Ухвала суду № 45025120, 09.06.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 р. Справа № 139951/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіЗаверухи О.Б.,

суддівГінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засіданняАндрушківа І.Я.,

представника позивачаТимофіїв Н.Ю.,

представника відповідачаПавлюк Б.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року у справі за позовом Приватного підприємства «Яр-Бізнес-Центр» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

01.07.2011 року Приватне підприємство «Яр-Бізнес-Центр» (надалі ПП «Яр-Бізнес-Центр») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова (надалі ДПІ у Личаківському районі м. Львова), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 14.06.2011 року № 0001762320/13860, № 0001752320/13859, № 0002201720/13853.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки дійсність господарських операцій, що мали місце у період, що перевірявся, підтверджуються належними первинними документами, які відповідають вимогам до первинних документів, встановлених Законом України «Про бухгалтерський облік».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення, винесені ДПІ в Личаківському районі м. Львова 14.06.2011 року №0001752320/13859 та №0001762320/13860. Скасовано податкове повідомлення-рішення, винесене ДПІ в Личаківському районі м. Львова 14.06.2011 року №0002201720/13853 в частині визначення ПП «Яр - Бізнес - Центр» суми податкового зобовязання за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 2485,81 грн. в т.ч. 1988,65 грн. основного платежу та 497,16 грн. штрафних санкцій. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що орган державної податкової служби без достатніх на те підстав визначив позивачу суму податкових зобовязань та прийшов до помилкового висновку про порушення позивачем п.п.5.2.1 п.5.2 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 та пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 8.1.1, п.п.8.1.2, 8.7.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.4.2.9 п.4.2. ст..4, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України від 22.05.2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб» та застосував штрафні (фінансові) санкції.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Постанова в частині відмови в позові не оскаржена, тому відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційному порядку не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, працівниками ДПІ у Личаківському районі м. Львова проведено планову виїзну перевірку ПП «Яр-Бізнес-Центр» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року, за наслідками якої складено акт перевірки від 16.05.2011р. №304/23-2/30477682(1-й том а.с.18-44).

За результатами перевірки встановлено, що ПП «Яр Бізнес Центр» порушено: вимоги п.4.1, пп. 4.1.6 п.4.1, ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5,п.п.8.1.1,8.1.2, пп.11.3.1 п.11.3 ст. ю, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 417993 грн., у тому числі за І кв.2008 на суму 31764 грн., за ІІ кв.2008р. на суму 75556 грн., ІІІ кв.2008р. на суму 139639грн., 4 кв.2008р. на суму 128387 грн., ІІ кв.2008р. на суму 11244 грн., ІІІ кв. 2009р. на суму 2239 грн., 4 кв.2009р. на суму 10962 грн., І кв.2010р. на суму 11352 грн., ІІ кв.2010р. на суму 2159 грн., ІІІ кв.2010р. на суму 2134 грн., 4 кв.2010р. на суму 2107 грн.; вимоги п.п.7.4.1., 7.4.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»підприємством занижено податок на додану вартість на суму 411924 грн. в т.ч. в січні 2008р. на суму 6020 грн., в березні 2008р. на суму 18900 грн., в квітні 2008р. на суму 30450 грн., в травні 2008р. на суму 29995 грн., в липні 2008р. на суму 64085 грн., в серпні 2008 р. на суму 20790 грн., в вересні 2008р. на суму 26504 грн., в жовтні 2008р. на суму 43050 грн., в грудні 2008р. на суму 157948 грн., в червні 2009р. на суму 7182 грн., в листопаді 2009р. на суму 7000 грн.; вимоги п.4.2.9 п.4.2. ст..4, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 2888,65грн.

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення рішення від 14.06.2011 року:

№0001752320/13859, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 522491 грн., в тому числі 417993 грн. за основним платежем та 104498 грн. за штрафними санкціями;

№0001762320/13860, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 514905 грн., в тому числі 411924 грн. за основним платежем та 102981 грн. за штрафними санкціями;

