Ухвала суду № 4494063, 05.05.2009, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2009 року   справа №13/347/07-АП

 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - доповідача - Туркіної Л.П.,

суддів - Суховарова А.В., Проценко О.А.,

при секретарі - Гулій О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі, м. Запоріжжя

на постанову господарського суду Запорізької області від 18.10.2007 року

у справі №13/347/07-АП (категорія статобліку - 2.11.1)

за позовом відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», м. Запоріжжя  

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі, м. Запоріжжя

про скасування податкового повідомлення - рішення №0000180805/0 від 14 червня 2007р.,  -

Встановила:

У червні 2007 року відкрите акціонерне товариство «Дніпроенерго», м. Запоріжжя (далі - ВАТ «Дніпроенерго» звернулось до господарського суду Запорізької області із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі, м. Запоріжжя (далі СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі) про скасування податкового повідомлення - рішення №0000180805/0 від 14 червня 2007р., в частині визначення податкового зобов'язання за основним платежем в сумі 151 856,00 грн. та в сумі 146 900,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Постановою господарського суду Запорізької області від 18.10.2007 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції ,відповідач звернувся із апеляційною скаргою ,у якій ,посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права ,просить скасувати постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ВАТ «Дніпроенерго» - відмовити.

У апеляційній скарзі апелянт вказує наступне.

При виявленні факту заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, Позивач повинен був або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати, або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що саме їм й було зроблено, та сплатити суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від суми такої недоплати.

Таким чином, у розумінні вищевказаних положень, сума зазначеного штрафу є податковим зобов'язанням, оскільки це сума коштів, яка повинна бути сплачена в порядку та у строки, визначені Законом №2181.

Суд, приймаючи оскаржуване рішення, в наслідок невірного застосування норм матеріального права, дійшов хибного висновку, що штрафні санкції, передбачені нормами спеціального закону про оподаткування, не застосовуються до осіб, на яких поширюються процедури, визначені законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»

Однак,системний аналіз змісту вищезазначених норм права, свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань та зобов'язань щодо-сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію , та не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Враховуючи те, що строк виконання податкових зобов'язань з ПДВ настав у позивача після 12 грудня 2001 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання цих податкових зобов'язань не розповсюджується.

Як свідчить зміст апеляційної скарги, апелянт вважає, що рішення суду прийнято внаслідок помилкового застосування норм закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон 2343), а також з порушенням норм ст.159 КАС України, які передбачають вимоги щодо законності та обґрунтованості судових рішень.

Відповідач надав до суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу в якому зазначив наступне.

Сума штрафних санкцій, передбачених п.17.2 ст.17 Закону №2181-3,неправомірно включена до основного платежу та відповідно на цю суму неправомірно нараховані штрафні санкції.Таке нарахування напряму суперечить п.1.5 ст.1 Закону №2181-Ш та ст.61 Конституції України якою визначено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне-й те саме правопорушення.   

Відповідно до п. 17.3. ст. 17 Закону № 2181 встановлено, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Отже, даною нормою визначено, що сплата штрафу прирівнюється до сплати податку та оскарження їх сум, чим законодавець визначає порядок сплати та оскарження сум штрафних санкцій, не змінюючи при цьому правової природи штрафу та в будь-якому випадку не роблячи поняття штрафної санкції та основного платежу тотожними та (або) взаємозамінними.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.

 Представники позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили, просили суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

 Заслухавши доводи представників позивача, відповідача, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, співробітниками СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі було проведено виїзну планову документальну перевірку з питань дотримання ВАТ „Дніпроенерго", вимог податкового, валютного та іншого законодавства. За наслідками перевірки складено акт від 01.06.2007 р. №143/08-05-00130872. Актом перевірки було виявлено ряд порушень вимог податкового законодавства, зокрема, норм п. 4.2 ст. 4, п.п. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України про „Податок на додану вартість", п. 17.2 ст. 17 Закону „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-III (Закон № 2181) Так, у розділі 3.1.5.на сторінці 69 акту перевірки зазначено ,що податкове зобов'язання, визначене внаслідок порушення платником п.17.2 та п 17.3 ст.17 Закону 2181, склало 293 800 грн. (т. 1 а. с. 97). На підставі висновків акту, було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення від 14.06.2007р. №0000180805/0 яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 440 700 грн.(293800 гр. основного боргу та 146 900 грн. штрафних санкцій).

Як свідчать матеріали справи та пояснення сторін,спір виник щодо сум ,нарахованих податковою на підставі норм п.п.17.2,173 ст.17 Закону 2181.

Відповідно до п. 17.2 Закону №2181 платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та

штраф у розмірі п'яти відсотків від такої еуми до подання такого уточнюючого

розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку,

що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у

розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми

податкового зобов'язання з цього податку.

Протягом перевіряємого періоду позивачем самостійно виявлено факти заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість та самостійно погашено суми такої недоплати. Однак ,штрафні санкції позивач не нараховував та не сплачував .

При розгляді справи суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення не відповідає нормам п.1.5 ст. 1,п .4.2.2 ст.4,п.17.2 ст.17 Закону 2181.

Висновки суду ґрунтуються на наступному.

Штрафні санкції, визначені п. 17.2 ст.17 Закону 2181, не можуть бути нараховані податковим органом та віднесені до складу основного боргу, оскільки таке віднесення фактично змінює їх природу, визначену чинним законодавством.

Всупереч змісту судового рішення ,апелянт вказує, що позов задоволено судом в наслідок невірного застосування норм матеріального права, яке полягає в тому, що суд дійшов хибного висновку ,що штрафні санкції,передбачені нормами спеціального закону про оподаткування ,не застосовуються до осіб ,на яких поширюються процедури ,визначені законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Отже, апелянт просить скасувати судове рішення на підставі підтверджень про невірне застосування судом норм ст.12 Закону 2343, яке, на думку апелянта, потягнуло за собою порушення норм ст.159 КАС України.

Оскільки доводи апеляційної скарги не відповідають змісту судового рішення ,вони не можуть бути прийняті колегією суддів у якості підстав для скасування постанови господарського суду Запорізької області від 18.10.2007 року та задоволення апеляційної скарги.

Крім того,колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.п.1.2,1.3,ст. 1 Закону 2181 податкове забовязання може включати як безпосередньо суму податку ,нараховану згідно податкового закону (податкове забовязання за основним платежем ),так і суму штрафних санкцій .

Податкове забов'язання з податку на додану вартість за основним платежем визначається за нормами Закону України «Про податок на додану вартість», штрафні санкції ,у даному випадку, згідно ст.17 Закону2181.

Той факт ,що позивач не нараховував та не сплачував штрафні санкції ,не змінює їх правову природу та не надає податковій право визначати їх у якості податкового забовязання за основним платежем. Таке визначення тягне за собою не передбачене законодавством нарахування штрафних санкцій за несплату 5% штрафу, визначено п.17.2 ст.17 Закону 2181.

Слід також зазначити, що нарахування штрафних санкцій на суму штрафу ,несплачену особою,що здійснила правопорушення, суперечить принципу неможливості повторного притягнення особи до відповідальності .закріпленого зокрема у ст.61 Конституції України. Отже оспорюване податкове повідомлення - рішення не можна визнати законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування зазначеного рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206

Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

Ухвалила:

Апеляційну скаргу  Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі, м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Запорізької області від 18 жовтня 2007 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Ухвала може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Ухвала оформлена відповідно до ст. 160 КАС України 13.08.2009 року.

Головуючий суддя Л.П. Туркіна

Суддя А.В. Суховаров

Суддя О.А. Проценко