Ухвала суду № 44717079, 02.06.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 343/3089/14-ц

Провадження № 22-ц/779/882/2015

Категорія 30

Головуючий у 1 інстанції Тураш В. А.

Суддя-доповідач Беркій О.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Беркій О.Ю.,

суддів: Пнівчук О.В., Соколовського В.М.,

секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - відділ Державної виконавчої служби Долинського районного управління юстиції про зміну строків платежів і виконання рішення суду, звільнення від сплати та скасування заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Долинського районного суду від 11 березня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

10 грудня 2014 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - відділ Державної виконавчої служби Долинського районного управління юстиції про зміну строків платежів і виконання рішення суду, звільнення від сплати та скасування заборгованості.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Долинського районного суду від 19.04.2002 року частково задоволено позов ОСОБА_3 до нього та ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої злочином та вирішено стягувати з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 144 грн. щомісячно.

Ухвалою Долинського районного суду від 09.12.2013 року за заявою ОСОБА_2 дане рішення роз'яснено та вказано, що стягнення з нього та ОСОБА_5 в сумі 144 грн. необхідно здійснювати щомісячно на користь ОСОБА_3 - пожиттєво. Такий висновок суду позивач вважає помилковим, а посилання суду на ч. 3 ст. 456 ЦК України в редакції 1963 року - безпідставним, оскільки дана норма не стосується правовідносин, які були предметом розгляду в цивільній справі про відшкодування шкоди, завданої злочином у вигляді втраченої середньомісячної заробітної плати, яка в його розумінні, повинна була стягуватися з моменту вступу у законну силу рішення від 19.04.2002 року та до часу працездатного віку ОСОБА_3, тобто до часу настання у нього пенсійного віку та часу виходу його на пенсію. Хоча, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та вже 9 років перебуває на пенсії, а ОСОБА_5 помер, з них і надалі продовжує стягуватися в солідарному порядку визначений судом розмір шкоди.

Посилаючись на вищенаведене та уточнивши 11.03.2015 року позовні вимоги, просив змінити строки платежів, стягуваних з нього та ОСОБА_5, на користь ОСОБА_3, згідно рішення Долинського районного суду від 19.04.2002 року, та встановлених на підставі ухвали Долинського районного суду про роз'яснення рішення від 09.12.2013 року, визначивши їх з 19 квітня 2002 року (з моменту винесення рішення) і до 13 листопада 2004 року (до часу настання у ОСОБА_3 пенсійного віку та часу виникнення у нього права виходу на пенсію по віку), звільнити його від сплати даних щомісячних платежів з моменту настання у ОСОБА_3 пенсійного віку і часу виникнення у нього права виходу на пенсію по віку, а саме - з ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Долинського районного суду від 11 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі на дане рішення представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають істотне значення для справи і на порушення норм матеріального та процесуального права.

Вважає незаконним висновок суду про відмову в задоволенні його позовних вимог та таким, що ґрунтується тільки на доводах ОСОБА_3

Зазначає, що суд невірно застосував ст. ст. 440, 441, 450, 456, 457, 465 ЦК України в редакції закону 1963 року, оскільки згідно цих норм, право на відшкодування шкоди має особа, якщо ця шкода була завдана їй іншою особою в результаті каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також шкода, пов'язана із зменшенням працездатності, що не має жодного відношення до правовідносин, які склалися між сторонами у даній справі про стягнення втраченого заробітку.

На даний час, ОСОБА_2 і надалі відшкодовує шкоду ОСОБА_3, що створює для нього певні обмеження та неможливість на свій розсуд розпоряджатися і користуватися власними коштами.

Крім того, вважає, що згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали з вищенаведених підстав.

ОСОБА_3 апеляційну скаргу заперечив, посилаючись на її безпідставність.

Представник ВДВС Долинського РУЮ в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце судового розгляду належним чином повідомлявся.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно ч.4 ст. 223 ЦПК України, на підставі якої позивач просив задовольнити позов, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Долинського районного суду від 19 квітня 2002 року було частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої злочином та стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 144 грн. щомісячно.

Задовольняючи частково даний позов ОСОБА_3 суд першої інстанції керувався нормами ст.ст. 451, 456 ЦК України в редакції 1963 року та виходив з того, що позивача визнано інвалідом другої групи і в результаті отриманих від злочину травм він втратив 90% професійної працездатності, а тому відповідачі зобов'язані відшкодувати йому заробіток внаслідок втрати працездатності.

Ухвалою Долинського районного суду від 09 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2014 року, зазначене вище рішення було роз'яснено та вказано, що відповідно до рішення Долинського районного суду від 19 квітня 2002 року стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в розмірі 144 грн. необхідно здійснювати щомісячно на користь ОСОБА_3 - пожиттєво.

Звертаючись до суду з зазначеним позовом, ОСОБА_2 посилаючись на те, що ОСОБА_3 13.11.1944 року перебуває на пенсії, а тому стягнення шкоди, завданої злочином у вигляді втраченої середньомісячної заробітної плати, визначеної рішенням Долинського районного суду від 19.04.2002 року повинно було припинитись з моменту настання у ОСОБА_3 пенсійного віку та часу виходу його на пенсію, просив на підставі ч. 4 ст. 223 ЦПК України змінити строки платежів, стягуваних з нього та ОСОБА_5, на користь ОСОБА_3, визначивши їх з 19 квітня 2002 року (з моменту винесення рішення) і до ІНФОРМАЦІЯ_2 (до часу настання у ОСОБА_3 пенсійного віку та часу виникнення у нього права виходу на пенсію по віку), звільнити його від сплати даних щомісячних платежів з моменту настання у ОСОБА_3 пенсійного віку і часу виникнення у нього права виходу на пенсію по віку, а саме - з ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до ч.1 ст. 456 ЦК 1963 року, у разі заподіяння громадянину каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому у повному розмірі втрачений заробіток, а також виплатити потерпілому (членам сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого) одноразову допомогу в установленому законом порядку. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.

Згідно п.3 ч.3 зазначеної статті, шкода відшкодовується інвалідам - на строк інвалідності.

Встановлено, що ОСОБА_3 встановлено другу групу інвалідності безстроково.

Згідно відповіді Управління Пенсійного фонду України в Долинському районі вбачається, що ОСОБА_3 перебуває на обліку, як одержувач пенсії по інвалідності ( 2 група заг. захворювання) з 16.06.1986 року по даний час.

Таким чином, з врахуванням того, що стягнення щомісячних виплат на користь ОСОБА_3 в розмірі 144 грн. повинно здійснюватися пожиттєво, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для застосування ч. 4 ст. 223 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що настання у ОСОБА_3 пенсійного віку та виникнення у нього права виходу на пенсію по віку не є тією обставиною, яка дає підстави для припинення обов'язку апелянта по сплаті визначеного рішенням суду розміру щомісячного платежу.

А тому не заслуговують на увагу доводи апелянта з цього приводу.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Долинського районного суду від 11 березня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуюча О.Ю. Беркій

Судді: О.В. Пнівчук

В.М. Соколовський