Ухвала суду № 44993602, 02.06.2015, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа №684/14/15-ц

Провадження №22-ц/792/994/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2015 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючої судді Спірідонової Т.В.,

суддів Фанди В.П., Купельського А.В.,

при секретарі Дорощук О.М.,

за участю: позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 3 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

встановила:

В січні 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь суму позики в розмірі 6500 доларів США; суму процентів за неповернення коштів в розмірі 1136грн.51коп., суму інфляційного збільшення в розмірі 10849грн.79коп. В обґрунтування позовних вимог вказав, що 18.07.2014 року відповідач ОСОБА_2 позичив у нього грошові кошти в сумі 6500 доларів США, які зобовязувався повернути до 31.08.2014 року, про що надав розписку. Проте свого обовязку по поверненню коштів відповідач не виконав. Враховуючи, що відповідач прострочив виконання грошового зобовязання, він також зобовязаний сплатити відповідно до ст.625 ЦК України три проценти річних від простроченої суми у розмірі 1136грн. та суму інфляційного збільшення боргу у розмірі 10849грн79коп.

Заочним рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 3 березня 2015 року позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у сумі 161330грн., що еквівалентно 6500 доларів США, та 3% річних за прострочення повернення позики у сумі 1136грн.51коп. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Ухвалою Старосинявсього районного суду Хмельницької області від 1 квітня 2015

_________________

Головуючий в першій інстанції ОСОБА_3

Доповідач Спірідонова Т.В. Категорія:19,27

року залишено без задоволення заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 3 березня 2015 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи. Апелянт вказує, що суд, ухваливши заочне рішення по справі позбавив змоги відповідача надати докази по справі, також позивачем не доведено факт передачі грошей.

Апелянт ОСОБА_2 повідомлений належним чином про час та місце слухання справи, в судове засідання не зявився.

Позивач ОСОБА_1, заперечуючи проти апеляційної скарги, зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Заслухавши учасника процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_1 прострочив свої грошові зобовязання за договором позики, укладеному 18.07.2014 року з ОСОБА_2, а тому відповідно до частини другої статті 625 ЦК України на вимогу позивача зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми. Оскільки норми ч.2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобовязання, яке визначене договором у гривні, а не в іноземній валюті, підстави для сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції відсутні.

Судом правильно зясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджують підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 18 липня 2014 року було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 позичив грошові кошти в сумі 6500 доларів США ОСОБА_2, який зобов'язався повернути дані кошти до 31 серпня 2014 року.

Вказані обставини підтверджуються письмовою розпискою ОСОБА_2 від 18 липня 2014 року.

Позичальник свої зобов'язання не виконав, борг не повернув, про що свідчить наявний у позивача оригінал зазначеної розписки.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом України в постанові від 18.09.2013 р. № 6-63цс13.

На підтвердження укладення договору позики позивач надав суду оригінал розписки від 18 липня 2014 року, яка свідчить про передання ОСОБА_1 ОСОБА_2 у позику грошових коштів в сумі 6500 доларів США.

Згідно з вимогами ч.2 ст.533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначених за офіційним курсом відповідною валюти на день платежу, якщо інший порядок визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання ОСОБА_2 від позивача ОСОБА_1 певної грошової суми.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Встановивши, що відповідач ОСОБА_2 порушив виконання грошового зобов'язання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 1136грн.51коп.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні.

За таких обставин, норми ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у валюті України гривні.

Оскільки між сторонами було укладено договір позики в іноземній валюті, дане положення закону підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми інфляційного збільшення боргу за період з 31 серпня 20014 року по 12 січня 2015 року в розмірі 10849грн.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 3 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча:/підпис/ Судді:/підписи/

Згідно з оригіналом:суддя апеляційного суду ОСОБА_4