Ухвала суду № 4518822, 08.07.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                             №К-33686/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м.Київ, вул.Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2009  Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого                Ланченко Л.В.  

суддів                            Конюшка К.В.

                                       Пилипчук Н.Г.

                                       Голубєвої Г.К.

                                       Степашка О.І.

при секретарі:            Андрюхіній І.М.

за участю представників:

позивача: Хованця А.Г., Арановської Н.А.

відповідача: Замковенка О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва

на постанову Господарського суду м.Києва від 14.08.2006  та ухвалу Київського апеляційного господарського суду  від 09.10.2006

у справі №32/481-А

за позовом Товариства  з обмеженою відповідальністю «Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України»

до  Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

                                                                   ВСТАНОВИВ:                                                         

Постановою Господарського суду м.Києва від 14.08.2006, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2006, позов ТОВ «Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України» задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва №687/25-2 від 04.07.2005 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 291501,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено, стягнуто на користь позивача судові витрати.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій  ставиться питання про скасування судових рішень та прийняття нового про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального права.

Позивач  у запереченнях на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а судові рішення – без змін.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга  підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено  планову документальну комплексну виїзну перевірку дотримання позивачем  вимог податкового та валютного законодавства за період з 23.01.2003 по 31.12.2004, за результатами якої складено акт №366/23-2/32349152 від 30.06.2005.

Зокрема, за висновками акта перевірки позивачем в порушення пп.7.4.2, 7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» необґрунтовано включено  до складу податкового кредиту  суми податку на додану вартість при здійсненні операцій, які не є об’єктом  оподаткування, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 291501,00 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №687/25-2 від 04.07.2005, яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 326432,00 грн., у т.ч. за жовтень 2004 року – 252915,00 грн., за  листопад 2004 року – 12596,00 грн., за грудень 2004 року – 60291,00 грн.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов частково,  дійшов висновку про безпідставне зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування  у жовтні-грудні 2004 року на суму 291501 грн. з тих підстав, що податковий кредит у жовтні – грудні 2004 року відображений позивачем у відповідності до норм Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки сума податкового кредиту складалась з сум податку  в складі вартості придбаних товарів  (робіт, послуг), які використовувались  позивачем для здійснення основного виду діяльності, визначеної Статутом, а не для отримання «пасивного» доходу у вигляді відсотків за депозитними договорами. Відповідно всі витрати, які були понесені позивачем на придбання товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, спрямовувались на забезпечення основного виду діяльності, а не для здійснення операцій, що не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість. Крім того, зазначено, що  право на податковий кредит по податку на додану вартість по операціях з розміщення тимчасово вільних коштів за договором депозиту (отримання процентів за депозитним договором), враховуючи норми пп.7.4.2, 7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також, що для отримання процентів по депозитним договорам платник не використовує (і відповідно не придбаває) ніякі товари  (послуги) чи основні фонди,  то формування податкового кредиту платника по придбаних (виготовлених)  ним товарах (послугах) чи основних фондах, не залежить від факту і суми отриманих ним процентів.

Як передбачено пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного  періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку в звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тобто до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Валові витрати виробництва та обігу, згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, наведеними нормами визначається предмет доказування в судовому процесі під час розгляду справи за позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про виявлення завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ, до якого, зокрема, входять обставини щодо сум податкових зобов’язань та сум податкового кредиту платника у відповідному звітному періоді, здійснення платником податку придбання товарів (робіт, послуг), витрати на які входять  до складу валових витрат або підлягають амортизації, правильності розрахунку платником суми відшкодування, що знаходиться в прямій залежності від суми ПДВ,  перерахованої платником іншому платнику податку у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг).

Однак, зазначені обставини судами попередніх інстанцій не встановлювались.

Природа походження  податкового кредиту спірного періоду не з’ясована, матеріали справи не містять договорів позивача з контрагентами та виданих останніми податкових накладних, які є підставою для формування податкового кредиту відповідного періоду згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», Статуту позивача, незважаючи на висновки судів, що сума податкового кредиту складалась з сум податку сплаченого в складі вартості придбаних товарів  (робіт, послуг), які використовувались  позивачем для здійснення основного виду діяльності, визначеної Статутом. Крім того, необхідною умовою для визначення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, є сплата цього податку контрагентам у складі ціни придбаних товарів.

Не досліджувалась і правова природа договорів позивача з банківськими установами про надання послуг з розміщення тимчасово вільних грошових коштів, за якими отримувались доходи у вигляді процентів від суми кладених коштів, та їх належність до об’єкту оподаткування  у розумінні Закону України «Про податок на додану вартість», а також їх участь у формуванні податкового кредиту спірного періоду.

Передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, у зв’язку з  чим судові рішення у справі підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

В іншій частині судові рішення відповідають встановленим обставинам справи, яким дана належна оцінка, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому в цій частині підлягають залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

            Касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м.Києва від 14.08.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду  від 09.10.2006 скасувати в частині  визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва №687/25-2 від 04.07.2005 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування  з податку на додану вартість у розмірі 291501,00 грн. та в цій частині направити  справу на новий розгляд до суду  першої інстанції.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

            Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

                               Головуючий                                                          Л.В.Ланченко 

                                 Судді                                                                   К.В.Конюшко                                                                                                    

                                                                                                              Н.Г.Пилипчук                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   Г.К.Голубєва

                                                                                                              О.І.Степашко