№0002201720/13853, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 3610,81 грн., в тому числі 2888,65 грн. за основним платежем та 722,16 грн. за штрафними санкціями(1-й том а.с.49-51).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень рішень, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток та з податку на додану вартість, а також в частині визначення ПП «Яр - Бізнес - Центр» суми податкового зобовязання за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 2485,81 грн. в т.ч. 1988,65 грн. основного платежу та 497,16 грн.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Питання визначення платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету регулювались Законом України «Про податок на додану вартість», питання щодо податку на прибуток підприємств Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В розумінні пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до умов пп. 5.2.1 п. 5.2 цієї статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього Закону не включаються до складу валових витрат витрати на потреби не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 цієї статті не належать до складу валових витрат будь-які витрати, непідтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до п. 1.7, п. 1.8 цієї статті податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 ст. 7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Підпунктом 7.7.10 цього пункту передбачено, що джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

При цьому відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з наведеними нормами правомірність віднесення позивачем вказаних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за вказані податкові періоди підтверджує його право на бюджетне відшкодування цього податку.

Також аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а повязане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Одночасно колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).

При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Разом з тим, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

На підставі зазначених обставин колегія суддів вважає висновки відповідача викладені в акті перевірки необґрунтованими з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що до основних видів діяльності ПП «Яр бізнес центр» відноситься: будівництво будівель, інші спеціалізовані будівельні роботи, монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціювання повітря, ізоляційні роботи, теплоізоляція труб та їх реалізація (довідка АА №293684 від 11.02.2010 року(1-й том а.с.15).

У період з вересня по грудень 2008 року ПП «Яр бізнес центр» отримано від ТОВ «Сінтех» напівфабрикати (супрасек та дальтофоам) та послуги по ізоляції труб та антикорозійній обробці сталевих поверхонь труб. Оплата за отриманий товар проведена безготівково.

Фактичне здійснення зазначених вище господарських операцій між ПП «Яр бізнес центр» та ТОВ «Сінтех» підтверджується дослідженими судом доказами, які надав позивач, а саме: податкові накладні № 546 від 28.07.08 на суму 320 425, 00 грн., ПДВ 64 085, 00 грн.; № 619 від 28.08.08 на суму 103 950, 00 грн., ПДВ 20 790, 00 грн.; № 747 від 29.09.08 на суму 132 526, 00 грн., ПДВ 26 504, 00 грн.; № 833 від 31.10.08 на суму 215 250, 00 грн., ПДВ 43 050, 00 грн.; № 962 від 30.12.08 на суму ПДВ 51 636, 00 грн, акт здачі- приймання робіт від 30.12.2008 року.

З матеріалів справи слідує, що ПП «Яр бізнес центр» отримано від ТОВ «Дельтаінвестплюс» супрасек та дальтофоам на загальну суму 426 825, 00 грн., ПДВ 85 365, 00 грн. згідно накладних: № РН000071 від 25.01.08 на суму 30 100, 00 грн., ПДВ 6020, 00 грн.; № РН0000322 від 31.03.08 на суму 94 500, 00 грн., ПДВ 18 900, 00 грн.; № РН0000413 від 29.04.08 на суму 152 250, 00 грн., ПДВ 30 450, 00 грн.; № РН0000525 від 28.05.08 на суму 149 975, 00 грн., ПДВ 29 995, 00 грн.(1-й том а.с.83, 85, 87,89).

З акту перевірки слідує, що прихід товару по бухгалтерському обліку відображено проведенням Д-т 25 К-т 631, Д-т 91 К-т 25, Д-т 26 К-т 91. По податковому обліку витрати на придбання товару та послуг відображені в рядку 4.1 декларації про прибуток підприємства за 2008 рік. Оплата за отриманий товар проведена безготівково, заборгованість відсутня.

Крім того, ПП «Яр бізнес центр» отримано від ТОВ «Кредо лайф» послуги по ізоляції труб на суму 35 910, 00 грн., ПДВ 7182, 00 грн. згідно акту виконаних робіт № ОУ-0000089 від 19.06.09 року(1-й том а.с.79). Отримані послуги відображені по бухгалтерському обліку проведенням Д-т 91 К-631, по податковому обліку відображені в рядку 4.1. декларації по ПНП за півріччя 2009р.

ПП «Яр бізнес центр» отримано від ТОВ «Біннотрейд» послуги по виготовленню сільфонних компенсаторів на суму 26 400, 00 грн. в т.ч. ПДВ 8600, 00 грн. згідно акту виконаних робіт від 30.11.09 року № ОУ-0000089(1-й том а.с.81). Отримані послуги відображені по бухгалтерському обліку проведенням Д-т 91 К-631, по податковому обліку відображені в рядку 4.1. декларації по ПНП за 2009 року. Оплата за отримані послуги проведена без готівкою, заборгованість відсутня.

Разом з тим, на підтвердження обставин транспортування товарів подано договори транспортної експедиції, договори оренди автомобілів, витяги з журналів реєстрації подорожних листів за період, що перевірявся, договори оренди автомобіля (1-й том а.с. 54-60, 2-й том а.с. 77-94).

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також відповідають вимогам нормативних актів, які регулюють питання здійснення підрядних робіт та підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та послуг від контрагентів.

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з даними контрагентами.

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що придбані ПП «Яр бізнес центр» товарно-матеріальні цінності були використані з метою їх подальшої реалізації. Тобто, зазначені господарські операції здійснена в рамках господарської діяльності позивача та спрямована на отримання в майбутньому прибутку.

Також колегія суддів враховує, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем ТОВ «Сінтех», ТОВ «Дельтаінвестплюс», ТОВ «Кредо лайф», ТОВ «Біннотрейд» були зареєстровані у встановленому порядку, не виключені з ЄДРПОУ, перебували на обліку в органах державної податкової служби та були зареєстровані платниками податків на додану вартість.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ПП «Яр бізнес центр» у ТОВ «Сінтех», ТОВ «Дельтаінвестплюс», ТОВ «Кредо лайф», ТОВ «Біннотрейд» зазначених вище товарів і послуг, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення валових витрат по взаєморозрахунках з цими контрагентами за період, що перевірявся.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність договорів, укладених між ПП «Яр бізнес центр» у ТОВ «Сінтех», ТОВ «Дельтаінвестплюс», ТОВ «Кредо лайф», ТОВ «Біннотрейд», колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди між позивачем та ТОВ «Сінтех», ТОВ «Дельтаінвестплюс», ТОВ «Кредо лайф», ТОВ «Біннотрейд» з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про «безтоварність» господарських операцій носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що реальність господарської операції, вчиненої між позивачем та контрагентами підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які стали підставою для формування показників сум податкового кредиту.

Крім того, в ході перевірки податковим органом встановлено, та не заперечується позивачем, що в результаті розрахунків позивача з ТОВ «Сінтех» за надані послуги у ПП «Яр бізнес центр» станом на 31.12.2010 року утворилась кредиторська заборгованість по рах.631 з даним контрагентом в сумі 20 000,00 грн.

З акту перевірки слудує, що 03.11.2009 року ТОВ «Сінтех» ліквідовано та знято з обліку, договору про перевід боргу до перевірки не надано, відтак ДПІ у Личаківському районі м. Львова прийшла до висновку що така заборгованість позивача є безнадійною, а тому вважає, що ПП «Яр бізнес центр» безоплатно отримано товари та послуги від контрагента на суму 20000,00 грн внаслідок чого в порушення п.4.1, пп. 4.1.6 п.4.1, ст.4, пп.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Відповідно до пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Згідно до п. 1.25 ст.1 цього ж Закону встановлено, що безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак, зокрема, заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності та заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності).

Порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості визначається статтею 12 цього ж Закону.

Частиною 1 ст.205 ЦК України, передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перебіг строку позовної давності за даним правочином починається з моменту виставлення вимоги кредитором. Доказів виставлення ТОВ «Сінтех» вимоги про сплату боргу сторонами не надано. Крім того, при проведенні податковим органом перевірки не зясовувалось питання заміни кредитора у вказаних зобовязаннях. Отже, посилання відповідача у акті перевірки на пропуск строку позовної давності є необґрунтованим.

Орган державної податкової служби в акті перевірки посилається на те, що державна реєстрація контрагента позивача була скасована, а тому припинився строк позовної давності. При цьому, ЦК України не містить правового інституту припинення строку позовної давності.

Разом з тим, податковим органом не надано доказів того, що станом на 1 квартал 2010 року позивачу було відомо про ліквідацію контрагента ТОВ «Сінтех».

Відповідач у акті перевірки не посилається на ознаку безнадійної заборгованості, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності). Висновки органу державної податкової служби не можуть вважатись правомірними, оскільки ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не визначає порядку врегулювання безнадійної заборгованості по відношенню до позивача у справі.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірного визначення ПП «Яр бізнес центр» суми податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 5000,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1250,00 грн.

Крім того, пунктом 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Відповідно до пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

відповідно до пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Підпунктом 8.7.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що платник податку має право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, повязані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у т.ч. витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями відповідача щодо неправомірного віднесення позивачем до валових витрат суми витрат на покращення орендованих основних засобів І групи (офісного, складського та технічного приміщення) та інших груп основних засобів, з таких підстав.

Як зазначено вище, до основних видів діяльності ПП «Яр бізнес центр» відноситься: будівництво будівель, інші спеціалізовані будівельні роботи, монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціювання повітря, ізоляційні роботи, теплоізоляція труб та їх реалізація.

З матеріалів справи слідує, що ПП «Яр бізнес центр» протягом 2008 року придбано та списано будівельні матеріали.

Будівельні матеріали на суму 133 048, 00 грн. та напівфабрикати на суму 531 562, 00 грн. згідно даних бухгалтерського обліку списані на рахунок 10 основні засоби в грудні 2008р. на підставі актів вводу в експлуатацію:№ ВЄ 0000012 від 31.12.08 на суму 482 359, 00 грн. згідно наказу директора № 08-2008 від 09.12.08 проведений ремонт офісного приміщення ввести в експлуатацію; № ВЄ 0000013 від 31.12.08 на суму 20 576, 00 грн. згідно наказу директора № 09-2008 від 31.12.08 - проведений ремонт технічного приміщення ввести в експлуатацію; №ВЄ 000014 від 31.12.08 на суму 252 437, 00 грн. згідно наказу директора № 10-2008 від 31.12.08 - проведений ремонт технічного приміщення ввести в експлуатацію.

Будівельні матеріали на суму 46 030, 00 грн., відображені в рядку 4.10 витрати на покращення основних засобів декларації про прибуток підприємства за 2008р. Позивачем до матеріалів справи долучено копії актів списання будматеріалів (рахунок 151 «Капітальне будівництво»)(1-й том а.с.101-112).

З наявного в матеріалах справи акту від 29.12.2008 року, складеного комісією підприємства, слідує, що у жовтні-грудні 2008 року позивачем було проведено роботи по теплоізоляції корпусу ремонтних майстерень площею 557 кв.м та адміністративно побутового корпусу площею 638 кв.м.(2-й том а.с. 185). Для виготовлення даних робіт були використані матеріали дальтофоам та супрасек всього в кількості 15187,50 кг.

В матеріалах справи наявні копії наказів про введення в експлуатацію основних засобів та акти приймання передачі основних засобів (внутрішнє переміщення (2-й том а.с.186-191).

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача про відсутність актів форми КБ 1, КБ2 та КБ3, інших будь-яких актів виконаних робіт, та первинних документів, відсутність фактів надання ремонтних робіт іншими субєктами господарської діяльності, оскільки, беручи до уваги види діяльності ПП «Яр бізнес центр», такі виконувались господарським способом.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо помилкового висновку податкового органу про порушення позивачем порушення пп. 8.1.1, п.п.8.1.2, 8.7.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок завищення валових витрат.

Висновками перевірки, зокрема, вказано на порушення вимог п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст.4, п. 7.1 ст. 7, п.п. 9.10.1 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до недоутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб у сумі 3737,04грн.

Крім того, в ході перевірки податковим органом було встановленно порушення позивачем п.4.2.9 п.4.2. ст..4, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності таких висновків податкового органу в частині, що оскаржує відповідач з наступних підстав.

Відповідно до положень п. 1.1 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються платнику податку вказаною особою, якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

унктом 1.2 ст. 1 цього ж Закону визначено поняття доходу платника податку як суми будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Відповідно до пп. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» суми коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм п. 9.10 ст.9 цього Закону не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу.

Згідно ч. 1 ст. 121 Кодексу законів про працю України, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.Згідно із п. 1.15 ст. 1 цього Закону податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу (пп.20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону).

До складу загального місячного оподатковуваного доходу відповідно до пп. 4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), зокрема, у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом (пп. «г» цього підпункту); вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті (пп. «е» цього підпункту).

