду якої належить платнику податку.

Пунктом 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент здійснення господарської операції), який визначає спеціальне правило визначення бази оподаткування, передбачено, що уразі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов’язаній з продавцем особі чи суб’єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Відповідно до п. 1.18 ст. 1 вищезазначеного Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Абзацом першим підпункту 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, яка діяла на момент здійснення господарської операції) передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідач при проведенні перевірки та під час розгляду справи посилався на те, що передача основних фондів була здійснена позивачем за ціною нижче звичайної, яка на його думку, дорівнює залишковій вартості основних фондів.

Враховуючи те, відповідачем відповідно підпункту 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не було доведено, що фактична ціна, за якою майно було передано позивачем до статутного фонду ЗАТ «Енергія – Новий Розділ», не відповідала рівню звичайної, яка, в свою чергу, мала відповідати залишковій вартості основних фондів, за процедурою, передбаченою п. 1.20 ст. 1 цього Закону, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність донарахування позивачу суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість з суми перевищення балансової вартості основних фондів на виручкою від продажу основних фондів. При цьому суди попередніх інстанцій вірно посилались на те, що термін дійсності експертних оцінок не свідчить про невідповідність фактичної ціни продажу звичайній ціні.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оспорюваного податкового повідомлення – рішення.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Миколаївському районі Львівської області підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Львівської області від 07 травня 2007 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2007 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Львівської області від 07 травня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

                                Головуючий: _____ Л.І. Бившева

                                Судді:             ______ М.І. Костенко

                                                         ______ Н.Є. Маринчак

                                                         ______ Є.А. Усенко

                                                         ______ Т.М. Шипуліна