Ухвала суду № 4518162, 23.07.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-11422/07

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ             УКРАЇНИ

“23липня 2009 року                                                                                                           м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів:  Бившевої Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.

при секретаріПрудкій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська

на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 червня 2006 року

у справі  № А37/31

за позовом Приватного підприємства «Трубовал»(надалі – ПП «Трубовал»)

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська (надалі – ДПІ у Ленінському районі)

за участі прокурора в Ленінському районі м.Дніпропетровська

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У січні 2006р. позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської областіз позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Ленінському районі від 01.07.2005р. №0000942302/0, від 01.08.2005р. №0000942302/1, від 10.10.2005р. №0000942302/2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення суперечать нормам податкового законодавства, що регулює право платника податків на податковий кредит, і не відповідають їх вимогам. Позивач стверджує про правомірність відображення в податкового обліку підприємства операцій з придбання металопродукції, передачі цієї продукції в заставу банківській установі та на відповідальне зберігання ВАТ «Дніпрометалургзабезпечення».

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2006р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 червня 2006р., позовні вимоги було задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі від 01.07.2005р. №0000942302/0, від 01.08.2005р. №0000942302/1, від 10.10.2005р. №0000942302/2; стягнуто з Державного бюджету на користь позивача судові витрати у сумі 3,40грн..

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що придбання позивачем металопродукції безпосередньо пов’язане з його статутною діяльністю, а віднесення витрат з придбання такої продукції здійснено за наявності фактів поставки оплати. Судом встановлено, що використання придбаного товару в якості предмету застави та передача його на відповідальне зберігання також охоплюється господарською діяльністю платника податку і не спростовує можливість позивача реалізувати цей товар в майбутньому. Отже, суд дійшов висновку про правомірність включення позивачем до податкового кредиту ПДВ за вказаною опреацією придбання.

Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій ДПІ у Ленінському районі звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП «Трубовал»за період з 16.06.2004р. по 31.03.2005р., про що складено акт №1004/25-2/28-32944366 від 25.06.2005р..

Висновками зазначеного акта перевірки, зокрема, встановлено порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, вказано на необґрунтоване віднесення до податкового кредиту у жовтні 2004р. – 1938102,45грн., що призвело до заниження податку на додану вартість у вказаний період.

За наслідками проведеної перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.07.2005р. №0000942302/0, яким визначено зобов’язання з ПДВ на суму 2092154,00грн. у т.ч. 1398103,00грн. – основного платежу та 694051,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В порядку процедури адміністративного сокарження прийняті податкові повідомлення-рішення від 01.08.2005р. №0000942302/1, від 10.10.2005р. №0000942302/2 у яких сума зобов’язання залишилась незмінною.

Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2004р. до складу податкового кредиту позивачем віднесено ПДВ у сумі 1825640,98грн. по податковій накладній отриманій від ПП «Металлопром» від 01.10.2004р. №193 за операцією з купівлі-продажу труб згідно договору від 01.09.2004р. №11/09 та видатковій накладній №85 від 01.10.2004р. (а.с. 77-78, 99, 100 т.І). Придбана металопродукція знаходиться в заставі у філії Відділення Промінвестбанку в м.Нікополь згідно договору застави товарів в обороті від 22.10.2004р. №202-116/04 і забезпечує зобов’язання позивача, що випливають із укладеного кредитного договору від 22.10.2004р. №116-62/04 між позивачем та банківською установою (а.с.88-92, 93-98 т.І).

Також судами попередніх інстанцій встановлено, укладання позивачем договору про відповідальне зберігання від 01.08.2004р. №101 щодо передачі на відповідальне зберігання ТОВ «Дніпрометалургзабезпечення» придбаної у ПП «Металлопром» металопродукції (а.с. 83-87 т.І).

Висновки податкового органу про неправомірнсть віднесення позивачем суми ПДВ до податкового кредиту відповідач обґрунтовує тим, що позивачем було придбано вищевказану металопродукцію без мети використання її в господарській діяльності, що виключає віднесення її до валових витрат відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що, в свою чергу, виключає включення сплачених за продукцію коштів до податкового кредиту відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Приймаючи оскаржувані рішення, суди дійшли висновку про те, що для віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість достатньо таких підстав, як наявність належним чином оформленої податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість.

У той же час п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає, крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на відшкодування, ще наявність такої підстави, як факт поставки товару.

Так, згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 вказаної норми Закону податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Тобто, поставка товару є необхідною передумовою правомірності отримання відшкодування податку на додану вартість.

У періоді, що було перевірено контролюючим органом підприємство здійснювало діяльність, пов’язану з купівлею-продажем товарів. При цьому, поставка товару належним чином відповідачем або судом не перевірялась. Тобто відсутні документи (платіжні документи, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні тощо) щодо підтвердження реалізації та зберігання металопродукції (згідно договору від 01.09.2004р. №11/09) за період проведення зазначеної господарської операції.

За відсутності таких даних неможливо визначитись з питання обґрунтованості зменшення відповідачем сум бюджетного відшкодування позивачу.

Приписами ч.2 ст.71 КАС України встановлено, що в адміністративних спорах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.3 ст.71 КАС України, Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то суд сприяє в реалізації цього обов’язку шляхом витребовування необхідних доказів.

Відповідно до ч.5 ст.71 КАС України, суд може збирати докази з власної ініціативи.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що суди попередніх інстанцій не виконали вимоги щодо всебічності повноти та об’єктивності розгляду справи.

Виходячи з положень ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що судами з’ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Оскільки, помилки, допущені попередніми судовими інстанціями, не можуть бути виправлені у суді касаційної інстанції, то ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа  передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська– задовольнити.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 червня 2006 року – скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня  відкриття таких обставин.

Головуючий                                                     (підпис)

Судді                                                                (підписи)

З оригіналом згідно:

    Секретар                                                                                                          Прудка О.В.