Ухвала суду № 45185879, 08.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2015 р. м. Київ К/800/53396/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Іллінецької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2013 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.10.2013 року

у справі № 802/3200/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Племінний завод «Україна»

до Іллінецької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Племінний завод «Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Іллінецької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.10.2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.07.2013 року № 0000182201, №0000192201. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Племінний завод «Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 26.05.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 26.05.2011 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 14.06.2013 року № 102/22/20102139, яким встановлено порушення: - п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 209.2, 209.10, 209.15, 209.16, пп. 209.17.17 п. 209.17 ст. 209, п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, пп. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 252 236, 00 грн.; - п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 209.2, 209.10, 209.15, 209.16, пп. 209.17.17 п. 209.17 ст. 209, п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, пп. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено «позитивне/від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту звітного (податкового) періоду» по скороченій декларації в сумі 203 559, 00 грн.; - п.п. 250.2, 250.9 ст. 250 Податкового кодексу України, а саме, не подано звітності по екологічному податку за ІІ, ІІІ, ІV квартали 2011 року; - п.п. 169.2.2 п. 169.2 ст. 169 Податкового кодексу України, а саме, неправомірно застосовано у 2012 році соціальну пільгу до доходів фізичних осіб, отриманих у вигляді заробітної плати, без подання платником податку заяви про застосування пільги та підтверджуючих документів, внаслідок чого донараховано податку на доходи фізичних осіб в сумі 3 126, 72 грн.; - п. 51.1 ст. 51 Податкового кодексу України, а саме, не відображено та відображено недостовірні відомості про суми нарахованих (сплачених) на користь платників доходів та суми нарахованого та сплаченого з них податку за 3-4 квартали 2011 року та 1-4 кварталах 2012 року.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.07.2013 року: - № 0000182201, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів» за основним платежем на 252 236, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 177 118, 00 грн.; - № 0000192201, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на обєктах» за штрафними (фінансовими) санкціями на 510, 00 грн.; - № 000098210, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати» за штрафними (фінансовими) санкціями на 510, 00 грн.; - № 000099210, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати» за основним платежем на 3 126, 72 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 781, 68 грн.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, частково погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість від 01.10.2011 року № 200002092, виданого Іллінецькою міжрайонною державною податковою інспекцією, ТОВ «Племінний завод «Україна» зареєстроване платником податку на додану вартість з 01.10.2011 року.

Видами діяльності позивача відповідно до КВЕД, внесених до даного Свідоцтва є: 01.11.0 вирощування зернових та технічних культур, 01.21.0 розведення великої рогатої худоби; 01.22.0 розведення овець, кіз, коней.

Між позивачем (замовник) та Тульчинською філією ТОВ «Інтер Фуд» (виконавець) укладено договір на переробку давальницької сировини, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати переробку давальницької сировини, а саме: молочної сировини у готову продукцію - сир «Російський».

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Племінний завод «Україна» здало молоко в кількості 111 298 кг. на переробку на давальницьких умовах Тульчинській філії ТОВ «Інтер Фуд» і отримало новий молочний продукт - Сир твердий «Російський 50%» в кількості 13 780 кг., який був реалізований позивачем ПП «Продуктовий дім» на загальну суму 684 356, 00 грн., в т.ч. ПДВ 114 059, 00 грн., суму якого відображено в скороченій декларації - спеціальний режим оподаткування діяльності в сфері сільського господарства - ряд. 1 «операції, що оподатковуються за ставкою 20 відсотків».

Позиція податкового органу полягає в тому, що позивачем неправомірно включено вказану суму ПДВ до скороченої декларації, оскільки при обробці чи переробці продукції товариству за період діяльності з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року необхідно було внести до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість код КВЕД 15.51.0 - перероблення молока, виробництво масла та сиру.

Відповідно до п. 209.7 ст. 209 Податкового кодексу України сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Згідно із пп. 209.15.5 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України виробництво продукції на давальницьких умовах із сировини, яка вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку, - це операція з постачання сільськогосподарської сировини замовником (власником) - суб'єктом спецрежиму виробникові (переробникові) та прийняття останнім для переробки (обробки, збагачення чи використання) на готову продукцію на виробничих потужностях такого виробника (переробника) за відповідну плату без отримання права власності на таку продукцію.

Пунктом 209.16 вказаної статті Податкового кодексу України передбачено, що обробка чи переробка продукції, одержаної в результаті діяльності платника податку у сфері сільського та лісового господарства і рибальства, вважається діяльністю у сфері сільського та лісового господарства і рибальства за умови, якщо така продукція вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку (крім їх придбання в інших осіб) (05.01.0, 15.11.0, 15.12.0, 15.13.0, 15.20.0, 15.31.0, 15.32.0, 15.33.0, 15.41.0, 15.42.0, 15.43.0, 15.51.0, 15.61.0, 15.62.0, 15.71.0, 15.81.0, 15.83.0, 15.85.0 КВЕД).

Відповідно до п. 5 розділу 1 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492 (далі - Порядок № 1492), платники податку, які згідно зі статтею 209 розділу V Кодексу застосовують спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, подають податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену), яка є невід'ємною частиною звітності за відповідний звітний період. До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціального режиму, установленого указаною статтею.

Особливості заповнення декларації (скороченої) зазначені в розділі VI Порядку № 1492.

Відповідно до п. 2 цього розділу у рядку 1 вказуються виключно операції з постачання сільськогосподарським підприємством вироблених (наданих) сільськогосподарських товарів/послуг на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах.

