Ухвала суду № 4517844, 08.07.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                                       К/С  № К-17886/08

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                                                        УХВАЛА

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ            

08.07.2009 р.                                                                                              м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді  Пилипчук Н.Г.

суддів                        Голубєвої Г.К.

                                 Конюшка К.В.

    Ланченко Л.В.

                                 Степашка О.І.

при секретарі          Кризі В.О.

за участю представника

відповідача-1 Кармелюка Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова

на постанову Господарського суду Львівської області від 27.09.2007 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2008 р.  

у справі №5/978-12/123А (5/1636-19/232)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо»

до 1. Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова,

     2. Відділення Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова

треті особи, які не заявляють

самостійних  вимог на предмет спору

1. Приватне підприємство «Оператор 2003»,

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Мавдо»,

3. Приватне підприємство «Центр Торгівлі»

про відшкодування ПДВ, -

                                                      ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 27.09.2007 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2008 р., визнано частково нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова № 0003962320/0/19372 від 02.08.2004р. у сумі 185909,00 грн. Закрито провадження у справі у частині участі ПП «Центр торгівля». В частині відшкодування ПДВ у розмірі 221493,00грн. провадження у справі закрито. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 185909,00 грн. відмовлено.

Постанова суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції, в частині задоволення позову мотивована тим, що податковий кредит підтверджений податковими накладними за період липень 2003 по травень 2004 року, контрагенти позивача: ПП «Центр торгівлі», ТзОВ «Мавдо» та ПП «Оператор 2003» на час видачі таких податкових накладних були зареєстрованими органами державної податкової служби як платники податку на додану вартість, а вартість придбаного товару, за яким позивачем сплачено податок на додану вартість, правомірно віднесено до складу валових витрат.

В частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог на загальну суму 221493 грн. суд виходив з того, що позивач при збільшені позову заявив повторну вимогу про відшкодування податку на додану вартість за січень 2004 року на суму 151128,00 грн., а вимога щодо експортного відшкодування за березень 2004 року на суму 70365,00 грн. була вже предметом судового розгляду.

В частині відмови у позові щодо стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість на суму 185909,00 грн. постанова суду мотивована тим, що вказана сума позивачеві відшкодована.

        ДПІ у Шевченківському районі м. Львова подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення у частині задоволення позову та постановити нове судове рішення про відмову у позові повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального, а саме: п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що суди підтвердили право позивача на бюджетне відшкодування без встановлення факту надходження коштів до бюджету. Право ж на бюджетне відшкодування прямо пов’язане із фактичним надходженням в бюджет коштів у вигляді податку від продавців, які використовуються для здійснення бюджетного відшкодування платникам податку. Також посилається на порушення судами норми процесуального права: ч. 3 ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, яке полягає у невиконанні вказівок суду касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника-1, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акту  перевірки від 02.08.2004 р. № 686/23-4/20794249 з питань відшкодування із бюджету податку на додану вартість за липень-грудень 2003 року та січень-березень, травень 2004 року зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, яке полягало у безпідставному віднесенні до податкового кредиту податку на додану вартість. Податкова інспекція виходила з того, що на час перевірки не підтверджується факт здійснення операцій з поставки товару між постачальником і покупцем, факт сплати податку на додану вартість до бюджету продавцем товару, оскільки відсутні документи для проведення зустрічної перевірки постачальників з питань взаєморозрахунків з позивачем. Операції купівлі-продажу є безтоварними, оскільки позивачем не представлено документів про наявність власних чи орендованих складських приміщень, договорів на зберігання продукції.

       Суд касаційної інстанції знаходить такими, що ґрунтуються на приписах п.п.7.2, 7.4.1, 7.4.5. п. 7.4, 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1, 7.7.2, п.п. 7.7.4 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у податкового органу правових підстав для зменшення  спірним податковим повідомленням-рішенням бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у частині, визнаній судом недійсною.   

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту та відшкодування з Державного бюджету України від’ємного значення з податку на додану вартість регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яких платник податків зобов’язаний дотримуватися, і виключно за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Податкові накладні є документами, що  засвідчують факт придбання платником податків товару (робіт, послуг), з дати отримання яких, згідно із приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону,  у платника виникає право на податковий кредит, та які, виходячи із змісту п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 цього ж закону, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного порушення вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Натомість, за документами з передачі придбаних товарів на склад та карток складського обліку, документів про оренду складу та про транспортні перевезення встановлена реальність здійснення позивачем операцій з придбання товару. Встановлений факт підтвердження податкового кредиту податковими накладними, виписаними особами, зареєстрованими платниками податків, та факт подачі податкових декларацій до податкового органу.

Виходячи із приписів п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією податкової інспекції стосовно того, що відсутність підтвердження факту сплати постачальниками товару податку на додану вартість до Державного бюджету через непроведення зустрічних перевірок позбавляє покупця права на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

За виникненням від’ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту,  за наявності факту виконання платником податку вимог закону щодо подання до податкового органу податкової декларації, як то передбачено п.п. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 цього Закону, позивач має право на відшкодування податку на додану вартість.

Позицію про залежність права платника податку на формування податкового кредиту та, відповідно, права на відшкодування податку на додану вартість, від дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства щодо  сплати сум податку на додану вартість до державного бюджету, суд касаційної інстанції визнає такою, що суперечить вимогам законодавства, зокрема п. 7.4, п.7.5 та 7.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якими визначається порядок та умови формування податкового кредиту платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), виникнення від’ємного значення з податку на додану вартість та порядок відшкодування від’ємного значення з податку.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                         УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова залишити без задоволення, а  постанову Господарського суду Львівської області від 27.09.2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2008 р.  – без змін.

        Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                            Н.Г. Пилипчук

        Судді                                                  Г.К. Голубєва           

                                                                    К.В. Конюшко

Л.В. Ланченко

                                                                             О.І. Степашко