Ухвала суду № 44883881, 11.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2015 року м. Київ К/9991/28036/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Кошіля В.В., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 по справі № 2а-7509/10/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Торг"

до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2010 року Товариством до суду заявлений позов про скасування податкових повідомлень - рішень від 18.10.2010 №0000142300/0, №0000172300/0 та №0000162300, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 276 624,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 104 062,60 грн. та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем у сумі 42 970,00 грн. та за штрафними (фінансовими ) санкціями у сумі 21 485,00 грн., а також зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 186 398,00 грн.

Позовні вимоги Товариство обґрунтовує відсутністю з його боку порушень вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість" та зазначає, що всі господарські операції з контрагентами фактично проведені та підтверджені належно оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Судові рішення обґрунтовано тим, що позивачем цілком правомірно віднесено витрати на валові та сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту вчинення платником податку податкових правопорушень не підтверджено.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2010, за підсумками якої складено акт від 05.10.2010 № 2598/23/35096325.

У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено суми податкових зобов'язань з податку на прибуток на суму 276 624,00 грн. та з податку на додану вартість на суму 42 970,00 грн. та завищено суму ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню на суму 186 398,00 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та його контрагентами (ТОВ "Топлайн-V", ТОВ "Наш продукт-1", ТОВ "Горішник", ТОВ "Грін-Агро") не пов'язані з господарською діяльністю позивача, є безтоварними, оскільки Товариством не надано для перевірки первинних документів, що підтверджують перевезення та зберігання придбаного товару (товарно-транспортні накладні, дорожні листи, договори на перевезення та зберігання товару), а отже, на думку контролюючого органу, такі договори є нікчемними та не породжують правових наслідків, зокрема, і щодо формування валових витрат та податкового кредиту.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

А відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

А за змістом положень пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат, пов'язаних із одержанням доходу, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальність виконання господарських операцій між позивачем та контрагентом, подальше використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності (реалізація іншим особам), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договори, видаткові та податкові накладні, акти приймання - передачі, платіжні доручення, рахунки), враховано також і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагенти позивача на момент укладення договорів та оформлення податкових накладних були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

Також, необхідно зазначити, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків.

Посилання відповідача у акті перевірки та касаційній скарзі на статті 203, 215 Цивільного кодексу України є також безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Безпідставними є також твердження контролюючого органу, що відсутність у позивача первинних документів, що підтверджують перевезення та зберігання придбаного товару, зокрема товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, свідчить про безтоварність та нікчемність укладених правочинів, оскільки, відсутність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, окрім того, як вбачається з договорів купівлі - продажу укладених між позивачем та контрагентами, поставка товару здійснюється саме контрагентами, тобто, усі товарно-транспортні документи можуть бути складені лише щодо продавця - контрагента, а не щодо покупця товару - позивача, а відтак відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди надали належний правовий аналіз у їх сукупності.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанції у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 по справі № 2а-7509/10/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді В.В. Кошіль

І.Я. Олендер