Відповідно до п.1 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за № 218/2658, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Пунктом 1 розділу Ш зазначеної Інструкції відрядження за кордон здійснюється відповідно до наказу (розпорядження) керівника підприємства після затвердження технічного завдання, в якому визначаються мета виїзду, завдання та очікувані результати відрядження, строк, умови перебування за кордоном (у разі поїздки за запрошенням подається його копія з перекладом), і кошторису витрат. Термін відрядження визначається керівником, але не може перевищувати 60 календарних днів, за винятком випадків, установлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.3.15 Інструкції по статистиці заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, зареєстрованої в міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713, не підлягають включенню до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення, які підтверджені первинними документами.

За відсутності оригіналів документів, підприємство може за рішенням керівники відшкодувати працівнику понесені витрати, при цьому таке відшкодування є додатковим благом, отриманим від працедавця, і підлягає включенню до сукупного оподатковуваного доходу на підставі пп. «г» пп. 4.2.9 п.4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Як вбачається з копії наказу №ГД-11 від 01.08.2008 року «Про відрядження», ізолювальника ОСОБА_3 відряджено у с.Н.Калинів Самбірського району для проведення робіт по монтажу витяжки систем вентиляції повітря школи терміном з 04.08.2008 року по 19.09.2008 року (2-й том а.с.57).

Згідно звіту про використання коштів працівника підприємства ОСОБА_3 від 22.09.2008 № АО 0000038 відшкодовано добові витрати понесені у відрядженні с. Калинів Самбірського району в сумі 1410,00грн. за 47 днів.

Доводи податкового органу щодо перевищення строку відрядження, як вірно зазначено судом першої інстанції спростовуються вищезазначено Інструкцією, відповідно до якої термін відрядження працівників, які направляються для виконання в межах України монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, не повинен перевищувати терміну будівництва об'єктів.

Поряд з тим, позивачем підтверджено належними доказами факт перебування його працівника ОСОБА_3 саме у службовому відрядженні та його зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги доводи відповідача щодо безпідставного відшкодування директору ПП «Яр Бізнес-Центр» ОСОБА_4 витрат на дизельне паливо в сумі 10844,82 грн.

Так, з наявних в матеріалах справи договорів оренди, укладених з працівником підприємства ОСОБА_5, слідує, що орендувались транспортні засоби: ГАЗ 3309 (бортовий -С) та Мерседес 208D, для виїзду яких оформлялись подорожні листи використання вантажного автомобіля та складався реєстр (поквартально) використаних бланків подорожніх листів з вказаними датою, № листа, датою та ПІБ водія (2-й том а.с.86-91).

Висновки податкового ооргану про те, що директор підприємства ОСОБА_4 отримав додаткові блага у вигляді суми коштів на витрачене пальне, використане для власних потреб не відповідають дійсності та спростовуються наявними в матеріалах справи копіями договорів оренди транспортних засобів, витягами з журналів реєстрації подорожних листів.

Стосовно відшкодування ПП «Яр Бізнес-Центр» послуг мобільного звязку колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує, що відповідно до наказу №ГД-23 від 01.10.2007 року «Про впровадження мобільного звязку на підприємстві» продовжено договори на отримання послуг мобільного звязку, придбано телефони для працівників підприємства, у звязку з виробничою необхідністю забезпечено мобільним звязком таких працівників директора ОСОБА_4, заступника директора ОСОБА_5

Підприємством за період 2008-2010 роки оплачувались рахунки ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.»Україна», виставлені за надані послуги мобільного звязку - роумінгу на номер мобільного телефону, яким користується директор підприємства ОСОБА_4 у розмірі 2337,94 гривень.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що відповідно до наказу ПП «Яр Бізнес-Центр» № ГД -12 від 31.12.2007 року директора ОСОБА_4 та заступника директора ОСОБА_5 було відряджено у м Сієна, м. Обергюгль Італія для проведення переговорів, що також підтверджується належним чином оформленими посвідченнями про відрядження.

ПП «Яр Бізнес-Центр» підтверджено належними доказами факт перебування його директора ОСОБА_4 та заступника директора ОСОБА_5 саме у службовому відрядженні та його зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

З наведеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач у відповідності до чинного законодавства компенсував директору підприємства оплату послуг роумінгу під час відрядження і така компенсація не може вважатися наданням додаткових благ.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені обставини підтверджують протиправність донарахування відповідачем податку з доходів фізичних осіб в частині, що оскаржує відповідач.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року у справі № 2а-7332/11/1370 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:О.Б. Заверуха

Судді:О.М. Гінда

В.В. Ніколін