Постанова № 44733092, 02.06.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2015 р. Справа № 917/2517/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М. , суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача: Драч Т.П. довіреність за № лурт/3 від 23.01.2015.

відповідача: Вілінський С.І. довіреність за № 15-2015/legal від 10.03.2015.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР" (вх. №1678 П/3-10) на рішення господарського суду Полтавської області від 25 лютого 2015 року по справі №917/2517/14,

за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР", Полтавська область, Лохвицький район, с. Юсківці,

про стягнення 24641794,00 грн., з яких 1545045,71 грн. - пеня у відповідності до пункту 7.1 договору поставки №679459 від 07.04.2014, 1450094,33 грн. та 2900188,66 грн. - штраф у відповідності до пункту 7.2 Договору поставки, 18746465,29 грн. - збитки у відповідності до формули розрахунку згідно пункту 7.3 договору поставки,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.02.2015 по справі №917/2517/14 (суддя Бунякіна Г.І.) стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР" на користь Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" 1545045,71 грн. пені у відповідності до пункту 7.1 договору поставки №679459 від 07.04.2014, 1450094,33 грн. та 2900188,66 грн. штрафу у відповідності до пункту 7.2 договору поставки, 18746465,29 грн. збитків у відповідності до формули розрахунку згідно пункту 7.3 договору поставки та 73080,00 грн. судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР" з рішенням місцевого господарського суду не погодилося та подало до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 25.02.2015 по справі №917/2517/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією "Сантрейд", через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надало відзив на апеляційну скаргу (вх.6435 від 20.04.2015), в якому проти доводів викладених в апеляційні скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В межах встановленого статтею 102 Господарського Процесуального Кодексу України строку розгляду апеляційної скарги 21.04.2015 оголошено перерву до 14.05.2015.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 07.04.2014 між Дочірнім підприємство з іноземною інвестицією "Сантрейд" (продавець - позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР" (покупець - відповідач у справі) був укладений договір поставки №679459, відповідно до пункту 1.1 якого, продавець зобов'язується продати та поставити, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити кукурудзу урожаю 2013 року (надалі - товар), насипом, у відповідності до умов цього договору. Продавець гарантує покупцю, що товар є його власністю і вільний від прав на нього третіх осіб, зокрема не є предметом застави (в тому числі податкової), не знаходиться під арештом, не є спільною власністю і т.п.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що продавець зобов'язується поставити 7200,00 метричних тон товару, з опціоном +/- 5% за вибором покупця.

Базова ціна товару без податку на додану вартість (ПДВ) станом на день укладення цього договору складає 1961,75 грн. за одну метричну тонну. Базова ціна товару з ПДВ станом на день укладення цього договору складає 2354,10 грн. за одну метричну тонну, яка визначена за комерційним курсом гривні до долара США в розмірі 11,80 грн./долар США (пункт 4.1 договору).

У відповідності до пункту 4.2 базова загальна вартість товару станом на день укладення цього договору складає: без ПДВ 14124600,00 грн. Базова загальна вартість товару станом на день укладення цього договору з ПДВ складає: 16949520,00 грн.

Строк поставки товару - 2 (два) робочих дня з моменту здійснення покупцем 100% попередньої оплати (пункт 5.2 договору).

З умов договору вбачається, що сторони обумовили, що покупець здійснює попередню 100% оплату вартості товару (партії товару) в строк, розмірі та на умовах згідно статтею 4 цього договору з урахуванням можливих змін відповідними додатковими угодами специфікаціями до цього договору (пункт 6.1 договору)

У випадку несвоєчасної передоплати товару покупець зобов'язується сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 10% від загальної вартості товару. В разі прострочення оплати більше 3-х робочих днів, то покупець, крім пені (додатково) зобов'язується також сплачувати продавцю штраф в розмірі 10% від вартості неоплаченого товару (пункт 7.1 та 7.2 договору) .

23.04.2014 до договору поставки №679459 від 07.04.2014, зобов'язаними сторонами було укладено додаткову угоду №1, згідно якої були внесені зміни до договору, зокрема, викладено в новій редакції пункт 6.2 договору, за яким покупець зобов'язаний здійснити 100% оплату за весь обсяг, який визначений в пункті 3.1 договору в такі терміни: до 15.05.2014 - 20% загальної кількості товару, що становить 1440 тн.+/- 5%, до 30.05.2014 - 30% загальної кількості товару, що становить 2160 тн.+/- 5%, до 10.06.2014 - 20% загальної кількості товару, що становить 1440 тн.+/- 5%, до 20.06.2014 - 30% загальної кількості товару, що становить 2160 тн.+/- 5%. Поставка товару може здійснюватися узгодженими сторонами партіями, згідно відповідних специфікацій.

Одночасно контрагентами, на виконання умов договору, було погоджено та підписано ряд сертифікацій (додаток до договору), відповідно до яких зобов'язаними сторонами було узгоджено найменування товару, одиницю виміру, кількість товару, строк поставки товару та ціну договору. Дані специфікації є невід'ємними частинами договору.

Однак, відповідач в порушення умов договору зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав, в повному обсязі попередню оплату за товар контрагенту не сплатив, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 14500943,31 грн.

