Ухвала суду № 44716, 05.06.2006, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“05” червня 2006 р. Справа № к-9383/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Нечитайла О.М.

Суддів Конюшка К.В.

Пилипчук Н.Г.

Ланченко Л.В.

Шипуліної Т.М.

секретар судового засідання Бойченко Ю.П.

за участю представників:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

розглянувши касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції

на ухвалуЛьвівського апеляційного господарського суду від 03.10.2005 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.07.2005

по справі№7/80-1523

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "РО.СІ.БЕ.КА"

до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 05.07.2005 (суддя Стадник М.С.), залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2005 (судді Бобеляка О.М., Дубник О.П., Орищин Г.В.) позов ТОВ "РО.СІ.БЕ.КА" (далі позивач) до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції (далі відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень задоволено повністю, визнані недійсними податкові повідомлення-рішення Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції від 04.04.2005 №0000212305/0/18167 та №0000261702/0/18168.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем не доведено факт порушення позивачем пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки на момент перевірки всі суми податку, що були включені у вересні 2004 року до податкового кредиту, у тому числі і податок на додану вартість на суму 553,14 грн., були підтверджені відповідними податковими накладними. Також суди дійшли висновку про те, що актами перевірки, які були складені за результатами перевірки позивача, не підтверджено правомірність визначення податкового зобовязання на суму 544,95 грн. по податку з доходів фізичних осіб.

Не погоджуючись із рішеннями попередніх судових інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою в якій просить скасувати ці рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.

Відповідач вважає, що судами першої та апеляційної інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, а саме порушені пп. 7.2.6 п.7.2 та пп. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На судове засідання представники сторін не з'явилися , причина неявки невідома , про час та місце судового засідання повідомлені належним чином .

Таким чином , сторони не скористались своїм правом на участь у розгляді касаційної скарги .

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу .

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Тернопільською обєднаною державною податковою інспекцією були прийняті податкові повідомлення-рішення від 04.04.2005 №0000212305/0/18167 про визначення позивачу податкового зобовязання по податку на додану вартість на суму 553,14 грн. та фінансових санкцій у розмірі 276,50 грн. та повідомлення-рішення №0000261702/0/18168 від 04.04.2005 про визначення позивачу податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб на суму 544,95 грн. та фінансових санкцій у розмірі 1089,90 грн.

Підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень рішень став акт перевірки Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції №23-522/31548806 від 31.03.2005, яким встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: зайво віднесено у вересні 2004 року до податкового кредиту суму 553,14 грн. податку на додану вартість, не підтверджену податковими накладними, та порушення п. 4.2.9 ст.4 Закону України «Про податок з доходів громадян», а саме: не утримано 544,95 грн. прибуткового податку з фізичних осіб за 2004 рік.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

При цьому судами встановлено, що у платника податку на момент проведення перевірки були підтверджені податковими накладними, оформленими відповідно до чинного законодавства, всі суми податку, які були включені позивачем у вересні 2004 до податкового кредиту, в тому числі податок в сумі 553,14 грн., що підтверджується податковою накладною від 30.09.2004 №004011/23.

Доводи скаржника відносно того, що під час перевірки позивачем не було надано податкову накладну в підтвердження податкового кредиту в сумі 533,14 грн. колегією суддів Вищого адміністративного суду України до уваги не приймаються, оскільки в акті перевірки, на підставі якого було прийнято спірне повідомлення-рішення, в порушення вимог пп. 1.7 п.1 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002 (який був чинним на момент перевірки) відсутнє посилання на первинні або інші документи, що підтверджують наявність факту порушень з боку позивача податкового законодавства.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції правомірно визнали недійсним податкове повідомлення-рішення від 04.04.2005 №0000212305/0/18167 про визначення позивачу податкового зобовязання по податку на додану вартість на суму 553,14 грн. та фінансових санкцій у розмірі 276,50 грн.

Що стосується податкового повідомлення-рішення №0000261702/0/18168 про визначення позивачу податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб на суму 544,95 грн. та фінансових санкцій у розмірі 1089,90 грн., то колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанції щодо недоведеності відповідачем факту порушення платником податків п. 4.2.9 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Згідно п.4.2.9 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до загального оподатковуваного доходу включаються доходи, отримані платником податку від його працедавця як додаткове благо, за винятками, передбаченими п.4.3 ст. 4 даного закону, яка передбачає види доходів, що не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу. До таких доходів відноситься і сума коштів, отримана платником податків на відрядження з урахуванням п. 9.10 ст.10 цього закону. Згідно даного пункту оподаткуванню підлягають тільки суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податків на відрядження.

Господарські суди першої та апеляційної інстанції дійшли ґрунтовного висновку про те, що податковою інспекцією не доведено факт виплати фізичній особі в грудні та травні 2004 року заробітної плати на суму 3648,35 грн., як зазначено в акті перевірки від 14.03.2005 (висновок даного акту перевірки включений до акту перевірки від 31.03.2005, на підставі якого винесено спірне повідомлення-рішення). До матеріалів справи залучені копії відповідних документів, підтверджуючих, що дана сума є відшкодуванням фактичних витрат, повязаних з відрядженням фізичної особи працівника позивача, за кордон.

З огляду на недоведеність факту порушення позивачем вимог п. 4.2.9 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність застосування до позивача штрафних санкцій.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій обставини справи встановлені всебічно і повно та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, то відповідно до ст. 224 КАС України є всі підстави для залишення касаційної скарги без задоволення , а судових рішень - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексуадміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2005 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.07.2005 по справі №7/80-1523 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2005 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.07.2005 по справі №7/80-1523 залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

4.Судові рішення можуть бути оскарженні у порядку, передбаченим главою 3 КАС України.

Головуючий

Судді

(підпис)

(підпис)

(підпис)

(підпис)

(підпис)О.М. Нечитайло

К.В. Конюшко

Н.Г. Пилипчук

Л.В. Ланченко

Т.М. Шипуліна

З оригіналом згідно

Суддя О.М. Нечитайло