Ухвала суду № 44947306, 28.05.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4474/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

ОСОБА_2,

при секретарі: Добряк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4, на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2013 року за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором "Автопакет",

в с т а н о в и л а:

19 серпня 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Надра звернулося до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 14 жовтня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк Надра, після зміни найменування Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Надра (далі Банком) та позичальником, відповідачкою ОСОБА_3, поручителем, відповідачем ОСОБА_6, був укладений договір "Автопакет" № ОД26/10/2008/840-К/71, за яким позичальнику було передано грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 20600,00 дол. США на строк до 11 жовтня 2013 року із сплатою 13,85 відсотків річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку, в забезпечення зобовязань за кредитним договором поручитель зобовязався відповідати перед Банком солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. У порушення умов кредитного договору позичальник та поручитель не виконують зобовязання за кредитним договором. Тому станом на 09 квітня 2014 року заборгованість за кредитним договором становить 34848,55 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 278544,45 грн., в тому числі: за тілом кредиту - 20253,76 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 161888,30 грн., за відсотками за користування кредитом 9063,94 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 72448,07 грн., пеня за прострочення сплати кредиту 3470,85 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 27742,50 грн., штраф за порушення виконання умов договору 2060,00 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 16465,58 грн.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 525, 526, 1050, 1054 ЦК України, позивач просив суд позов задовольнити та стягнути судовий збір в сумі 2785,44 грн. (а.с. 3-6).

Справа розглянута за відсутністю сторін у справі.

Заочним рішенням суду першої інстанції позов Банка задоволено. Суд стягнув солідарно з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 34848,55 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 278544,45 грн., в тому числі: за тілом кредиту - 20253,76 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 161888,30 грн., за відсотками за користування кредитом 9063,94 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 72448,07 грн., пеня за прострочення сплати кредиту 3470,85 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 27742,50 грн., штраф за порушення виконання умов договору 2060,00 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 16465,58 грн. та судові витрати в сумі 3785,44 грн. в рівних частках (а.с. 51-54).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25 березня 2015 року заява представника відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_4, про перегляд заочного рішення суду першої інстанції залишена без задоволення (а.с. 38-39).

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_4 просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права, а саме, судом не враховано, що розмір заборгованості за кредитним договором є невірним та не відповідає дійсності, позивачем не надана індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій відповідно до приписів пп. г) п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", тому кредитний договір укладений незаконно (а.с. 93-94).

Сторони у справі, у тому числі представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4, в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи сповіщені належними чином.

За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Тому у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у даному випадку їх неявка в суд не перешкоджає розглядові справи і не порушує право на доступ до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість заочного рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідача задоволенню не підлягає, оскільки заочне рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання

сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Як зазначено у частинах 1 та 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 жовтня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк Надра, після зміни найменування Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Надра (далі Банком) та позичальником, відповідачкою ОСОБА_3, поручителем, відповідачем ОСОБА_6, був укладений договір "Автопакет" № ОД26/10/2008/840-К/71, за яким позичальнику було передано грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 20600,00 дол. США на строк до 11 жовтня 2013 року із сплатою 13,85 відсотків річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку, в забезпечення зобовязань за кредитним договором поручитель зобовязався відповідати перед Банком солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором (а.с. 16-21, 22).

Банк виконав зобовязання за кредитним договором та надав кредит (а.с. 23), про що свідчить заява про видачу готівки від 14 жовтня 2008 року, але у порушення умов кредитного договору позичальник та поручитель не виконують зобовязання за кредитним договором.

18 березня 2013 року Банк направив позичальнику та поручителю ОСОБА_7 про дострокове погашення кредиту, які залишені без задоволення (а.с. 24, 25, 26, 27).

Тому станом на 09 квітня 2014 року заборгованість за кредитним договором становить 34848,55 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 278544,45 грн., в тому числі: за тілом кредиту - 20253,76 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 161888,30 грн., за відсотками за користування кредитом 9063,94 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 72448,07 грн., пеня за прострочення сплати кредиту 3470,85 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 27742,50 грн., штраф за порушення виконання умов договору 2060,00 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 16465,58 грн., що підтверджується наданим Банком розрахунком (а.с. 14-15).

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позичальник, відповідачка ОСОБА_3, та поручитель, відповідач ОСОБА_6 не виконав взяті на себе зобовязання за кредитним договором в сумі, строки та на умовах, що передбачені вказаним договором. Тому права позивача були порушені і у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України підлягають судовому захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором в солідарному порядку.

Доводи наведені, в апеляційній скарзі представника відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_4, про те, що рішення суду не відповідає вимогам закону, оскільки розмір заборгованості за кредитними договорами не доведений, не приймаються до уваги за таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу представник відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_4, повинен був довести в судовому засіданні обставини, на які посилався як на заперечення проти позову, а саме, на недоведеність розміру заборгованості за кредитним договором, але до апеляційної скарги представника відповідача не надано ніяких доказів, які спростовують висновки суду першої інстанції, тому ці обставини є не доведеними.

Як вже зазначалось, за змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обовязки.

Однак відповідачі не з'явилися в судове засідання суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції не скористались своїми процесуальними правами та не виконали процесуальні обов'язки.

Посилання представника відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_4, на те, що суд першої інстанції не позивачем не надана індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій відповідно до приписів пп. г) п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", тому кредитний договір укладений незаконно, не можуть бути прийняті до уваги за таких підстав.

У пунктах 10 та 11 постанови №5 Пленуму Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України Про банки і банківську діяльність) банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту в пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт г пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України Про Національний банк України в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II

Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У звязку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 серпня 2002 року НБУ видав Банку Банківську ліцензію №21 та дозвіл №21-2, а 04 листопада 2005 року додаток до дозволу №21-2, які надають право на здійснення операції з валютними цінностями (а.с. 12, 13).

Тому вказані посилання апелянта є помилковими.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно та повно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК Украйни під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інших правових доводів апеляційні скарги не містять.

Таким чином, наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 відхилити, заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

ОСОБА_8

ОСОБА_2