Ухвала суду № 44893457, 08.06.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4846/15

Справа № 401/12801/12

Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2015 року м. Дніпропетровськ

08 червня 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Пономарь З.М., Черненкової Л.А.,

при секретарі - Яловій Ю.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 березня 2015 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №DN80FІ00000028 від 05 лютого 2007 року, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 100000 доларів США на придбання нерухомого майна та сплату страхових платежів зобовязуючись вносити щомісячну сплату з 10 по 17 число поточного місяця у розмірі 1360,55 доларів США з відсотками, винагородою, комісією, з кінцевим терміном повернення до 04 лютого 2027 року зі сплатою відсотків у розмірі 9,96% на рік на суму залишку. На забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач передав у іпотеку нерухоме майно - житловий будинок А-2, загальною площею 230,8 кв.м., розташований на земельній ділянці, площею 1000 кв.м. по пров. Чернігівський, 4 у м. Дніпропетровську.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору через порушення графіку погашення заборгованості на підставі положень ч.2 ст.1050 ЦК України, вимагав дострокового повернення всієї суми кредиту, проте зазначена вимога відповідачем проігнорована, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на 02 грудня 2012 року становить 264018,33 доларів США.

У звязку із вищезазначеним, просить в рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором в розмірі 264018,33 доларів США звернути стягнення на будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: пров. Чернігівський, 4 у м. Дніпропетровськ, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, та виселити відповідача та інших осіб, які проживають у будинку, зі зняттям їх з реєстраційного обліку за даною адресою.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 березня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково (а.с.178-180).

Не погодившись з рішенням суду сторони звернулися з апеляційними скаргами, в яких посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, апеляційна карга ПАТ КБ «Приватбанк» відхиленню, а рішення суду зміні з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 05 лютого 2007 року укладено кредитний договір №DN80FІ00000028, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 100000 доларів США на придбання нерухомості з кінцевим терміном повернення до 04 лютого 2027 року зі сплатою відсотків у розмірі 9,96% на рік на суму залишку заборгованості.

05 лютого 2007 року укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок А-2, загальною площею 230,8 кв.м. розташований на земельній ділянці, площею 1000 кв.м. по пров. Чернігівський, 4 у м. Дніпропетровську. Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про іпотеку» іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки і яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі документа, зазначеного у договорі іпотеки.

Відповідач належним чином свої зобовязання не виконував, у звязку із чим утворилася заборгованість, яка станом на 02 грудня 2012 року становить 264018,33 доларів США.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про іпотеку» (далі - ОСОБА_3) у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною першою ст. 33 та ст. 39 Закону передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань щодо сплати кредиту, позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції, про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення відповідача та інших осіб із вищевказаного житлового будинку, оскільки позивачем не було дотримано вимоги ст. 40 ЗУ «Про іпотеку». Матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_2 відповідного повідомлення.

Разом з тим, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд враховує, що 07 червня 2014 року набрав чинності ОСОБА_3 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного" будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна або є обєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше майно нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці, загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Виходячи з положень ст. 3 вказаного закону він має тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини 1 статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обовязків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Встановлений Законом № 1304-УП мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє (примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Тобто чинність вказаного закону на час ухвалення рішення є підставою, у разі задоволення позову для визначення порядку його виконання, зокрема вказівка на те, що рішення не підлягає примусовому виконанню на період чинності вказаного закону.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року (справа № 6-46цс15).

В матеріалах справи містяться докази про те, що відповідач отримав кредит в іноземній валюті на придбання житла.

Згідно інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності ОСОБА_2 не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

За таких обставин, щодо відповідача може бути застосований мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті.

З огляду на те, що ОСОБА_3 України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" являє собою фактично відстрочення виконання зобов'язань на певний термін або до закінчення будь-яких певних подій, колегія суддів вважає за можливе доповнити резолютивну частину оскаржуваного рішення суду першої інстанції вказівкою про те, що рішення не підлягає примусовому виконанню на період чинності вказаного закону.

Інші доводи зазначені в апеляційних скаргах, не підлягають задоволенню, як необґрунтовані та зводяться до особистого тлумачення норм права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 березня 2015 року - змінити, доповнивши резолютивну частину рішення абзацем наступного змісту: «Виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочити до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року».

В рештірішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 березня 2015 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_3

ОСОБА_4