17.10.2014 між Дочірнім підприємство з іноземною інвестицією "Сантрейд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР" укладено угода про взаємозалік. Предметом даної угоди, є встановлення загальних умов проведення взаєморозрахунків з погашення заборгованості позивача перед відповідачем.

Як встановлене у пунктом 2 зазначеної угоди, в порядку статті 601 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди про залік (припинення) зустрічних однорідних вимог на суму 2670117,80 грн., в результаті чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР" залишилась заборгованість по договору поставки (купівлі-продажу) №679459 від 07.04.2014 по 100% попередньої оплати 5548,62 т. зерна кукурудзи урожаю 2013 року загальною вартістю 14500943,31 грн. (пункт 3.1 угоди).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зобов'язання з погашення заборгованості не виконав, вартість поставленої продукції не оплатив.

З метою досудового регулювання спору на адресу відповідача було направлено повідомлення - вимога (№10-944 від 06.11.2014) про сплату заборгованості, що утворилась внаслідок не належного виконання останнім зобов'язань за договором.

Як стверджує позивач, відповіді зобов'язаний контрагент (відповідач) на вказані претензії не надав, грошові кошти за договором поставки не сплатив, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З огляду на вимоги статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Положення статті 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Разом із тим частини 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Правові позиції втілені у статті 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши умови договору, на підставі якого виникло взаємне зобов'язання сторін, колегія суддів вважає, що даний договір за своєю правовою природою є договором поставки .

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції жодна із сторін не заперечувала щодо укладення договору поставки.

За приписами статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Нормами статті 629 Цивільного Кодексу України встановлюється, що договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору вбачається, що сторони обумовили, що покупець здійснює попередню 100% оплату вартості товару (партії товару) в строк, розмірі та на умовах згідно статтею 4 цього договору з урахуванням можливих змін відповідними додатковими угодами специфікаціями до цього договору.

Відповідно до статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного Кодексу України)

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного Кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, належне виконання зобов'язання є виконання зобов'язань, з додержанням вимог і принципів виконання зобов'язання встановленими умовами договору та приписами чинного законодавства.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів в порядку статті 33, 34 Господарського Процесуального Кодексу України, які б свідчили про здійснення відповідачем належної оплати вартості поставленого товару в сумі 14500943,31 грн.

Відтак, саме відповідач порушив умови договору, оскільки не перерахував кошти в сумі 14500943,31 грн., чим позбавив можливості позивача виконати в повному обсязі зобов'язання за договором щодо поставки продукції.

З огляду на визначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність в діях відповідача складу господарського порушення, що дозволяє застосувати до боржника штрафних санкцій у вигляді штрафу та пені.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським Кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського Кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського Кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського Кодексу України).

Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного Кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського Кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною 6 статті 232 Господарського Кодексу України.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного Кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремих видів відповідальності у вигляді договірних санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного Кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

З умов договору (пункт 7.2) вбачається, що сторони погодили, що в разі прострочення оплати більше 3-х робочих днів, то покупець, крім пені (додатково) зобов'язується також сплачувати продавцю штраф в розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Враховуючи, що строк оплати відповідно до вищевказаного договору поставки настав, доказів здійснення повної оплати товару відповідачами суду не надано, виходячи з наявних матеріалів справи, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені у сумі 1545045,71 грн. та 10% штрафу у сумі 2900188,66 грн. За таких обставин у апеляційного суду не має підстав для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Якщо учасники зобов'язання порушують хоча б одну з умов його належного виконання, на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, зокрема і відшкодування збитків.

У відповідності до частини 2 статті 22 Цивільного Кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частина 1, 2 статті 623 Цивільного Кодексу України).

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме:

- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;

- наявність збитків;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;

- вина боржника.

Тобто, обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи причинно-наслідкового зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 11.02.2014 у справі № 910/16876/13).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення збитків у зв'язку з не доведенням позивачем складу цивільного правопорушення, зокрема, наявності протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, як необхідної підстави для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків.

З огляду на встановлене колегія суддів зазначає, що позовна вимога Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" про стягнення з відповідача збитків в розмірі 18746465,29 грн. є не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

В матеріалах справи наявний підписаний головою ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР" відзив на заяву-вимогу кредитора вих.№10-378 від 11.03.2015 за змістом якого вбачається, що грошові вимоги кредитора (позивача) в сумі 297665554,06 грн. задоволені в повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що вказиний відзив на заяву-вимогу кредитора №10-378 від 11.03.2015 не може бути беззаперечним доказом наявності у боржника заборгованості в розмірі 29765554,06 грн.

У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 25.02.2015 по справі №917/2517/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, проте з порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його часткового скасування.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 104 та статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 25.02.2015 по справі №917/2517/14 в частині стягнення 18746465,29 грн. збитків скасувати та в цій частині в позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,19-21А, код ЄДРПОУ 25394566, п/р №26008200299019 в ПАТ "Сітібанк", м. Київ, МФО 300584) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР" (37222, Полтавська область, Лохвицький район, с. Юсківці, вул. Лучанська, 1-Б код ЄДРПОУ 31801166, п/р №2600030519901 в ПАТ "Банк Кредит Дніпро", МФО 305749) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 18746,46 грн.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 08 червня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Горбачова Л.П.