Постанова № 4488575, 19.08.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2009 р. Справа № 22-а-5388/09

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Гуцала М.І.

за участю секретаря судового засідання Баглаєнко Я. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції Київського району м. Харкова на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 01.12.2008р. по справі№2-а-3943/08/2070

за позовом Державної податкової інспекції Київського району м. Харкова

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Велтон", Товариства з обмеженою відповідальністю "АПСУ"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ДПІ у Київському районі м.Харкова, звернувся до адміністративного суду з позовом до ТОВ «Будівельна компанія «Велтон» та ТОВ «АПСУ» в якому просив суд стягнути з ТОВ «АПСУ» на користь ТОВ «Будівельна компанія «Велтон» все отримане по угоді, а саме -1254434,51 грн. та стягнути з ТОВ «Будівельна компанія «Велтон» на користь держави грошові кошти у сумі 1254434,51 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2008р. по справі 2-а-5388/09 в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2008р. по справі 2-а-5388/09 позивач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.

Відповідач, ТОВ «Будівельна компанія «Велтон», вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2008р. по справі 2-а-5388/09 прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю – доповідача та представників сторін колегія суддів встановила, що ДПІ у Київському районі м. Харкова проведено виїзну планову перевірку ТОВ «БК «Велтон» за період з 01.04.2006 року по 30.09.2007 року. У ході проведення виїзної планової документальної перевірки встановлено, що основним видом діяльності підприємства в перевіряємому періоді є виконання будівельних робіт на об’єктах, які розташовані у м. Харкові. На підставі наданих на перевірку первинних документів встановлено, що ТОВ «Будівельна компанія «Велтон» є генеральним підрядником з виконанням будівельних робіт. ДПІ встановлено, що ТОВ "Будівельна компанія «Велтон» укладено з ТОВ "АПСУ" наступні договори:

-          договір № 14/02-06 від 14.02.2006 року, предметом якого є виконання ТОВ «АПСУ» будівельно-монтажних та будівельно-ремонтних робіт за дорученням ТОВ «Будівельна компанія «Велтон»;

-          договір № 10/03-06 від 10.03.2006 року, предметом якого є виконання ТОВ «АПСУ» будівельно-монтажних та будівельно-ремонтних робіт за дорученням ТОВ «Будівельна компанія «Велтон»;

-          договір № 04/05-06 від 04.05.2006 року, предметом якого є виконання ТОВ «АПСУ» робіт по прибиранню території за дорученням ТОВ «Будівельна компанія «Велтон»;

-          договір № 01/06-06 від 01.06.2006 року, предметом якого є виконання ТОВ «АПСУ» робіт по прибиранню території за дорученням ТОВ «Будівельна компанія «Велтон».

Під час перевірки було встановлено, що за період з 01.04.2006 року по 30.09.2007 року ТОВ «Будівельною компанією «Велтон» отримано від ТОВ «АПСУ» виконаних робіт та ТМЦ на загальну суму 1254434,51 грн. ( в т.ч. ПДВ - 209072,42 грн.), що підтверджено Журналом-ордером і Відомістю по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками.

Позивач вважає, що правочин, який виник на підставі договорів, укладених між відповідачами, не відповідає вимогам закону та здійснений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства та укладений з порушенням господарської компетенції, а тому мають бути застосовані наслідки, що передбачені ст.. 208 Господарського кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з наступного.

Всього ТОВ «АПСУ» для ТОВ «Будівельна компанія «Велтон було виконано робіт на загальну суму суму 1254434,51 грн. ( в т.ч. ПДВ - 209072,42 грн.).

Товариство з обмеженою відповідальністю "АПСУ" зареєстровано Виконавчим комітетом Харківської міської Ради 25.07.2005р. ( номер запису про державну реєстрацію №1 480 102 0000012658) . Відповідно до довідки з ЄДРПОУ від 02.10.2008р. № 2367463, 11.12.2007 року припинено державну реєстрацію ТОВ «АПСУ» у зв'язку з визнанням його банкрутом.

На підставі цього суд першої інстанції зробив висновок, що на момент виникнення спірних правовідносин та на час вчинення угод ТОВ «АПСУ» був суб'єктом господарської діяльності та платником податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Згідно ст. 91 ЦК України Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ст., ст. 207, 208 Господарського кодексу України Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним. Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Частина друга ст.207 Господарського кодексу України зазначає, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Частина 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого право чину недійсним судом не вимагається.

Тобто, виходячи з положень Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.І ст.203 та ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Згідно приписів ст.67 Конституції України - кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З наданих до суду документів встановлено, що підставою висновків позивача про нікчемність угоди між ТОВ «БК «Велтон» та ТОВ «АПСУ» є неможливість перевірки ТОВ «АПСУ» оскільки ТОВ «АПСУ» відсутнє за місцезнаходженням, засновник та головний бухгалтер підприємства Біцюра О.А. за місцем реєстрації не проживає.

У відповідності до висновків Верховного Суду України, вміщених в у п.6 Постанови N З "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, тощо. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожному конкретному випадку при визнанні угоди недійсною суди повинні встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Враховуючи, що оскаржуваний позивачем договорів, укладених між ТОВ «АПСУ» та ТОВ «Будівельна компанія «Велтон»» щодо виконання робіт за № 10/03-06 від 10.03.2006 року, № 04/05-06 від 04.05.2006 року, № 01/06-06 від 01.06.2006 року, з яких виникло господарське зобов'язання укладені юридичними особами, проявом вини юридичної особи у договірних відносинах є виключно винні дії уповноважених органів та посадових осіб. Органи юридичних осіб формуються з фізичних осіб, а вина визначається як психічне ставлення особи до скоєного протиправного діяння та його наслідків. Отже за змістом ст. 92 ЦК України доведення умислу у діях юридичної особи можливе через доведення умислу у діях фізичних осіб, які діяли від імені юридичної особи.

Суд першої інстанції зазначив, що зміст спірних договорів не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін, і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору. Не посилається на такі обставини і позивач.

Доказів відсутності повноважень у посадових осіб ТОВ «БК «Велтон» та ТОВ «АПСУ» на підписання такого договору в момент його укладання суду позивачем не надано.

Крім цього, незнаходження юридичної особи за юридичною адресою, або не можливість проведення зустрічної перевірки контролюючим органом не є підставою стверджувати що угода є нікчемною.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, мовлених статтею 72 цього Кодексу.

Виходячи з вище викладено суд першої інстанції зробив висновок, що позивачем не наведено та і не надано доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків передбачених ч. 1 ст. 207 ГК України та ст. 215 ЦК України, а тому суд не може погодиться з висновком позивача, що оскаржувані позивачем договори, укладених між ТОВ «АПСУ» та ТОВ «Будівельна компанія «Велтон»» щодо виконання робіт за № 10/03-06 від 10.03.2006 року, № 04/05-06 від 04.05.2006 року, № 01/06-06 від 01.06.2006 року є нікчемними та суперечить інтересам держави та суспільства.

Крім цього згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін — у разі виконання зобов'язання обома сторонами — в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, — нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК України.

Що стосується позовних вимог в частині застосування наслідків ст. 208 ГК України, суд першої інстанції зазначив наступне.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК України. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Для вирішення питання про застосування наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним, передбачених ст. 208 ГК України, необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує їх недійсність, а саме наявність протиправної мети при здійсненні зобов'язання.

Умисел (намір) юридичної особи на свідоме укладення угоди завідомо суперечної інтересам держави та суспільства визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Питання доказування наявності або відсутності умислу особи на вчинення дій, які суперечать інтересам держави або суспільства належить до кримінального судочинства. Тобто, для застосування вказаних санкцій, позивач повинен надати належні докази, наприклад вирок суду про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб відповідача або відповідачів за відповідну злочинну дію.

Належних та допустимих доказів щодо наявності умислу (наміру) хоча б у одного з контрагентів спірної угоди на момент її укладання та мети укладення, яка завідомо суперечна інтересам держави і суспільства та настання відповідних наслідків, позивач суду не надав. Тобто, позивач не виконав обов'язків, покладених на нього ст. 71 КАС України.

Крім цього суд першої інстанції зазначив, що встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, — протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

При укладенні спірних договорів № 10/03-06 від 10.03.2006 року, № 04/05-06 від 04.05.2006 року, № 01/06-06 від 01.06.2006 року та обізнаності позивача з цим фактом позивача 07.02.2008 року позовна заява була подана до суду 13.03.2008 р., тобто вимога про застосування санкцій, встановлених ст.208 ГК України, була заявлена за межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого ст.250 цього Кодексу, а тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Висновки суду першої інстанції не можуть бути визнані обґрунтованими з наступних підстав.

1. Матеріали справи свідчать про те, що відповідно до умов вищезазначених договорів для виконання робіт, наведених у них необхідно: залучення необхідної кількості машин, механізмів і інших засобів; залучення необхідної кількості фахівців належної кваліфікації; залучення сторонніх організацій.

Представник позивача у судовому засіданні зазначив, що актом перевірки було встановлено, що відповідно до наданих до ДПІ декларацій з податку на прибуток станом на 01.01.2006 року вартість основних фондів ТОВ «АПСУ» дорівнює 27150,00 грн., станом на 01.04.2007-16104,00 грн.

Суд першої безпідставно не прийняв до уваги обставини, які мають суттєве значення для правильно вирішення справи, а саме:

На підприємстві ТОВ «АПСУ» кількість працюючих — 1 особа. Таким чином ТОВ «АПСУ» самостійно не мало можливості надавати роботи ТОВ «БК Велтон», визначені у договорах між ними.

Відповідно до п. 2 договору № 10/03-06 від 10.03.06 року підрядник ТОВ «АПСУ» зобов’язаний: «своими силами, качественно выполнить работы по настоящему договору».

При цьому вищезазначеними договорами взагалі не передбачено права ТОВ «АПСУ» залучати до виконання робіт, обумовлених договорами, будь-яких інших суб’єктів господарювання.

ТОВ «АПСУ» відсутнє за місцезнаходженням, засновник та головний бухгалтер підприємства Біцюра О.А. за місцем реєстрації не проживає.

Постановою господарського суду Харківської області від 10.04.2007 року по справі № Б-39/42-07 ТОВ «АПСУ» визнано банкрутом порядку ст. 51 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.05.2007 року затверджено ліквідаційний баланс та ліквідовано ТОВ «АПСУ». ДПІ у Київському районі м. Харкова як орган, який здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) не проведено позапланову документальну перевірку платника податків у зв’язку з ненаданням документів до перевірки; крім того боржник будь-яким чином не повідомив ДПІ щодо процедури банкрутства, не надав до ДПІ ліквідаційний баланс, що є обов’язковими діями при процедурі ліквідації суб’єкта господарювання. Так, постановою Вищого господарського суду України від 25.09.2007 року всі ці порушення у процедурі банкрутства ТОВ «АПСУ» були зазначені, та відповідно ухвала про затвердження ліквідаційного балансу була скасована. Наведене свідчить про те, що укладення відповідачами господарських зобов’язань відбулося без наміру їх реального здійснення, оскільки для цього у ТОВ «АПСУ» не було ні належної кількості працівників відповідного досвіду та фаху (їх взагалі не було), ні спеціального обладнання, машин та механізмів, з боку відповідача, ТОВ «БК Велтон» не надано доказів того, що роботи по будівництву виконувались безпосередньо ТОВ «АПСУ».

Колегія суддів вважає, що викладені обставини доводять, що господарські зобов’язання між відповідачами є такими, що вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому є недійсними. При цьому має місце наявність наміру з боку ТОВ «АПСУ», тому що укладаючи угоди воно усвідомлювало про неможливість їх виконання за відсутністю працівників та необхідних потужностей.

Крім цього, надані ТОВ «БК «Велтон» на вимогу апеляційного адміністративного суду акти освідчення схованих робіт свідчать про те, що ці роботи, вже під час дії договорів між відповідачами, виконувались безпосередньо ТОВ «БК «Велтон».

Відповідно до частини 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін — у разі виконання зобов'язання обома сторонами — в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. Правочин, укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства.

Відповідно до п. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, — нікчемним. Нікчемним, зокрема, є правочин, який порушує публічний порядок.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

2. Стосовно застосування позовної давності.

Суд першої інстанції зазначив, що встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, — протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

При укладенні спірних договорів № 10/03-06 від 10.03.2006 року, № 04/05-06 від 04.05.2006 року, № 01/06-06 від 01.06.2006 року та обізнаності позивача з цим фактом позивача 07.02.2008 року позовна заява була подана до суду 13.03.2008 р., тобто вимога про застосування санкцій, встановлених ст.208 ГК України, була заявлена за межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого ст.250 цього Кодексу, а тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції в цій частині помилковими, оскільки на день подання позову (13.03.2008р.) ще не минуло шести місяців з дня виявлення порушення (акт перевірки від 07.02.2008р. №602/23-5/31854946. Тобто саме з 07.02.2008р. позивач може вважатись обізнаним стосовно укладених відповідачами договорів. Таким чином не може вважатись обґрунтованим висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності.

Крім цього, оскільки ТОВ «АПСУ» виключений з єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців провадження по справі в частині вимог до нього про стягнення на користь ТОВ «Будівельна компанія «Велтон» всього отриманого по угоді, а саме -1254434,51 грн. підлягає закриттю.

Вимоги позивача в частині стягнення з ТОВ «Будівельна компанія «Велтон» на користь держави грошових коштів у сумі 1254434,51 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2008р. по справі 2-а-5388/09 прийнята при невідповідності висновків суду обставинам справи і підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 3 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції Київського району м. Харкова задовольнити частково.

Постанову Харківський окружний адміністративний суд від 01.12.2008р. по справі№2-а-3943/08/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Будівельна компанія «Велтон» на користь держави грошові кошти у сумі 1254434,51 грн.

Закрити провадження в частині вимог про стягнення з ТОВ «АПСУ» на користь ТОВ «Будівельна компанія «Велтон» всього отриманого по угоді, а саме -1254434,51 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Філатов Ю.М. Судді(підпис)

(підпис) Водолажська Н.С. Гуцал М.І. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Філатов Ю.М. Повний текст постанови виготовлений 25.08.2009 р.