Ухвала суду № 4518070, 29.07.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“29” липня 2009р.                                                                                              №К-8877/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                        Сергейчука О.А.

Суддів                                                                     Костенка М.І.

Ланченко Л.В.

                                                                                  Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання                           Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: Овсяннікова І.М.;

відповідача:Толстолуцька М.М.;

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фридом» ЛТД»

на рішення Господарського суду Донецької області від 12.07.2005 р.

та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р.

у справі №7/119а

за позовом               Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фридом» ЛТД»

до                               Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про                             визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000362342/0 від 04.03.2005 р. та частково недійсним повідомлення-рішення №0000342342/0 від 04.03.2005 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фридом» ЛТД» (надалі – позивач, ТОВ «Фірма «Фридом» ЛТД») звернулось до Господарського суду Донецької області із позовом до Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області(надалі - відповідач, Горлівська ОДПІ Донецької області) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000362342/0 від 04.03.2005 р. та частково недійсним податкового повідомлення-рішення №0000342342/0 від 04.03.2005 р.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 12.07.2005 р. у справі №7/119а (суддя Малашкевич С.А.), яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. (головуючий суддя – Величко Н.Л., судді Агапова О.Л., Бондарева Г.Г.), позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0000342342/0 від 04.03.2005 р. В решті позовних вимог – відмовлено.

Горлівська ОДПІ Донецької області, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Донецької області від 12.07.2005 р. та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. у справі №7/119а, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Горлівської ОДПІ Донецької області підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.03.2005 р. відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000342342/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 8 835 грн., у тому числі: 5890 грн. основний платіж та 2945 грн. штрафні (фінансові) санкції;

- №0000362342/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 38 831 грн., у тому числі: 25 887 грн. основний платіж та 12944 грн. штрафні (фінансові) санкції. (Оскаржується в частині донарахування податкового зобов’язання в сумі 36836 грн.)

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Фрідом ЛТД» за період з 01.07.2001 р. по 30.06.2004 р.» від 02.03.2005 р. №45/23-111-1/13494430 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог:

- п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено податок на прибуток за 4 квартал 2001 р., 2-3 квартал 2002 р. та 4 квартал 2004 р. у загальній сумі 5890 грн., оскільки валові витрати позивача за вказаний період не підтверджені первинними документами та позивачем не вірно відображені збитки в Декларації з податку на прибуток за 2003 рік;

- п.п. 7.2.1, 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» віднесено до складу податкового кредиту вартість придбаних послуг за податковими накладними виданими ПП «ОСГП №2», установчі документи якого визнано недійсними з моменту реєстрації рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 01.07.2003р.

Стосовно зазначеного у висновках Акту перевірки порушення щодо заниження позивачем податку на прибуток, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 5.1 та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником для їх подальшого використання у власній господарській діяльності; до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5. З - 5. 7 цієї статті.

Згідно з п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що оскільки позивачем надано оригінали первинних документів, якими підтверджено валові витрати за перевіряємий період, заниження ним податку на прибуток за перевіряємий період – відсутнє.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно встановлено, що помилкове відображення позивачем валових витрат попередніх періодів у деклараціях з податку на прибуток за 2003 рік, як збитків за цей же рік, не призвело до заниження податку на прибуток, оскільки сума, відображена як збитки за 2003 рік, повинна була бути відображена позивачем як валові витрати за цей же податковий період. У зв’язку з чим,помилкове визначення позивачем розділу (графи) податкової декларації, при фактичному підтвердженні задекларованої суми, є порушенням порядку заповнення податкової декларації, а не порядку визначення податкових зобов’язань.

З огляду на це, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, відносно того, що донарахування податковим органом податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій позивачу є неправомірним.

Стосовно зазначеного у висновках Акту перевірки порушення щодо заниження позивачем податку на додану вартість, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що висновки Акту перевірки є обґрунтованими, оскільки визнання недійсними установчих документів контрагента платника податку з моменту його реєстрації є підставою для висновку про недійсність податкових накладних у разі їх заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку на додану вартість.

Поряд з цим, відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми податку на додану вартість, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Визнання недійсними установчих документів контрагента платника податку з моменту його реєстрації не може бути підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих таким контрагентом на час здійснення господарської операції.

При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість» не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширювалося тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій вищевказані положення Закону України «Про податок на додану вартість» при вирішенні спірних правовідносин не враховано.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на необхідність додаткового дослідження судами попередніх інстанцій питання правомірності включення до складу податкового кредиту позивача сум податку на додану вартість за податковими накладними отриманими від ПП «ОСГП №2».

При цьому судами попередніх інстанцій не досліджено правову природу наявних в матеріалах справи первинних документів.

Крім того, відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Пунктом 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Згідно з вимогами п. 25 Положення про Реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 79 від 01.03.2000 р., свідоцтво про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності платником податку на додану вартість діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що поза увагою судів залишилось те, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не призвели до недійсності всіх господарських операцій, здійснених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за такими господарськими операціями податкові накладні.

Також, на думку судової колегії, судами попередніх інстанцій не було встановлено чи внесено на час вирішення даного спору запис до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації ПП «ОСГП №2» та чи втратило воно статус платника податків у відповідності з чинним законодавством.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу  адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимогпідлягають скасуванню, а справа в цій частині – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фридом» ЛТД» на рішення Господарського суду Донецької області від 12.07.2005 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. у справі №7/119а задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Донецької області від 12.07.2005 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. у справі №7/119а в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000362342/0 від 04.03.2005 р. скасувати.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті – рішення Господарського суду Донецької області від 12.07.2005 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. у справі №7/119а – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)    О.А. СергейчукСудді(підпис)М.І. Костенко(підпис)Л.В. Ланченко(підпис)Н.Г. Пилипчук(підпис)О.І. СтепашкоЗ оригіналом згідно

Відповідальний секретар                                                              А.О. Сватко