Таким чином, для реалізації суб`єктом спецрежиму - сільськогосподарським товаровиробником, готової продукції, як похідної від обробки/переробки сільськогосподарської сировини суб`єкта спецрежиму, законодавством не передбачено будь-яких особливих умов щодо внесення до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість такого виду діяльності за кодом КВЕД як перероблення молока, виробництво масла та сиру (15.51.0), оскільки такий суб`єкт спец режиму - сільськогосподарський товаровиробник, не є переробником/обробником сировини, у даному випадку та не отримує винагороди за переробку/обробку такої сировини.

З огляду на наведені обставини, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність перенесення відповідачем із скороченої декларації - спеціальний режим оподаткування в сфері сільського господарства в загальну декларацію з податку на додану вартість ТОВ «Племінний завод «Україна» суми податку на додану вартість від реалізації сиру.

З приводу формування податкового кредиту від операцій з придбання товарів та послуг, судами встановлено, що факт їх придбання не ставиться під сумнів відповідачем, однак за позицією податкового органу підприємством віднесено до складу податкового кредиту придбання товарно-матеріальних цінностей та надання послуг, які не використовувалися в оподатковуваних операція та в межах господарської діяльності позивача.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 вказаної статті Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи почали використовуватись в оподатковуваних операціях господарської діяльності платника податку придбані ним товари та необоротні активи, факт придбання яких підтверджується первинними документами.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову в цій частині є правомірними.

Також в акті перевірки встановлено, що позивачем неправомірно віднесено до декларації, за якими здійснюються розрахунки з бюджетом, суми податкового кредиту за сплачені послуги і торгово-матеріальних цінностей, що придбавались для виробництва сільськогосподарської продукції, яке підпадає під дію спеціального режиму оподаткування діяльності в сфері сільського господарства.

З даного приводу судами встановлено, що відповідачем до суду не надано доказів в підтвердження того, що отримані послуги та торгово-матеріальні цінності, від контрагентів, використовувались позивачем саме для виробництва сільськогосподарської продукції, на яке поширюється спеціальний режим оподаткування.

Разом з цим, в деяких випадках факт порушення, що полягає у віднесенні позивачем до декларацій, за якими здійснюються розрахунки з бюджетом, послуг і торгово-матеріальних цінностей, що придбавались для виробництва сільськогосподарської продукції, яке підпадає під дію спеціального режиму оподаткування діяльності в сфері сільського господарства, підтверджується висновками акта перевірки та не заперечується представником позивача.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій зроблено висновок про те, що податкове повідомлення-рішення від 03.07.2013 року № 0000182201 є частково протиправним.

Однак задовольняючи позовні вимоги у даній частині повністю, суди виходили з того, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

З даного приводу колегія суддів зазначає, з урахуванням того, що у справі наявний розрахунок штрафних (фінансових) санкцій, судам необхідно було дослідити в якій частині правомірність податкового повідомлення-рішення знайшла своє підтвердження та вирішити позовні вимоги шляхом часткового задоволення позову.

Разом з тим, за змістом частин четвертої, п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Отже, колегія суддів не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 03.07.2013 року № 0000182201 повністю та вважає, що судові рішення у відповідній частині підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

В силу п. 250.2 ст. 250 Податкового кодексу України платники податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240 цього Кодексу, та податкові агенти складають податкові декларації за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до органів державної податкової служби та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, за винятком податкових агентів, визначених підпунктом 241.2.2 пункту 241.2 статті 241 цього Кодексу, які сплачують податок до або в день подання митної декларації: за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти, розміщення протягом звітного кварталу відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах - за місцем розміщення стаціонарних джерел, спеціально відведених для цього місць чи об'єктів; за паливо, реалізоване податковими агентами, - за місцем перебування такого податкового агента на податковому обліку в органах державної податкової служби; за утворення радіоактивних відходів та тимчасове зберігання радіоактивних відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк - за місцем перебування платника на податковому обліку в органах державної податкової служби.

Згідно із п. 250.9 ст. 250 Податкового кодексу України якщо платник податку з початку звітного року не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів протягом звітного року, то такий платник податку повинен повідомити про це відповідний орган державної податкової служби за місцем розташування джерел забруднення та скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об'єкта обчислення екологічного податку. В іншому разі платник податку зобов'язаний подавати податкові декларації відповідно до цієї статті Кодексу.

Отже, платник податку зобов`язаний подавати податкову звітність лише у разі, якщо він протягом звітного року планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів. В іншому випадку він повинен повідомити відповідний орган державної податкової служби за місцем розташування джерел забруднення та скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об'єкта обчислення екологічного податку. Таке повідомлення відповідного органу державної податкової служби повинно здійснюватись на початку звітного року.

З приводу висновків, викладених в акті перевірки, щодо неподання звітності по екологічному податку за ІІ, ІІІ, ІV квартали 2011 року, судами встановлено, що довідкою Липовецького відділення Іллінецької МДПІ від 03.06.2011 року № 41/10/019-007, яку видано у зв`язку з прийняттям рішення про внесення до ЄДР запису про рішення засновників щодо припинення, у Селянського фермерського господарства «Зоря», правонаступником якого є ТОВ «Племінний завод «Україна», відсутня заборгованість по податках, зборах (обов`язкових платежах).

Крім того, податковим органом не надано доказів в підтвердження здійснення позивачем у вказаний період викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів.

Отже, суди дійшли вірного висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 03.07.2013 року № 0000192201.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог сторонами не оскаржувалося.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а саме в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 03.07.2013 року № 0000182201.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Іллінецької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.10.2013 року у справі № 802/3200/13-а в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.07.2013 року № 0000182201 скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.10.2013 року у справі № 802/3200/13-а залишити без змін.

В частині скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

В частині залишення судових рішень без змін ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук