Ухвала суду № 45185877, 08.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2015 року м. КиївК/800/55289/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року

у справі № 826/8898/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гратіон»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гратіон» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2013 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.02.2013 року № 0000172230, прийняте Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити. Представник відповідача в судове засідання не зявився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Гратіон» з питань підтвердження від'ємного фінансового результату від операції з цінними паперами та дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з цінними паперами за період з 01.12.2011 року по 30.06.2012 року, відповідачем складено акт від 30.10.2012 року №3957/22-30-37936285, яким встановлено порушення п. 3 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а саме здійснення ТОВ «Гратіон» в межах торговельного обороту у валюті України розрахунків з нерезидентом «Pt Platinum Public Limited» (Кіпр) без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

На підставі даного акта перевірки та з урахуванням результатів адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.02.2013 року №0000172230 форми «У», яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем штрафні (фінансові) санкції у розмірі 40 567 720, 18 грн.

Окрім цього, судами встановлено, що 07.12.2011 року між ПТ «Платинум Паблік Лімітед» (Продавець) та, зокрема, з ТОВ «Гратіон» (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу 2 112 993 штук простих акцій, які складають 68, 7488% випущеного акціонерного капіталу Публічного акціонерного товариства «Банк Восток» (Банк) (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.2 Договору при Завершенні (завершення операції купівлі-продажу акцій) Продавець має продати та передати Акції, а Покупці мають придбати, із залученням Торговця цінними паперами (ТОВ «Ай пі Сек'юрітіз») як посередника, повне законне та бенефіціарне право власності на Акції.

Згідно з пп. 2.2.7 Договору ТОВ «Гратіон» (Покупець 6) за цим Договором купує 301 856 акцій, що складають 9,82125% статутного капіталу Банку.

З оригіналів банківських виписок, які наявні в матеріалах справи, вбачається, що 19.12.2011 року позивач перерахував на рахунок ПТ «Платинум Паблік Лімітед» грошові кошти у розмірі 40 567 720, 18 грн.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що для здійснення розрахунків між ПТ «Платинум Паблік Лімітед» та позивачем останній зобов'язаний був отримати індивідуальну ліцензію Національного банку України, а тому відповідач правомірно виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

З такими висновками суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції.

Так, посилаючись на приписи Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України, яке затверджене постановою Національного банку України від 14.10.2004 року № 484, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до розрахунків нерезидента з резидентом в межах торговельного обороту необхідно відносити операції з імпорту або експорту товарів. У той час як предметом Договору є цінні папери, емітовані українським суб'єктом господарювання, які обслуговуються в Національній депозитарній системі, а тому не можуть бути товаром у розумінні Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Так, відповідно до ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет) у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно у валюті України у готівковій або безготівковій формі. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Положеннями ст. 1 Декрету визначено, що резиденти - юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України. Нерезидентами є розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Порядок видачі ліцензій, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, було визначено Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України, затвердженим постановою Національного банку України від 14.10.2004 року № 484 (Положення №484).

У п.1.3 Положення №484 передбачено, що розрахунки в межах торговельного обороту рух коштів між резидентами і нерезидентами за операціями продажу (купівлі) товарів на підставі зовнішньоекономічних договорів, які передбачають експорт або імпорт товарів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» експорт (експорт товарів) продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України; імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами; товар - будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі).

Згідно п.1.4 Положення №484 у межах торговельного обороту без ліцензії здійснюються, серед іншого, розрахунки (платежі) у валюті України між резидентами і нерезидентами-інвесторами за операціями, передбаченими порядком використання поточного рахунку в національній валюті нерезидента-інвестора, установленим у главі 16 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року №492.

Відповідно до п.16.3 вищенаведеної Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, на інвестиційний рахунок у національній валюті зараховуються, серед іншого, кошти, повернуті внаслідок часткового або повного припинення нерезидентом інвестицій в Україну відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють здійснення іноземних інвестицій в Україну.

Згідно із ст.3 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формі придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів.

З огляду на викладене та зважаючи, що продаж цінних паперів компанією «Pt Platinum Public Limited» (Кіпр) є поверненням раніше здійснених цим нерезидентом інвестицій в Україну, а також враховуючи те, що кошти, отримані нерезидентом, зараховані на його поточний (інвестиційний) рахунок, відкритий нерезидентом в національній валюті України, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що здійснення вищезазначеної господарської операції, яка стала підставою для застосування податковим органом санкцій до позивача, не потребувала індивідуальної ліцензії НБУ.

Правильність такого висновку в тому числі підтверджується позицією Національного банку України, висловленою останнім у листі від 16.10.2013 року №29-216/17983.

Так, Національний банк України, який у відповідності до положень ст.44 Закону України «Про Національний банк України» діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль, та до повноважень якого, зокрема, віднесено видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій, видача та відкликання ліцензій тощо, у вищезазначеному листі №29-216/17983 від 16.10.2013 року вказує, що перерахування резидентами коштів в гривнях на інвестиційний рахунок іноземного інвестора за операціями купівлі-продажу цінних паперів українських емітентів не вимагає отримання ліцензій.

Крім того, згідно із ст. 16 Декрету повноважним органом, який має застосовувати санкції за порушення приписів Декрету, є Національний банк України. Висновок про відсутність у податкового органу повноважень щодо накладення санкцій, передбачених п. 2 ст. 16 Декрету, міститься також у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 року у справі № 27-904а10.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

При вирішенні цієї справи також враховується правова позиція, викладена у рішеннях Вищого адміністративного суду України від 14.01.2014 року у справі №826/8902/13-а та від 25.02.2014 року у справі №826/8899/13-а.

За таких обставин, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні, оскільки доводи, викладені в ній, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

Таким чином, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Стаття 224 КАС України передбачає, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року у справі № 826/8898/13-а без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук