Рішення № 44825505, 08.06.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/9489/13 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І.

Провадження № 22-ц/783/3691/15 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.

Категорія: 5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Ясиновської Я.М.

з участю: позивача ОСОБА_2, представника позивачів - ОСОБА_3, представників: ПП «Лемо» - Цімка П.О., Управління комунального майна Львівської міської ради - Ганусяка О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Львівської міської ради та Приватного підприємства «Лемо» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 квітня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01 квітня 2015 року задоволено частково позов ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7 до Приватного підприємства «Лемо» в особі директора Матвєєва Миколи Ардаліновича, Львівської міської ради, Управління комунального майна Львівської міської ради, третя особа - Реєстраційна служба відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно ГУЮ у Львівській області, про скасування ухвали, визнання договору недійсним.

Поновлено строк звернення до суду.

Скасовано ухвалу Львівської міської ради 15-ї сесії 4-го скликання №2396 від 19.05.2005 року.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу від 01.12.2005 року, укладений між Управлінням комунального майна Львівської міської ради та Приватним підприємством «Лемо» в особі директора Матвєєва Миколи Ардаліновича.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду оскаржили Львівська міська рада та Приватне підприємство «Лемо».

В апеляційній скарзі Львівська міська рада зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, а суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, безпідставно поновивши пропущений позивачами строк позовної давності, оскільки вони з відповідним клопотанням не зверталися. Не погоджується з висновками районного суду щодо того, що спірні приміщення на АДРЕСА_1 відносяться до допоміжних, оскільки такі виступали самостійним об'єктом цивільно-правових відносин та перебували в оренді з 1995 року.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7

Приватне підприємство «Лемо», посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи також не погоджується з оскарженим рішенням в частині задоволення позовних вимогпро скасування ухвали Львівської міської ради 15-ї сесії 4-го скликання № 2396 від 19.05.2005 року та визнання недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу від 01.12.2005 року, а тому просить в цій частині рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Звертає увагу на те, що районний суд вказуючи, що оскаржувана ухвала Львівської міської ради №2396 від 19.05.2005 року прийнята з порушенням вимог законодавчих актів, які діяли на час її ухвалення, не зазначає, які саме це акти. Вважає, що судом не з'ясовано та не досліджено, що ухвалою Львівської міської ради 13-ї сесії 4-го скликання №2025 від 11.01.2005 року затверджено Програму приватизації майна комунальної власності м. Львова на 2005- 2006 роки та Перелік об'єктів, що підлягають приватизації, до якого входило нежитлове підвальне приміщення площею 27,6 кв.м по АДРЕСА_1, які і стали підставою для прийняття оскаржуваної ухвали, однак вони ніким не оскаржувались. Вказує, що на час укладення договору купівлі - продажу від 01.12.2005 року спірне приміщення було зареєстроване на праві власності за Львівською міською радою, яка як власник майна мала право розпоряджатись своєю власністю, однак районний суд дані обставини не дослідив та не дав їм належної правової оцінки. Зазначає, що районний суд зробив необґрунтований висновок про те, що підвальне приміщення пл..27,6 кв.м по АДРЕСА_1 є допоміжним приміщенням житлового будинку лише на підставі акту ЛКП «Збоїща - 408» та показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, хоча у матеріалах справи знаходиться договір оренди №4232 від 11.01.1995 року, укладений між ПП «Лемо» та Львівською міською радою, нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням під склад з 01.01.1992 року на невизначений термін; довідка №22 від 13.06.2002 року, видана ДКП ЖЕК-404, про відсутність у ПП «Лемо» заборгованості по орендній платі за нежитлові приміщення по АДРЕСА_1. Оскільки будинок АДРЕСА_1 не знаходиться на обслуговуванні ЛКП «Збоїща - 408», то права на обстеження спірного нежитлового приміщення у працівників ЛКП не було, а відтак складений ними акт є неналежним доказом. Крім того, той факт, що дане приміщення правомірно належить ПП. «Лемо» встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28.07.2014 року. Апелянт також зазначає, що позивачі є власниками комор у підвальному приміщенні будинку, скориставшись правом на приватизацію квартир разом із підвальними приміщеннями, вхід до яких розміщений безпосередньо із першого поверху сходової клітки будинку. Вважає, що у матеріалах справи відсутні докази того, що спірні приміщення є допоміжними і призначені для експлуатації та обслуговування будинку. Натомість згідно матеріалів інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 вказане підвальне приміщення є нежитловим окремим об'єктом. Також зазначає, що судом першої інстанції безпідставно поновлено позивачам строк звернення до суду з позовом та необґрунтовано відхилено заяву представника ПП «Лемо» про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає даним вимогам.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав і обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Кожен, чиї права і свободи, викладені у цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Право на судовий захист передбачається ст.55 Конституції України.

Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно із ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосувати правову норму, яка регулює виниклі правовідносини.

Скориставшись своїм правом, позивачі звернулися в суд з позовом до Приватного підприємства «Лемо», Львівської міської ради, Управління комунального майна Львівської міської ради, третя особа - Реєстраційна служба відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно ГУЮ у Львівській області, про скасування ухвали, визнання договору недійсним, скасування рішення та запису про реєстрацію права власності.

Задовольняючи частково позов, районний суд виходив з того, що спірні підвальні приміщення пл.27,6 кв.м по АДРЕСА_1 є допоміжними приміщеннями житлового будинку, а відтак є незаконною та підлягає скасуванню ухвала Львівської міської ради 15-ї сесії 4-го скликання №2396 від 19.05.2005 року та визнання недійсним договір купівлі-продажу цих приміщень способом викупу від 01.12.2005 року, укладеного між Управлінням комунального майна Львівської міської ради та Приватним підприємством «Лемо».

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається та районним судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 24.10.2006 року, договору купівлі-продажу квартири від 15.09.2009 року та свідоцтвом про право власності на квартиру НОМЕР_1 від 25.07.1996 року квартира АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2 та членам його сім`ї на праві приватної власності; квартира №3 «а» - належить ОСОБА_7, а квартира № 1 - належить ОСОБА_6 та членам її сім`ї на праві приватної власності.

Наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради №148 від 09.04.2009 року житловий будинок на АДРЕСА_1 знятий з балансу міської ради та переданий за актом власникам приватизованого житла.

Також районним судом встановлено, що 19.05.2005 року Львівська міська рада на 15-ій сесії 4-го скликання прийняла Ухвалу №2396 «Про приватизацію об'єкта комунальної власності на АДРЕСА_1», якою дозволила приватному підприємству «ЛЕМО» приватизувати способом викупу нежитлові приміщення підвалу площею 27,6 кв.м на АДРЕСА_1 у порядку, встановленому чинним законодавством.

На підставі вищенаведеної ухвали Львівської міської ради 15-ї сесії 4-го скликання № 2396 від 19.05.2005 року та 17-ї сесії 4-го скликання Львівської міської ради № 2719 від 20.10.2005 року між Управлінням комунального майна Львівської міської ради, надалі -продавець та Приватним підприємством «ЛЕМО», надалі - покупець, укладено Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу №1298 від 01.12.2005 року, який зареєстровано в реєстрі за №2029, згідно якого продавець передав у власність покупцю нежитлові підвальні приміщення, загальною площею 27,6 кв.м., позначені в технічному паспорті Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 29.01.2004 року під літерами від І, ІІ, які розташовані в будинку за адресою: м. Львів, АДРЕСА_1.

Факт передачі Управлінням комунального майна Львівської міської ради у власність ПП "ЛЕМО" спірних нежитлових приміщень, що знаходяться на АДРЕСА_1 підтверджується Актом приймання-передачі №1298 від 07.12.2005 року.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частинами 1 та 2 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За правилами ч.1 ст.1 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їхню власність як квартир(будинків), кімнат у квартирах та однокімнатних будинків, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч.2 ст.10 указаного Закону стають об'єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно із приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 2.03.2004 року №4-рп/2004 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні тощо) передаються безоплатно в спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об»єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього(п.1.1). Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

У той же час законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

Так, за ст.1 Закону «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку ( сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно - правових відносин.

Наведені норми свідчать про те, що у житлових будинках можуть бути і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення(магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

Рішенням Шевченківського райвиконкому м. Львова №92 від 14.04.1987 року у власність територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради передано будинок АДРЕСА_1 загальною площею 317 кв.м.

З технічного паспорта на даний будинок, який складений 20.11.1969 року, вбачається, що у даному будинку крім трьох квартир знаходиться ще й магазин площею 59 кв.м. Це ж підтверджено і фотографією фасаду цього будинку.

Згідно матеріалів інвентаризаційної справи по будинку АДРЕСА_1 у ній зазначено два нежилих приміщення площею 57,4 кв.м та площею 27,6 кв.м. Причому даний магазин був зазначений ще станом на 20.11.1959 року.

Пізніше ці два приміщення були відчужені власником - Львівською міською радою відповідно - ТзОВ «Гайдамаки»(57,4 кв.м на першому поверсі) та ПП «Лемо»(27,6 кв.м у підвалі).

З матеріалів вказаної інвентаризаційної справи вбачається, що спірні приміщення у підвалі будинку під літ. 1 площею 16,1 кв.м та під літ.11 площею 11,5 кв.м вказані як кладова та коптильня і вхід до них влаштований цілком окремо від інших приміщень(як станом на 10.05.1949 року, так і у даний час).

Позивачі є власниками комор у підвальному приміщенні цього будинку, однак вхід до них розміщений безпосередньо із першого поверху сходової клітки будинку.

Із 1992 року Львівська міська рада як власник нерухомого майна надавала спірні нежитлові приміщення площею 27,6 кв.м в оренду ПП «Немо» і останній такий договір було укладено 29.07.2004 року, заборгованості по оплаті орендної плати у ПП «Лемо» не було, що стверджується відповідними договорами та довідками, які знаходяться у матеріалах справи.

Проте, даним доказам у порушення вимог ст.212 ЦПК України районний суд жодної оцінки не дав і лише на підставі акту ЛКП «Збоїща - 408» та показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які не досліджували ні технічну документацію на будинок АДРЕСА_1, не вивчали матеріали інвентаризаційної та реєстраційних справ на даний будинок, дійшов до висновку, що приміщення площею 27,6 кв.м є допоміжними.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.203 ЦК.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину (зокрема зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам моральним засадам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним).

Відповідно до вимог ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно роз'яснень, наданих у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога по визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Оскільки постановленням ухвали Львівської міської ради 15-ї сесії 4-го скликання №2396 від 19.05.2005 року та укладенням договору купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу від 01.12.2005 року жодні законні права та інтереси позивачів не були порушені, то оскаржуване рішення у частині задоволених позовних вимог слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у їх задоволенні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги Львівської міської ради та Приватного підприємства «Лемо» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 квітня 2015 року у частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7 до Приватного підприємства «Лемо» в особі директора Матвєєва Миколи Ардаліновича, Львівської міської ради, Управління комунального майна Львівської міської ради, третя особа - Реєстраційна служба відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно ГУЮ у Львівській області, про скасування ухвали, визнання договору недійсним.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: